Війна на Сході України не йде в жодне порівняння з афганською

Сильні духом

Перше бойове хрещення

Перше бойове хрещення «Мамай» отримав в Афганістані у 1987-1988 роках. На посаді заступника командира підрозділу з боями пройшов більшість провінцій ворожої країни. Чужа війна, за його словами, «сильно пошматувала». Удостоєний ордена «За службу Родине в Воороуженых Силах СССР» 3-го ступеня.

Після повернення з Афганістану деякий час служив у Збройних силах СРСР. А коли Союз розвалився, не вагаючись, прийняв Присягу на вірність народові України. Тривалий час працював у Податковій академії – заступником начальника факультету військової підготовки по роботі з особовим складом, згодом викладав юридичну психологію на факультеті податкової міліції.
Вдруге потрапив до Афгану у грудні 2009-го року, начальником служби безпеки та військовим експертом кінознімальної групи «5-го каналу», що працювала над фільмом «Афганістан: 30 років потому».

– У цьому фільмі, який можна подивитися в Інтернеті, я також «засвітився» неодноразово, – розповідає Мамай. – Потрапляли у складні ситуації. Одного разу в ущелині Хазара нас раптово оточили понад 50 озброєних бойовиків-талібів. Один із них представився: «Я з Управління Національної Безпеки Афганістану». Потім вийшов з кимось на зв’язок по радіостанції, доповідає: тут якісь журналісти приїхали, скільки за них можна виторгувати грошей? Я раніше вивчав афганські мови – пушту, дарі, фарсі, тому зрозумів все без тарджамона (перекладача).

Врешті-решт з ними вдалося знайти спільну мову. Ми талібам сказали, мовляв, нас сюди послали матері тих хлопців, які тут загинули; з цього поля бою треба взяти каміння на їхні могили. Це були ключові слова. У відповідь пролунало: «Якщо так, то це інша справа. Ми раніше з вами воювали, а зараз – ні». Нам дали навіть провідника, який показав точне місце кривавої таргедії. Це в горах, на висоті біля 3500 метрів над рівнем моря. Саме тут 1 травня 1984 року загинуло більше 80 бійців так званого «Королівського» батальйону 682-го мотострілецького полку 108-ї мотострілецької дивізії, в якому, до речі, служив народний депутат Сергій Куніцин. Наші хлопці потрапили в засідку з трьох сторін. Ми зустрілися з колишніми душманами, які брали участь у цьому бою. Вони розповіли про подробиці бойового зіткнення.

З кіношниками їздив по Афганістану у військовому однострої: у береті, тельнику, з планками бойових нагород. Протягом трьох місяців побували у шістьох провінціях. Постійно при собі мав автомат та кілька бойових гранат у кишенях. Таліби знали, що перед ними - шураві. Але в цілому ставилися до мене доброзичливо. Тільки одного разу пролунала погроза з боку депутата афганського парламенту, колишнього моджахеда, що розпочав свою кар’єру у Гульбеддина Хекмат’яра, якого прозвали колись Кривавим.
Афганістан – це зовсім інший світ, інший вимір. Тут живуть за своїм літочисленням. Нині в цій країні закінчуєтья… ХIV століття.

На створення 5-ї БТГр дав добро особисто начальник Генерального штабу

У серпні 2014 року «Мамая» призначили на посаду першого заступника військового комісара Київської області. І відразу ж він опинився в епіцентрі бойових дій – виконував складні завдання у складі 11-го та 25-го батальйонів територіальної оборони «Київська Русь». Разом з афганцем Ісою Курмамагомедовим та розвідником 11-го батальйону ТрО Бушуєм вивозив поранених, «двохсотих», зокрема – героїчно загиблого Балу.

– Потім мені, з подачі мого друга, бізнесмена Андрія Шведа, прийшла ідея створити 5-ту батальйонну тактичну групу у складі високомобільних десантних військ, – продовжує «Мамай». – Повезло, позаяк нас зі Шведом, без усілякою бюрократичної тяганини, особисто прийняв начальник Генерального штабу Збройних сил України Віктор Миколайович Муженко. НГШ підтримав нас: гаразд, «Мамаю», дій! Й невдовзі, 31 грудня 2014 року, вийшла директива про створення 5-ї батальйонної тактичної групи. А в січні 2015 року я був призначений командиром цієї потужної військової частини. Починав з нуля в Києві. Місцем нашої дислокації спочатку була… друкарня командування Сухопутних військ Збройних Сил України. Нову частину формували разом зі мною досвідчені військовики, які вже мали за плечима бойовий досвід – «Шамір», «Фелікс», «Бушуй», «Сват», «Васабі», «Фугас». Час-від-часу ми виїжджали на фронт, виконували дуже складні завдання – які саме, деталізувати поки що не маю права. Принаймні ми впоралися, повернулися без втрат. Насамперед завдяки професійним діям вищезгаданого розвідника Бушуя, людини великої відваги, складної долі та непростого характеру.
Кістяк батальйону склали військовослужбовці з Ірпеня та Кременчука. Тому нашу новостворену частину неофіційно найменували «Кремінь». До нас добровільно приєдналися хлопці-відчайдухи: бійці з «Айдару», «Донбасу», батальйону ОУН (перейшла ціла рота), 11-го батальйону ТрО «Київська Русь».
За ірпінчан розмова окрема. Назву їх за позивними: «Саша-Ірпінь», «Буба», «Баламут», «Боб», «Гармоніст» та інші.

