Бути здоровим хочеться всім. Але підтримувати організм у нормі вдається не завжди. От і звертаємося за допомогою до медиків - в надії віднайти фізичну і психічну рівновагу.
У нашому регіоні відповідні послуги для майже 120-тисячного населення надає Ірпінська центральна міська лікарня. Але галузь не стоїть на місці – розвиваються нові методики, з’являються нові підходи до лікування. Зрештою, проводяться медичні реформи. Про все це – у нашій розмові з головним лікарем ІЦМЛ Данилом Лісняком.
![Даниїл Лісняк, головний лікарь Ірпінської міської лікарні ІЦМЛ]()
- Даниле Костянтиновичу, у якому напрямку зараз рухається лікарня в плані надання послуг населенню?
- Як і всюди, відбулися певні зміни, але вони, мабуть, на краще. Ми не скорочували ні відділення, ні штатний розпис – все так само працює. А кілька років тому, у зв’язку з потребою для населення, створили два нових – кардіологічне і травматологічне відділення.
Враховуючи те, що наша лікарня переважно надає ургентну і невідкладну допомогу, то служби і адміністрація лікарні спрямовують свої зусилля, насамперед, на порятунок людського життя. Але це не означає, що ми повністю відмовились від надання планової медичної допомоги. До речі, вона також зараз розвивається. Зокрема, і завдяки тому, що свого часу отримали нове обладнання.
- Розкажіть детальніше – яке саме обладнання?
- Наприклад, маємо сучасну лапароскопічну апаратуру. Є хірурги-ентузіасти саме цього спрямування, які широко застосовують свої знання на практиці.
Також налагодили зв’язки з науковцями з кафедри хірургії Академії післядипломної освіти ім. Шупіка. Тому під час дуже складних оперативних втручань запрошуємо на консультацію і допомогу спеціалістів найвищого рівня.
До того ж, наші хірурги проводять майстер-класи, зокрема міжнародного рівня. Сюди приїздять фахівці з багатьох регіонів України, Росії, Польщі. Так само набувають досвіду й наші медики.
Такий активний обмін напрацюваннями вже призвів до позитивних результатів. Наприклад, зросла оперативна активність, набагато зменшилася кількість днів перебування хворого у стаціонарі. І не тому, що ми хочемо швидше «позбутися» пацієнта. Людина значно швидше відновлюється і стає на ноги. Зменшилася кількість післяопераційних ускладнень.
Лапароскопічний метод лікування не новий у світі, але він не поширений в регіоні. Тому в Київській області – ми одні з кращих в даному напрямку. Це якщо говорити про хірургію. А взагалі, у нас більшість лікарів на своєму місці, мають великий досвід роботи і бажання допомагати людям.
- Якщо мова вже пішла про устаткування, то чи достатньо його в усіх відділеннях?
- В принципі, діагностичним обладнанням жодна лікарня, жоден медик не будуть повністю задоволенні. Адже життя не стоїть на місці – все стрімко розвивається: з’являються нові функціональні можливості апаратури, розширюється спектр їх застосування. Звичайно, хочеться мати більш сучасні пристрої, але ми – бюджетна організація, і часто їх оновлювати не має можливості. А загалом, у лікарні є все необхідне для лікування хворих.
Проте, потрібно приділяти увагу ще й господарському питанню. Так, в медичній установі працюють харчоблок, пральня, автопарк – їх дійсно вже час оновлювати, і це нагальне питання.
- Не секрет, що періодично виникає питання: «лікарня – ірпінська чи бучанська?». Як особисто ви ставитеся до цього?
- Лікарня – ірпінська і фінансується з бюджету міста Ірпеня. Місто Буча передає субвенцію для лікування хворих у стаціонарі. З бучанською владою ми у нормальних відносинах. У нас не було серйозних конфліктів.
Крім того, всі робочі моменти, які виникали між медиками і посадовцями, – жодним чином не позначаються на ставленні до пацієнтів і їхньому лікуванні. Для нас головне – людське здоров’я, а не «прописка». У нас завжди лікувалася частина Києво-Святошинського району, Бородянського району, а з реформою швидкої допомоги це стало «узаконеною» нормою.
Лікарня – «наша», спільна для всіх. І хочеться, щоб керівництво всіх населених пунктів, які ми обслуговуємо, відповідно до цього відносилося. Ми розуміємо, що в бюджеті міста є фінансові обмеження, але хотілося більш тісної взаємодії.
