Іван Кукса зі своєю Валентиною - вірною подругою життя й надійною помічницею в розбудові власного господарства
![]()
Мабуть, ні для кого не є таємницею, що селяни вважають своїх корівок годувальницями. І це правда, бо корівка даватиме молоко навіть у неурожайні роки, коли й хліб не вродить, зате трава росте завжди. Така природа матінки-землі. Якщо є годувальниця в дворі – то в хаті буде молоко, сир і сметана. Але щоб їх добути, треба за коровою ретельно доглядати, щоденно, без вихідних, годувати та три рази на день доїти й не забувати чистити хлів. Робота ця безкінечна – зранку й до темної ночі. Встати о п’ятій, подоїти худобу, літом вигнати на пашу, зимою приготувати корми і положити їй в ясла. І це треба робити ще й в обід та ввечері.
І так день у день.
У тварини, а разом з нею і людини, немає ні вихідних, ні відпусток, ні свят. Щоденна тяжка праця. Хазяїну потрібно ще й ламати голову, де і як заготовити сіна та інших кормів. Крім цього, як правило, є ще птиця і свині, город і сад, сінокіс, хатні справи, консервація, діти і багато іншого… А кому щастить на селі, той і роботу має.
Думаю, що з цієї розповіді кожному читачу зрозуміло: доглядати нині годувальницю не лише важко, але й непрестижно. Ну а хто з селян держить не одну, а кілька корів – це просто відважні відчайдухи. Про одного з них я хочу розповісти і Вам, наші шановні читачі.
Якось зайшов до секретаря Синяківської сільської ради Бучанського територіального об’єднання Віри Боголій.
- А ви напишіть, - каже вона, - про нашу скромну і роботящу сім’ю пенсіонерів Куксів. Вони мають в обробітку 80 соток землі і тримають у своєму господарстві аж 5 корів.
Це мене приємно здивувало. Одну корову доглядати важко, а щоб аж 5... І ось я уже у дворі Івана та Валентини Куксів. Вони радо запрошують мене до своєї хати. Розговорилися. Я запропонував оглянути їхнє господарство. Та показати свою худобу Валентина Володимирівна відмовилася навідріз.
- Ви не ображайтесь, - ласкаво просить вона, - але коли хтось чужий подивиться на наших годувальниць, то вони дають менше молока. Повірте, це правда, саме так і буває.
Звичайно, я не став вимагати побачення з коровами Куксів, але попросив хоч розповісти про те, скільки часу і коштів вони на них витрачають і що вони дають їм натомість.
Заготівельники платять за літр молока в три рази менше, ніж в магазині коштує такий об’єм звичайної води.
- Весь світлий день, - а, почухавши голову, додав, - ще й трохи ночі йде, якщо можна так сказати, на обслуговування худоби.Ми з дружиною уже так пропахли кізяками, що соромно показатись на люди. Та до цього вже звикли, як і до важкої праці на власній фермі. От тільки болить душа і щемить серце від того, що заготівельники переробних підприємств нам платять за літр молока в три рази менше, ніж в магазині коштує такий об’єм звичайної води. Така ринкова ціна селянського поту й мозолів. Ось чому для нас сільське молоко гірчить.
Щоб якось звести кінці з кінцями, Іван Макарович возить продавати надлишки молока на базар аж до Києва. Та й тут справедливості катма. Скажімо, покупці йому платять за магазинною ціною. І ніхто не хоче збагнути, що жирність магазинного молока становить 2,5-2,6 відсотка, а молоко від корів Куксів сягає понад 5-6 відсотків. І цій справі, на жаль, не видно ні кінця ні краю, як і тому, коли врешті-решт з’явиться паритет цін на перероблену та цільну молочну продукцію. Та, як мовиться, живі перекази, а віри їм не ймеш.
Проте Іван Макарович та Валентина Володимирівна не бідкаються на свою долю, бо вибрали її для себе самі та й від праці задля власного зиску отримують велике задоволення. Тож допоки в сільській глибинці є такі люди, наші села будуть не лише виживати, а й з часом процвітати.