За ірпінського розвідника – 200 тисяч доларів

– Я чув, що за «Сашу-Ірпеня» бандити встановили величезну ціну – 200 тисяч доларів?
– Він дуже серйозний розвідник. Продовжує і зараз виконувати надскладні завдання. Переносить нелюдські навантаження. Після важкого поранення, яке отримав, ще коли воював в «Айдарі», йому лише нещодавно зробили складну операцію. Незважаючи на те, що лікарі заборонили Олександру піднімати вантаж більше 5 кілограмів, він знову повернувся на «передок». Хоча я йому пропонував: Саша, закінчуй військову службу. Але він відповів категорично: ні, воюватиму! Людина дійсно кремінь!
Наша доблесна «П’ятірка» вже півроку тримає оборону на Сході, у т. ч. в районі руїн Донецького аеропорту. Там і досі дуже неспокійно, бійців щодня «довбуть». На жаль, серед особового складу є втрати: загинуло 5 військових і біля 50 отримали поранення. Війна є війна, від кулі чи то уламка ніхто не застрахований. Скажімо, мій рідний брат Андрій з позивним «Кочовик» був в 5-й батальйонній тактичній групі моїм заступником по роботі з особовим складом. Отримав контузію. Отож як тобі написано у Книзі долі, так і буде!
Скажу вам як бойовий командир: на Сході України ніякого перемир’я немає, хоча постійно про це теревенять у ЗМІ. Так, 6 грудня минулого року, у День Збройних сил України, я вручав в бліндажі, при свічках нагороди військовослужбовцям 5-ї БТГр. А у цей час з окупованої території стріляли сепаратисти.

– Батальйон має чим воювати?
– Бронею забезпечений. Ми прийшли на зміну героїчному 90-му аеромобільному батальйону, який воював в диявольському пеклі – Донецькому аеропорту і поніс шалені втрати.
Успішно замінили легендарних кіборгів. Авторитетно стверджую: професіоналізм наших хлопців надзвичайно виріс.
У нашій тактичній групі є дуже кваліфіковані фахівці, зокрема «Бук», «Слава». Вони займаються розвідкою за допомогою безпілотників. Ці апарати економлять час, а найголовніше – зберігають життя наших хлопців. Один апарат коштує біля 50 тисяч баксів. Але краще витратити на нього кошти, ніж ризикувати життям людей. Якось перехопили радіорозмови ворога. Вони говорили на нашу адресу: воюють добре, дуже завзяті до бою!

– Чи могли наші війська під час наступу погнати сепаратистів углиб Донбасу?
– Ми люди військові, усе робимо по команді. Дадуть команду «Фас!», будемо виконувати, не дадуть – триматимемо оборону! Це прерогатива Головнокомандуючого Збройних Сил України. Звичайно, можна захопити якийсь об’єкт, але втримати його – дуже непросто. Ось у чому питання!
Так, у нас нині є міцна броня, потужна артилерія, але вона, згідно з Мінськими домовленостями, відведена від лінії розмежування фронту.

– Лінію оборони тримаємо велику?
– Це військова таємниця…


– При колишньому Союзі часто-густо лунало гасло: народ і армія єдині! Натомість це гасло дуже актуальне і нині. Якби не допомога бізнесменів, волонтерів, громадських організацій, пересічних громадян, чи могли б ми зупинити «російського ведмедя»?
– «П’ятірці» (5-й БТГр) велику допомогу надає Ірпінська регіональна спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) та учасників АТО. Низький уклін голові цієї організації Ігорю Панасюку. Додам, що Ігор Валерійович проходив службу в нашому батальйоні, особисто брав участь у бойових діях. Керівництво та активісти цієї спілки, зокрема Володимир Бороденко, відправили в зону бойових дій вже більше 20 транспортних засобів. А ще багато військового спорядження, продуктів харчування.
А, скажімо, Ірпінський військовий шпиталь передав батальйону через названу спілку автобус ПАЗ. Він і досі справно служить – перевозить особовий склад. Сепари постійно за ним полюють.
Відчутно допомагає і мій рідний Кременчук.

Хочу висловити подяку за активне сприяння українському війську також Київській міській організації афганців – передали нам на фронт джип. Комунальне підприємство «Київпастранс» передало два автобуси, кілька бусиків, купу запчастин. Назву поіменно тих, хто до цього найбільше долучився. Це генеральний директор «Київпастрансу» Сергій Майзель, дай, Боже, йому здоров’я, та директор з економічної безпеки цього підприємства, афганець Зубер Артабаєв, а також колишній боєць нашого батальйону, голова Шевченківської районної спілки ветеранів Афганістану і АТО у м. Києві Олександр Денисов.
Користуючись нагодою, висловлюю низький уклін волонтерам. Без них ми не перемогли б! Я готовий і перед ними зняти берета!

– Олеже Анатолійовичу! Ви зараз обіймаєте відповідальну посаду в Генеральному штабі Міністерства оборони. Чим конкретно займаєтеся?
– Завдання нашого відділу – пошук полонених, їх обмін, організація повернення додому. Але найбільш сумне і непросте завдання – пошук «двохсотих», есгумація їх тіл, які доставляємо в морги. Дніпропетровська та Запоріжжя. Там тіла ідентифікують, передають рідним для поховання. Царство небесне всім тим, хто поклав свою голову за визволення України!

Я вже такого надивився, що не передати! В Афгані нічого подібного не бачив. Там була асиметрична війна, а тут - цілком симетрична. Потужна артилерія з обох боків, бронетехніка, навіть авіація. Щоправда, наразі наша авіація не задіяна – російський агресор поставив на Донбасі потужну протиповітряну оборону. Аби уникнути втрат у живій силі та техніці, ми не використовуємо бойові та транспортні літаки і гелікоптери.
Війна на Сході України не йде в жодне порівняння з афганською, як не образливо таке читати деяким нашим так званим «диванним» афганцям (котрі просиділи усю війну на дивані, згадуючи бойову молодість). Справжня війна – тут, на теренах нашої землі. Втім, ми переможемо. Бо правда і Бог – за нами!