Усі складні питання можна успішно обговорювати, знаходити спільну мову, як робили це до цих пір. Сподіваюся, так буде і в майбутньому.
- Чи є якась «особливість» захворюваності жителів?
- Якщо ще в минулому році у нас було багато випадків гострих захворювань живота (апендицити, перитоніти), то зараз їх все менше. І це насторожує. Є досвід, що під час Другої Вітчизняної війни різко зменшилися випадки гострих захворювань черевної порожнини. Тоді це пояснювали «стресовою ситуацією» - війною. Організм людини знаходився у фізичній, психологічній наднапрузі – його завданням було «вижити». Тож, і теперішня наша статистика наштовхує на певні роздуми...
- У регіоні з’явилося чимало платних лабораторій. Чи можна їм довіряти і де краще зробити аналізи?
- У нас клінічна лабораторія. Вона розрахована і профінансована тільки для хворих стаціонару. Так само і лабораторія бучанської поліклініки – розрахована для жителів міста.
Лабораторне обладнання у нас є. Може воно й не надсучасне, проте досить оновлене для тих необхідних аналізів, які дозволяють відстежувати стан хворого.
Але крім цього, є частина специфічних або дуже складних лабораторних досліджень. Можливо, лікарні і вдалося б придбати таке обладнання. Але ринок медичної апаратури особливий тим, що не стільки дорога сама техніка, як матеріали до неї. Кожна фірма робить їх тільки під свій апарат і ціну ставить відповідну, недешеву.
Цим користуються приватні клініки, але нічого поганого тут немає. Не так вже багато коштують ті аналізи, які треба зробити раз у декілька місяців. Насамперед, це стосується визначення рівня гормонів, різних маркерів захворювань. Це не ті дослідження, які треба робити в динаміці, як у реанімації, – кожен день.
Наприклад, я свої лабораторії довіряю, бо знаю фахівців, які там працюють: вони «головою» відповідають за цифри, які дають. Разом з тим, інші лабораторії також мають право на існування.
- Яке зараз навантаження на лікарню – чи достатньо койко-місць?
- Вистачає. Навантаження переважно на ті відділення, які надають ургентну допомогу – хірургія, травматологія, реанімація. Але практично у нас всі відділення надають екстрену медичну допомогу.
Наразі ми зробили ремонт у приймальному відділенні, пристойна хірургія. Травматологи виходять із ситуації, як можуть – також стараються.
Ще потрібно ремонтувати лабораторію, неврологічне відділення, другий поверх аптеки – та грошей обмаль.
Щодо кадрового забезпечення, то в середньому, на 80% лікарня укомплектована фахівцями по всіх напрямках.
- Стосовно реформи галузі охорони здоров’я. На якому ми «світі» перебуваємо?
- Зараз завершується перший етап реформування. Створили центр первинної медико-санітарної допомоги і зареєстрували його, як юридичну особу. З 2014 року повинен розпочатися другий етап реформи. Тут виникає питання створення так званих госпітальних округів.
Була пропозиція Бучанського міського голови Анатолія Федорука облаштувати його на базі Київської обласної психоневрологічної лікарні №2 (Кичеєво).
Одним із завдань реформи є наближення послуги до населення. Враховуючи досвід останніх снігопадів, коли швидкій допомозі було досить складно виїжджати на виклики, не впевнений, що вони зможуть туди оперативно доставити хворого.
По-друге, щоб переобладнати психоневрологічний заклад на лікарню екстреної медицини, облаштувати там пологовий будинок, дитячу лікарню – потрібно щонайменше 35 млн грн. Це дуже великі кошти. В цьому – мінус.
Разом з тим, було б добре, якби всі заклади медицини знаходилися в одному місці і створювали повноцінний комплекс медичних послуг, а не були «розкидані». В цьому – плюс.
На мою думку, все-таки потрібно розвивати вже існуючу лікарню – там, де вона є.
- Окрім «компактності», чим ще госпітальні округи відрізняються від звичайних стаціонарів?
- У госпітальному окрузі повинні бути лікарні екстреної допомоги, планового лікування (можна створити на базі окремих відділень), відновлювального лікування і хоспіси.
Відновлювальна терапія і хоспіси – це дуже недешеве задоволення.
Госпітальні округи не будуть співпадати з адміністративними районами. Вони розраховані на 200-500 тисяч населення. Туди «підтягнуть» й інші райони.
На жаль, поки що ні в кого немає досвіду – як краще його зробити. Йдемо навпомацки, набиваємо «гулі» і паралельно вчимося.
