В середу, 13 квітня, представники кількох релігійних громад разом зі священнослужителями зібралися біля
могили архієпископа Антонія (Михайловского) в Бучі, щоб вшанувати 40-у річницю від дня його смерті (1976) та спільно відслужити панахиду.
![]()
Звільнившись із заслання в сталінських таборах у 1956 році, архієпископ Антоній з 1966 року мешкав у Бучі, на Ястремщині. Майже щодня таємно служив літургію. Біля його будинку постійно вешталися підозрілі особи, але люди, натхненні проповідями, не боялися, але йшли від нього окриленими. Зберігся запис живого голосу владики і майже вся його проповідь, коли він служив у себе в Бучі на Паску 1970 року. Сюди приїжджали з різних куточків країни. Він сам виїжджав у різні місцевості, де на його таємні богослужіння іноді збиралося по 40-50 осіб.
Для своїх духовних чад Антоній склав рукопис «Про молитву Ісусову та Божественну благодать». Зокрема він повчає: «Людині немає нічого вищого, як розумною молитвою спілкуватися завжди з всюдиприсутнім Богом, поклонятися Богу розумно і молити Його про свої гріхи». В наші дні вийшли друком три томи його творів.
Життєвий шлях владики насичений неоднозначними подіями, в його біографії є багато «невияснених» моментів. Одне відомо напевно – це був шлях перемін, страждань і служіння. Народився 1889 року в сім’ї псаломщика в Орловській губерній. Учасник 1-ої Світової війни, Георгієвський кавалер; отримав підвищення до штабс-капітана. Восени 1917 року був делегатом Надзвичайного Всеросійського з’їзду селянських депутатів, активно підтримував лівоесерську позицію. Публікував статті революційного змісту.
![]()
Потім відійшов від політики. Брав участь у публічних диспутах між захисниками релігії та атеїстами. В 1922 році перейшов у православ’я, одружився, був рукопокладений на ієрея. До 1935 року служив у храмі в Брянській області. Мав трьох дітей. Після смерті дружини, в 1935 році був пострижений в монахи. Того ж таки року ієромонах Антоній був заарештований і висланий в Архангельську губернію, де перебував у таборах та засланнях до 1946 року. Повернувшись у Брянськ, мав документи на ім’я Івана Ілліча Михайловского (відомий також як Тихон Іванович Голинський). Очолював таємну православну громаду. В 1950 році був знову арештований і засуджений на 25 років позбавлення волі.
Він не любив згадувати про табірні роки, але його келійниця, схиігуменія Антонія (Сухих), повідомила деякі деталі: «У владики була надзвичайна праця над собою та надзвичайна віра в Бога. В таборах вмирали фізично більш сильні. А він був сердечником, але молитвою тримався і навіть вилікував Ісусовою молитвою серце. Він своїх мучителів у таборах ніколи не засуджував. Казав, що без волі Божої нічого не буває. В таборах і в’язницях завжди молився: ставав у куточок і молився всю ніч». Він згадував, як було прикро, коли деякі священики в таборах не молилися. На їхнє нарікання, буцімто, як молитися, коли немає книг і умов, владика відповідав: «Де стоїш – там і молись».