В середу, 13 квітня, представники кількох релігійних громад разом зі священнослужителями зібралися біля могили архієпископа Антонія (Михайловского) в Бучі, щоб вшанувати 40-у річницю від дня його смерті (1976) та спільно відслужити панахиду.
Звільнившись із заслання в сталінських таборах у 1956 році, архієпископ Антоній з 1966 року мешкав у Бучі, на Ястремщині. Майже щодня таємно служив літургію. Біля його будинку постійно вешталися підозрілі особи, але люди, натхненні проповідями, не боялися, але йшли від нього окриленими. Зберігся запис живого голосу владики і майже вся його проповідь, коли він служив у себе в Бучі на Паску 1970 року. Сюди приїжджали з різних куточків країни. Він сам виїжджав у різні місцевості, де на його таємні богослужіння іноді збиралося по 40-50 осіб.
Для своїх духовних чад Антоній склав рукопис «Про молитву Ісусову та Божественну благодать». Зокрема він повчає: «Людині немає нічого вищого, як розумною молитвою спілкуватися завжди з всюдиприсутнім Богом, поклонятися Богу розумно і молити Його про свої гріхи». В наші дні вийшли друком три томи його творів.
Життєвий шлях владики насичений неоднозначними подіями, в його біографії є багато «невияснених» моментів. Одне відомо напевно – це був шлях перемін, страждань і служіння. Народився 1889 року в сім’ї псаломщика в Орловській губерній. Учасник 1-ої Світової війни, Георгієвський кавалер; отримав підвищення до штабс-капітана. Восени 1917 року був делегатом Надзвичайного Всеросійського з’їзду селянських депутатів, активно підтримував лівоесерську позицію. Публікував статті революційного змісту.
Потім відійшов від політики. Брав участь у публічних диспутах між захисниками релігії та атеїстами. В 1922 році перейшов у православ’я, одружився, був рукопокладений на ієрея. До 1935 року служив у храмі в Брянській області. Мав трьох дітей. Після смерті дружини, в 1935 році був пострижений в монахи. Того ж таки року ієромонах Антоній був заарештований і висланий в Архангельську губернію, де перебував у таборах та засланнях до 1946 року. Повернувшись у Брянськ, мав документи на ім’я Івана Ілліча Михайловского (відомий також як Тихон Іванович Голинський). Очолював таємну православну громаду. В 1950 році був знову арештований і засуджений на 25 років позбавлення волі.
Він не любив згадувати про табірні роки, але його келійниця, схиігуменія Антонія (Сухих), повідомила деякі деталі: «У владики була надзвичайна праця над собою та надзвичайна віра в Бога. В таборах вмирали фізично більш сильні. А він був сердечником, але молитвою тримався і навіть вилікував Ісусовою молитвою серце. Він своїх мучителів у таборах ніколи не засуджував. Казав, що без волі Божої нічого не буває. В таборах і в’язницях завжди молився: ставав у куточок і молився всю ніч». Він згадував, як було прикро, коли деякі священики в таборах не молилися. На їхнє нарікання, буцімто, як молитися, коли немає книг і умов, владика відповідав: «Де стоїш – там і молись».

Для своїх духовних чад Антоній склав рукопис «Про молитву Ісусову та Божественну благодать». Зокрема він повчає: «Людині немає нічого вищого, як розумною молитвою спілкуватися завжди з всюдиприсутнім Богом, поклонятися Богу розумно і молити Його про свої гріхи». В наші дні вийшли друком три томи його творів.
Життєвий шлях владики насичений неоднозначними подіями, в його біографії є багато «невияснених» моментів. Одне відомо напевно – це був шлях перемін, страждань і служіння. Народився 1889 року в сім’ї псаломщика в Орловській губерній. Учасник 1-ої Світової війни, Георгієвський кавалер; отримав підвищення до штабс-капітана. Восени 1917 року був делегатом Надзвичайного Всеросійського з’їзду селянських депутатів, активно підтримував лівоесерську позицію. Публікував статті революційного змісту.

Він не любив згадувати про табірні роки, але його келійниця, схиігуменія Антонія (Сухих), повідомила деякі деталі: «У владики була надзвичайна праця над собою та надзвичайна віра в Бога. В таборах вмирали фізично більш сильні. А він був сердечником, але молитвою тримався і навіть вилікував Ісусовою молитвою серце. Він своїх мучителів у таборах ніколи не засуджував. Казав, що без волі Божої нічого не буває. В таборах і в’язницях завжди молився: ставав у куточок і молився всю ніч». Він згадував, як було прикро, коли деякі священики в таборах не молилися. На їхнє нарікання, буцімто, як молитися, коли немає книг і умов, владика відповідав: «Де стоїш – там і молись».