Крім того, зрозумійте – є певні особливості кожного регіону. Те, що «на ура» проходить в Донецькій області (де велика густота населення), буде не дуже добрим досвідом у Львівській області, де менше проживає людей.
А в Бородянському районні є таке село Мигалки. Якщо госпітальний округ зроблять в Кичеєво, як думаєте – «швидка» зможе «довезти» тяжко хворого?..
Тому це питання треба вивчати, детально опрацьовувати. Поки що створення Північно-Західного госпітального округу – тільки перспективи.
- Як ви ставитеся до страхової медицини: чи потрібно її запроваджувати в Україні?
- Ставлюся до цього позитивно - страхову медицину потрібно запроваджувати. Це – перспективно. Але…
По-перше, страхова медицина може бути тільки тоді, коли працюватимуть всі підприємства і кожне з них вчасно сплачуватиме податки. Якщо цього не буде, то ні про яку страхову медицину не може йти мови. Маю на увазі в тому значенні, як її розуміють в усьому світі, а не нашу – якусь особливу, українську.
По-друге, через страхову медицину пройшло багато країн. Проте найбільш розвинені з них – знову повертаються до тієї системи, від якої пішли – безкоштовної медицини.
І роблять її або основною, або складовою всієї системи охорони здоров’я.
Також можна навести досвід Куби та Лівії (так звана система Семашко) – державна медицина була на 100% профінансованою.
Тож, страхова медицина – це добре, але вона не є панацеєю від всіх проблем.
- А медицина може бути безкоштовною?
- Ні, бо це і ліки, і матеріали, діагностичне обладнання. Питання тільки в тому, хто за це платить - держава чи приватні структури, чи самі пацієнти.
- Стосовно майбутнього: які бачите перспективи розвитку лікарні?
- Будемо залучати до співпраці лікарів-гінекологів і лікувати дану патологію. Адже за останні роки значно зросла кількість «жіночих» хвороб, які потребують нагального вирішення. Наприклад, із застосуванням того ж лапараскопічного методу. Це менш травматично, хірург має можливість під час операції побачити «повну картину» стану черевної порожнини. При класичному оперативному методі – це мало можливо.
Ще такі втручання проводяться з мінімальними косметичними дефектами. А це для «слабкої статті» - також досить важливо.
Крім того, будемо розвивати й інші відділення. Ми від душі хочемо, щоб люди були здоровими!
У нашому регіоні відповідні послуги для майже 120-тисячного населення надає Ірпінська центральна міська лікарня. Але галузь не стоїть на місці – розвиваються нові методики, з’являються нові підходи до лікування. Зрештою, проводяться медичні реформи. Про все це – у нашій розмові з головним лікарем ІЦМЛ Данилом Лісняком.
- Даниле Костянтиновичу, у якому напрямку зараз рухається лікарня в плані надання послуг населенню?- Як і всюди, відбулися певні зміни, але вони, мабуть, на краще. Ми не скорочували ні відділення, ні штатний розпис – все так само працює. А кілька років тому, у зв’язку з потребою для населення, створили два нових – кардіологічне і травматологічне відділення.
Враховуючи те, що наша лікарня переважно надає ургентну і невідкладну допомогу, то служби і адміністрація лікарні спрямовують свої зусилля, насамперед, на порятунок людського життя. Але це не означає, що ми повністю відмовились від надання планової медичної допомоги. До речі, вона також зараз розвивається. Зокрема, і завдяки тому, що свого часу отримали нове обладнання.
- Розкажіть детальніше – яке саме обладнання?
- Наприклад, маємо сучасну лапароскопічну апаратуру. Є хірурги-ентузіасти саме цього спрямування, які широко застосовують свої знання на практиці.
Також налагодили зв’язки з науковцями з кафедри хірургії Академії післядипломної освіти ім. Шупіка. Тому під час дуже складних оперативних втручань запрошуємо на консультацію і допомогу спеціалістів найвищого рівня.
До того ж, наші хірурги проводять майстер-класи, зокрема міжнародного рівня. Сюди приїздять фахівці з багатьох регіонів України, Росії, Польщі. Так само набувають досвіду й наші медики.
Такий активний обмін напрацюваннями вже призвів до позитивних результатів. Наприклад, зросла оперативна активність, набагато зменшилася кількість днів перебування хворого у стаціонарі. І не тому, що ми хочемо швидше «позбутися» пацієнта. Людина значно швидше відновлюється і стає на ноги. Зменшилася кількість післяопераційних ускладнень.
