У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1-й годині 23 хв. Над четвертим реактором чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум'я.
Чорнобиль... Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи.
Райцентр Чорнобиль. Це ім'я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім місто, а згодом — і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг — Біблії говориться про полин і пов'язану з ним страшну катастрофу: «...засурмив третій янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І стала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї «полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона» («апокаліпсис»).
Аварія на ЧАЕС - смертоносне полум'я і зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію. Сьогодні їх вже немає серед нас, немає і багатьох із тих , хто пізніше прийшов рятувати країну від біди.
![Чорнобиль не має минулого]()
Лідія Григорівна Марухенко, в минулому жителька Ворзеля, а нині - киянка, працювала в епіцентрі чорнобильської зони з 1987 по 1997 рік.
В селищі для робітників ЧАЕС, що носить назву „Зелений Мис" прилади „зашкалювало" від радіації. Тож не дивно, що за час роботи поблизу станції Лідія Марухенко отримала не тільки медаль „За ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС", а й „букет" тяжких хвороб. Переживши три інсульти, вона бореться за своє право на життя. А допомагають їй у цій боротьбі творче натхнення та поетичний дар. Та пам'ять не відпускає: і знову постають у зболеній уяві страшні картини чорнобильської пустки.
Чорнобиль... Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи.
Райцентр Чорнобиль. Це ім'я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім місто, а згодом — і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг — Біблії говориться про полин і пов'язану з ним страшну катастрофу: «...засурмив третій янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І стала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї «полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона» («апокаліпсис»).
Аварія на ЧАЕС - смертоносне полум'я і зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію. Сьогодні їх вже немає серед нас, немає і багатьох із тих , хто пізніше прийшов рятувати країну від біди.
Лідія Григорівна Марухенко, в минулому жителька Ворзеля, а нині - киянка, працювала в епіцентрі чорнобильської зони з 1987 по 1997 рік.В селищі для робітників ЧАЕС, що носить назву „Зелений Мис" прилади „зашкалювало" від радіації. Тож не дивно, що за час роботи поблизу станції Лідія Марухенко отримала не тільки медаль „За ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС", а й „букет" тяжких хвороб. Переживши три інсульти, вона бореться за своє право на життя. А допомагають їй у цій боротьбі творче натхнення та поетичний дар. Та пам'ять не відпускає: і знову постають у зболеній уяві страшні картини чорнобильської пустки.
