“Я не міг всидіти, коли ворог був поруч”: історія 20-річного нацгвардійця Антона Зорі.
Днями Антону виповнилось 20 років. Його розповіді геть не про автівки, подорожі чи хобі. У свої юні роки – він вже ветеран, а за його плечима – бої на Донбасі.
«Момент поранення пам’ятаю на всі 100%. У нас якраз була пересменка, і ми вийшли розвантажувати машину. Майже закінчили – і раптом прилетів ворожий дрон, скинув вибухівку. Один зі скидів зачепив мене. Я почув, як командири кричать: “Лягай!” – ліг і одразу зрозумів, що не відчуваю руку. Командир дає нову команду: “Укриття! Швидко!” І я побіг. Навіть не встиг злякатись – просто діяв, як нас вчили: слухаєш команди і виконуєш. Так і було», – розповідає Антон, згадуючи той день.
Операція
«У мене не надходила кров до кінцівки – вона накопичувалась під пахвою, і була реальна загроза високої ампутації руки. На щастя, лікарі швидко все помітили й одразу провели операцію. Вона була дуже складною, із серйозними побічними ефектами. Але лікарі – справжні професіонали. Вони буквально врятували мені руку й дуже уважно доглядали за мною весь час», – каже Антон Зоря.
Понад 7 годин команда госпіталю системи МВС боролася за збереження кінцівки молодого бійця. На щастя, все завершилося успішно. Про складність операції згадує судинний хірург Богдан Халімовський:
«Під час самої операції мої побоювання, на жаль, справдилися – почався складний рубцевий процес. Потрібно було працювати максимально делікатно, щоб операція пройшла успішно. Вона тривала 7,5 годин – це була справді важка хірургія. Завдяки злагодженій роботі нашої бригади вдалося провести реконструкцію артерії та вени. Зараз, на щастя, все добре».
Життя триває
Наразі Антон Зоря – інструктор в екстрим-парку в Бучі. Хлопець зізнається – ця робота приносить не лише задоволення, але й допомагає розробляти руку.
«Після поранення вирішив, що поки є вільний час, повернуся до роботи. Це дало мені величезний плюс: рука почала реабілітуватися значно швидше. Щодня я працюю правою рукою – відкриваю карабіни, вдягаю спорядження, страхую людей. І з часом рука звикає до навантажень».
Після реабілітації хлопець планує знову повернутися у стрій та допомагати побратимам у тилових підрозділах.
«Я не вважаю себе героєм. Як громадянин своєї країни я не міг стояти осторонь, коли ворог йшов на мою землю. Я ще не все зробив у цій війні – і поки можу, буду корисним. Поки є сили – я з побратимами», – каже Антон.