Лапароскопічний метод лікування не новий у світі, але він не поширений в регіоні. Тому в Київській області – ми одні з кращих в даному напрямку. Це якщо говорити про хірургію. А взагалі, у нас більшість лікарів на своєму місці, мають великий досвід роботи і бажання допомагати людям.
- Якщо мова вже пішла про устаткування, то чи достатньо його в усіх відділеннях?
- В принципі, діагностичним обладнанням жодна лікарня, жоден медик не будуть повністю задоволенні. Адже життя не стоїть на місці – все стрімко розвивається: з’являються нові функціональні можливості апаратури, розширюється спектр їх застосування. Звичайно, хочеться мати більш сучасні пристрої, але ми – бюджетна організація, і часто їх оновлювати не має можливості. А загалом, у лікарні є все необхідне для лікування хворих.
Проте, потрібно приділяти увагу ще й господарському питанню. Так, в медичній установі працюють харчоблок, пральня, автопарк – їх дійсно вже час оновлювати, і це нагальне питання.
- Не секрет, що періодично виникає питання: «лікарня – ірпінська чи бучанська?». Як особисто ви ставитеся до цього?
- Лікарня – ірпінська і фінансується з бюджету міста Ірпеня. Місто Буча передає субвенцію для лікування хворих у стаціонарі. З бучанською владою ми у нормальних відносинах. У нас не було серйозних конфліктів.
Крім того, всі робочі моменти, які виникали між медиками і посадовцями, – жодним чином не позначаються на ставленні до пацієнтів і їхньому лікуванні. Для нас головне – людське здоров’я, а не «прописка». У нас завжди лікувалася частина Києво-Святошинського району, Бородянського району, а з реформою швидкої допомоги це стало «узаконеною» нормою.
Лікарня – «наша», спільна для всіх. І хочеться, щоб керівництво всіх населених пунктів, які ми обслуговуємо, відповідно до цього відносилося. Ми розуміємо, що в бюджеті міста є фінансові обмеження, але хотілося більш тісної взаємодії.
Усі складні питання можна успішно обговорювати, знаходити спільну мову, як робили це до цих пір. Сподіваюся, так буде і в майбутньому.
- Чи є якась «особливість» захворюваності жителів?
- Якщо ще в минулому році у нас було багато випадків гострих захворювань живота (апендицити, перитоніти), то зараз їх все менше. І це насторожує. Є досвід, що під час Другої Вітчизняної війни різко зменшилися випадки гострих захворювань черевної порожнини. Тоді це пояснювали «стресовою ситуацією» - війною. Організм людини знаходився у фізичній, психологічній наднапрузі – його завданням було «вижити». Тож, і теперішня наша статистика наштовхує на певні роздуми...
- У регіоні з’явилося чимало платних лабораторій. Чи можна їм довіряти і де краще зробити аналізи?
- У нас клінічна лабораторія. Вона розрахована і профінансована тільки для хворих стаціонару. Так само і лабораторія бучанської поліклініки – розрахована для жителів міста.
Лабораторне обладнання у нас є. Може воно й не надсучасне, проте досить оновлене для тих необхідних аналізів, які дозволяють відстежувати стан хворого.
Але крім цього, є частина специфічних або дуже складних лабораторних досліджень. Можливо, лікарні і вдалося б придбати таке обладнання. Але ринок медичної апаратури особливий тим, що не стільки дорога сама техніка, як матеріали до неї. Кожна фірма робить їх тільки під свій апарат і ціну ставить відповідну, недешеву.
Цим користуються приватні клініки, але нічого поганого тут немає. Не так вже багато коштують ті аналізи, які треба зробити раз у декілька місяців. Насамперед, це стосується визначення рівня гормонів, різних маркерів захворювань. Це не ті дослідження, які треба робити в динаміці, як у реанімації, – кожен день.
Наприклад, я свої лабораторії довіряю, бо знаю фахівців, які там працюють: вони «головою» відповідають за цифри, які дають. Разом з тим, інші лабораторії також мають право на існування.
- Яке зараз навантаження на лікарню – чи достатньо койко-місць?
- Вистачає. Навантаження переважно на ті відділення, які надають ургентну допомогу – хірургія, травматологія, реанімація. Але практично у нас всі відділення надають екстрену медичну допомогу.
Наразі ми зробили ремонт у приймальному відділенні, пристойна хірургія. Травматологи виходять із ситуації, як можуть – також стараються.