Мабуть, ні для кого не є таємницею, що селяни вважають своїх корівок годувальницями. І це правда, бо корівка даватиме молоко навіть у неурожайні роки, коли й хліб не вродить, зате трава росте завжди. Така природа матінки-землі. Якщо є годувальниця в дворі – то в хаті буде молоко, сир і сметана. Але щоб їх добути, треба за коровою ретельно доглядати, щоденно, без вихідних, годувати та три рази на день доїти й не забувати чистити хлів. Робота ця безкінечна – зранку й до темної ночі. Встати о п’ятій, подоїти худобу, літом вигнати на пашу, зимою приготувати корми і положити їй в ясла. І це треба робити ще й в обід та ввечері.І так день у день.
У тварини, а разом з нею і людини, немає ні вихідних, ні відпусток, ні свят. Щоденна тяжка праця. Хазяїну потрібно ще й ламати голову, де і як заготовити сіна та інших кормів. Крім цього, як правило, є ще птиця і свині, город і сад, сінокіс, хатні справи, консервація, діти і багато іншого… А кому щастить на селі, той і роботу має.
Думаю, що з цієї розповіді кожному читачу зрозуміло: доглядати нині годувальницю не лише важко, але й непрестижно. Ну а хто з селян держить не одну, а кілька корів – це просто відважні відчайдухи. Про одного з них я хочу розповісти і Вам, наші шановні читачі.
Якось зайшов до секретаря Синяківської сільської ради Бучанського територіального об’єднання Віри Боголій.
- А ви напишіть, - каже вона, - про нашу скромну і роботящу сім’ю пенсіонерів Куксів. Вони мають в обробітку 80 соток землі і тримають у своєму господарстві аж 5 корів.
Це мене приємно здивувало. Одну корову доглядати важко, а щоб аж 5... І ось я уже у дворі Івана та Валентини Куксів. Вони радо запрошують мене до своєї хати. Розговорилися. Я запропонував оглянути їхнє господарство. Та показати свою худобу Валентина Володимирівна відмовилася навідріз.
- Ви не ображайтесь, - ласкаво просить вона, - але коли хтось чужий подивиться на наших годувальниць, то вони дають менше молока. Повірте, це правда, саме так і буває.
Звичайно, я не став вимагати побачення з коровами Куксів, але попросив хоч розповісти про те, скільки часу і коштів вони на них витрачають і що вони дають їм натомість.
Заготівельники платять за літр молока в три рази менше, ніж в магазині коштує такий об’єм звичайної води.
- Весь світлий день, - а, почухавши голову, додав, - ще й трохи ночі йде, якщо можна так сказати, на обслуговування худоби.Ми з дружиною уже так пропахли кізяками, що соромно показатись на люди. Та до цього вже звикли, як і до важкої праці на власній фермі. От тільки болить душа і щемить серце від того, що заготівельники переробних підприємств нам платять за літр молока в три рази менше, ніж в магазині коштує такий об’єм звичайної води. Така ринкова ціна селянського поту й мозолів. Ось чому для нас сільське молоко гірчить.
Щоб якось звести кінці з кінцями, Іван Макарович возить продавати надлишки молока на базар аж до Києва. Та й тут справедливості катма. Скажімо, покупці йому платять за магазинною ціною. І ніхто не хоче збагнути, що жирність магазинного молока становить 2,5-2,6 відсотка, а молоко від корів Куксів сягає понад 5-6 відсотків. І цій справі, на жаль, не видно ні кінця ні краю, як і тому, коли врешті-решт з’явиться паритет цін на перероблену та цільну молочну продукцію. Та, як мовиться, живі перекази, а віри їм не ймеш.
Проте Іван Макарович та Валентина Володимирівна не бідкаються на свою долю, бо вибрали її для себе самі та й від праці задля власного зиску отримують велике задоволення. Тож допоки в сільській глибинці є такі люди, наші села будуть не лише виживати, а й з часом процвітати.
