В середу, 13 квітня, представники кількох релігійних громад разом зі священнослужителями зібралися біля
могили архієпископа Антонія (Михайловского) в Бучі, щоб вшанувати 40-у річницю від дня його смерті (1976) та спільно відслужити панахиду.
![архиепископ Антоний]()
Звільнившись із заслання в сталінських таборах у 1956 році, архієпископ Антоній з 1966 року мешкав у Бучі, на Ястремщині. Майже щодня таємно служив літургію. Біля його будинку постійно вешталися підозрілі особи, але люди, натхненні проповідями, не боялися, але йшли від нього окриленими. Зберігся запис живого голосу владики і майже вся його проповідь, коли він служив у себе в Бучі на Паску 1970 року. Сюди приїжджали з різних куточків країни. Він сам виїжджав у різні місцевості, де на його таємні богослужіння іноді збиралося по 40-50 осіб.
Для своїх духовних чад Антоній склав рукопис «Про молитву Ісусову та Божественну благодать». Зокрема він повчає: «Людині немає нічого вищого, як розумною молитвою спілкуватися завжди з всюдиприсутнім Богом, поклонятися Богу розумно і молити Його про свої гріхи». В наші дні вийшли друком три томи його творів.
Життєвий шлях владики насичений неоднозначними подіями, в його біографії є багато «невияснених» моментів. Одне відомо напевно – це був шлях перемін, страждань і служіння. Народився 1889 року в сім’ї псаломщика в Орловській губерній. Учасник 1-ої Світової війни, Георгієвський кавалер; отримав підвищення до штабс-капітана. Восени 1917 року був делегатом Надзвичайного Всеросійського з’їзду селянських депутатів, активно підтримував лівоесерську позицію. Публікував статті революційного змісту.
![архиепископ Антоний]()
Потім відійшов від політики. Брав участь у публічних диспутах між захисниками релігії та атеїстами. В 1922 році перейшов у православ’я, одружився, був рукопокладений на ієрея. До 1935 року служив у храмі в Брянській області. Мав трьох дітей. Після смерті дружини, в 1935 році був пострижений в монахи. Того ж таки року ієромонах Антоній був заарештований і висланий в Архангельську губернію, де перебував у таборах та засланнях до 1946 року. Повернувшись у Брянськ, мав документи на ім’я Івана Ілліча Михайловского (відомий також як Тихон Іванович Голинський). Очолював таємну православну громаду. В 1950 році був знову арештований і засуджений на 25 років позбавлення волі.
Він не любив згадувати про табірні роки, але його келійниця, схиігуменія Антонія (Сухих), повідомила деякі деталі: «У владики була надзвичайна праця над собою та надзвичайна віра в Бога. В таборах вмирали фізично більш сильні. А він був сердечником, але молитвою тримався і навіть вилікував Ісусовою молитвою серце. Він своїх мучителів у таборах ніколи не засуджував. Казав, що без волі Божої нічого не буває. В таборах і в’язницях завжди молився: ставав у куточок і молився всю ніч». Він згадував, як було прикро, коли деякі священики в таборах не молилися. На їхнє нарікання, буцімто, як молитися, коли немає книг і умов, владика відповідав: «
Де стоїш – там і молись».
-- RU перевод --
Освободившись из ссылки в сталинских лагерях в 1956 году, архиепископ Антоний с 1966 года жил в Буче, на Ястремщине. Почти ежедневно тайно служил литургию. У его дома постоянно бродили подозрительные личности, но люди, вдохновленные проповедями, не боялись, и уходили от него окрыленными. Сохранилась запись живого голоса владыки и почти вся его проповедь, когда он служил в себя в Буче на Пасху 1970 года. Сюда приезжали из разных уголков страны. Он сам выезжал в разные местности, где его тайные богослужения иногда собиралось по 40-50 человек.
Для своих духовных чад Антоний составил рукопись «О молитве Иисусовой и Божественную благодать».
В частности он поучает: «Человеку нет ничего выше, как разумной молитвой общаться всегда с всюдоприсущим Богом, поклоняться Богу разумно и молить Его о своих грехах». В наши дни вышли в свет три тома его произведений.
Жизненный путь владыки насыщенный неоднозначными событиями, в его биографии есть много «невыясненных» моментов. Одно известно наверняка - это был путь перемен, страданий и служения.
Родился 1889 года в семье псаломщика в Орловской губерний. Участник первой мировой войны, Георгиевский кавалер; получил повышение до штабс-капитана. Осенью 1917 года был делегатом Чрезвычайного Всероссийского съезда крестьянских депутатов, активно поддерживал ливоесерську позицию. Публиковал статьи революционного содержания.
Затем отошел от политики. Участвовал в публичных диспутах между защитниками религии и атеистами. В 1922 году перешел в православие, женился, был рукоположен во иерея. К 1935 году служил в храме в Брянской области. Имел троих детей. После смерти жены, в 1935 году был пострижен в монахи. В том же году иеромонах Антоний был арестован и выслан в Архангельскую губернию, где находился в лагерях и ссылках до 1946 года. Вернувшись в Брянск, имел документы на имя Ивана Ильича Михайловского (известный также как Тихон Иванович Голинський). Возглавлял тайную православную общину. В 1950 году был снова арестован и осужден на 25 лет лишения свободы.
Он не любил вспоминать лагерные годы, но его келийниця, схиигумения Антония (Сухих), сообщила некоторые детали:
«У владыки была чрезвычайная работа над собой и чрезвычайная вера в Бога. В лагерях умирали физически более сильные. А он был сердечником, но молитвой держался и даже вылечил Иисусовой молитвой сердце. Он своих мучителей в лагерях никогда не осуждал. Говорил, что без воли Божией ничего не бывает. В лагерях и тюрьмах всегда молился: становился в угол и молился всю ночь».
Он вспоминал, как было обидно, когда некоторые священники в лагерях не молились. На их жалобы, якобы, как молиться, когда нет книг и условий, владыка отвечал: «Где стоишь - там и молись».