Ще потрібно ремонтувати лабораторію, неврологічне відділення, другий поверх аптеки – та грошей обмаль.
Щодо кадрового забезпечення, то в середньому, на 80% лікарня укомплектована фахівцями по всіх напрямках.
- Стосовно реформи галузі охорони здоров’я. На якому ми «світі» перебуваємо?
- Зараз завершується перший етап реформування. Створили центр первинної медико-санітарної допомоги і зареєстрували його, як юридичну особу. З 2014 року повинен розпочатися другий етап реформи. Тут виникає питання створення так званих госпітальних округів.
Була пропозиція Бучанського міського голови Анатолія Федорука облаштувати його на базі Київської обласної психоневрологічної лікарні №2 (Кичеєво).
Одним із завдань реформи є наближення послуги до населення. Враховуючи досвід останніх снігопадів, коли швидкій допомозі було досить складно виїжджати на виклики, не впевнений, що вони зможуть туди оперативно доставити хворого.
По-друге, щоб переобладнати психоневрологічний заклад на лікарню екстреної медицини, облаштувати там пологовий будинок, дитячу лікарню – потрібно щонайменше 35 млн грн. Це дуже великі кошти. В цьому – мінус.
Разом з тим, було б добре, якби всі заклади медицини знаходилися в одному місці і створювали повноцінний комплекс медичних послуг, а не були «розкидані». В цьому – плюс.
На мою думку, все-таки потрібно розвивати вже існуючу лікарню – там, де вона є.
- Окрім «компактності», чим ще госпітальні округи відрізняються від звичайних стаціонарів?
- У госпітальному окрузі повинні бути лікарні екстреної допомоги, планового лікування (можна створити на базі окремих відділень), відновлювального лікування і хоспіси.
Відновлювальна терапія і хоспіси – це дуже недешеве задоволення.
Госпітальні округи не будуть співпадати з адміністративними районами. Вони розраховані на 200-500 тисяч населення. Туди «підтягнуть» й інші райони.
На жаль, поки що ні в кого немає досвіду – як краще його зробити. Йдемо навпомацки, набиваємо «гулі» і паралельно вчимося.
Крім того, зрозумійте – є певні особливості кожного регіону. Те, що «на ура» проходить в Донецькій області (де велика густота населення), буде не дуже добрим досвідом у Львівській області, де менше проживає людей.
А в Бородянському районні є таке село Мигалки. Якщо госпітальний округ зроблять в Кичеєво, як думаєте – «швидка» зможе «довезти» тяжко хворого?..
Тому це питання треба вивчати, детально опрацьовувати. Поки що створення Північно-Західного госпітального округу – тільки перспективи.
- Як ви ставитеся до страхової медицини: чи потрібно її запроваджувати в Україні?
- Ставлюся до цього позитивно - страхову медицину потрібно запроваджувати. Це – перспективно. Але…
По-перше, страхова медицина може бути тільки тоді, коли працюватимуть всі підприємства і кожне з них вчасно сплачуватиме податки. Якщо цього не буде, то ні про яку страхову медицину не може йти мови. Маю на увазі в тому значенні, як її розуміють в усьому світі, а не нашу – якусь особливу, українську.
По-друге, через страхову медицину пройшло багато країн. Проте найбільш розвинені з них – знову повертаються до тієї системи, від якої пішли – безкоштовної медицини.
І роблять її або основною, або складовою всієї системи охорони здоров’я.
Також можна навести досвід Куби та Лівії (так звана система Семашко) – державна медицина була на 100% профінансованою.
Тож, страхова медицина – це добре, але вона не є панацеєю від всіх проблем.
- А медицина може бути безкоштовною?
- Ні, бо це і ліки, і матеріали, діагностичне обладнання. Питання тільки в тому, хто за це платить - держава чи приватні структури, чи самі пацієнти.
- Стосовно майбутнього: які бачите перспективи розвитку лікарні?
- Будемо залучати до співпраці лікарів-гінекологів і лікувати дану патологію. Адже за останні роки значно зросла кількість «жіночих» хвороб, які потребують нагального вирішення. Наприклад, із застосуванням того ж лапараскопічного методу. Це менш травматично, хірург має можливість під час операції побачити «повну картину» стану черевної порожнини. При класичному оперативному методі – це мало можливо.
Ще такі втручання проводяться з мінімальними косметичними дефектами. А це для «слабкої статті» - також досить важливо.
Крім того, будемо розвивати й інші відділення. Ми від душі хочемо, щоб люди були здоровими!
