Оксана Ройко на своїй сторінці фейсбук написала про болючий випадок із життя.
..варто замислитися.
Ранок
Буча
Реанімація COVID-19
Вхід суворо заборонено
Знайомі обличчя всі
Жіночка прийшла до батька, якого спочатку з Ірпеня швидка госпіталізувала до Фастова, сьогодні вночі перевезли до Бучі(звісно знайшли шляхи й домовилися, бо місць же немає). Три дні тому померла мама цієї жіночки у Бородянці. Мовчу, перша швидка мого свекра не забрала, місце було лише в Бородянці, але виснажені зморені, замотані в пакети, працівники швидкої не радять - там кисню немає. Мовчу, співчуваю.
Хлопець, на вигляд років 16, вийшов ніби привид, оглядається, каже його привезли непритомним. А цей чоловік розповідає, вчора його тестю стало значно краще, сьогодні вирішив сам сходити до вбиральні, втратив свідомість - без кисню поки не може ходити.
Пі пі пі пік...
Це працює СІПАП, доки пищить - надія є. Вийшов реаніматолог, знову той що й вчора? Крутиться в голові...
терміново аналізи, біжіть в приватну лабораторію за пробірками. Біжу й думаю, як так, що у великій лікарні «європейського міста» у самий пік епідемії не роблять аналізи на найнеобхідніші показники при Covid-19.
Телефонує чоловік, гучно втягує повітря після кожного слова, мені сьогодні ще до нього в лікарню, у Бровари, півтори години в одну сторону. Нічого, аби всі здорові були. Дзвонить подруга «як там у вас, як чоловік, а він не на ШВЛ?..як ні? Чому?»
220 по тілу, у Бучі мені вже пояснили, ШВЛ це останній рубіж, просто полегшити. Звичайно є видужавші після ШВЛ, не в Бучі.
Пі пі пі пік...
У вайбер сипляться повідомлення. Реагую лише на повідомлення шкільної групи, у малого ж дистанційне. «Ура, можливо відновлять навчання бо КП «Харчування» страждає через псування продуктів на складах»... хтось стогне в реанімації і плаче.
Пі пі пі пік....
Лікарі радять терміново шукати іншу клініку - Київ або приватну, за їхніми словами, обладнання в швидкій приватної клініки значно краще ніж у бучанській лікарні. погані справи. Добробут 400 тисяч, все зайнято, черга в реанімацію п`ять днів. Виходимо на інші клініки, піднімаємо всі можливі і неможливі зв’язки. Місць немає. Ніде. Ніяк. Ні за які гроші світу.
Пі пі пі пік...
Проїжджаю набережну річки Ірпінь, яблуку ніде впасти, у свекрухи сльози навертаються на очі «А вони не знають?».
Пізно ввечері дзвінок з лікарні не буває добрим. Все марно, не змогли.
О десятій ранку бути біля моргу. Ніч проіснували.
У повітрі синя холодна димка, неосяжна зграя чорних воронів кружляє і каркає, цей гомін долітає до самого серця, яке і так як камінь. Проходимо повз відновлене інфекційне відділення, чоловікова мама ледве стримує плач, і розповідає, що свекор допомагав встановлювати обладнання в нашумівше відділення, але місця йому там не знайшлося, лише коли вже зовсім погані справи були, забрали в реанімацію. А далі, печаль змінюється на шок і відчуття безвихіддя. Пам’ятаєте ті скандальні статті, що Король(місцевий монополіст ритуальних послуг) сам телефонує родичам загиблих і пропонує свої послуги. Так от вже не телефонує. Працює неперервно і вдень і вночі. Телефон не змовкає, говорить зі мною, паралельно відповідає на дзвінок і там ще пілікає друга лінія. У нього майже всі, з безлічі представлених гробів «продано», і лишилося всього декілька вінків, перепрошують що й стрічка лише біла лишилася, чорна закінчилася і буде завтра.
Біля моргу пробка з бусиків ритуальних послуг, і померлих видають неперервним потоком(зазвичай, в цій лікарні, навіть один мрець, вже подія). Забираю останні папери і автоматично кидаю співробітниці моргу «до побачення», зупиняюся на мить і не повертаючись «ні, краще прощавайте, таки».
Свекор був дуже хорошою і доброю людиною, мав багато знайомих, друзів, колег та родичів - дехто виявив бажання проститися, але ж не можна... інші ж розуміли. На цвинтарі ми стояли зовсім маленькою купкою. Осторонь спостерігали декілька родичів. Один з них наважився підійти до нас на відстань кількох метрів, висловив слова співчуття, але тут же його дружина схопила за куртку і відтягла до себе. Люди бояться, коли бачать такий наочний приклад. А коли розповідають в новинах - це не страшно, це десь там у когось, мене це не стосується, і взагалі, це ж просто звичайне ГРЗ, а нас примусово тримають вдома і не дають ходити в ресторани і ТЦ. Вже перехворіли і вам не страшно? Ееее ні!!!! Я вже другий раз перехворіла. А лікарі розповіли, що зараз ще бушує Південноафриканський штам, а на підході і з Індії.
Хочу ще передати окремий привіт бригаді швидкої допомоги, яка госпіталізувала мого свекра, коли вже врешті місце з’явилося і йому стало значно гірше. Ви мразота. Уявіть тільки, вони змушували свекруху йти й шукати на вулиці людей, хто донесе людину з ковідом з будинку до швидкої. Свекор не витримав натиску працівників швидкої на дружину, і він із сатурацією 30!!!!! побіг... востаннє зі свого дому.
Бережіть себе і своїх близьких
