» » "Я перекладав Фіделя Кастро"

"Я перекладав Фіделя Кастро"

Бучанець Микола Дем’янов тривалий час працював перекладачем на Кубі. Серед політичних лідерів, з якими довелося познайомитися, був Фідель Кастро.
"Я перекладав Фіделя Кастро"


Микола Михайлович ДЕМ’ЯНОВ народився в Бучі 1954 р. Закінчивши місцеву середню школу №4, відразу вступив до Київського інституту іноземних мов. Згодом працював учителем. У 1977-80 рр. на запрошення Міністерства освіти Республіки Куба працював перекладачем на Острові Свободи. На Міжнародному фестивалі молоді та студентів 1978 р. синхронно перекладав промову лідера Кубинської революції Фіделя Кастро, яка тривала 4 години. Вдруге на Кубі він побував у 1990 р., коли супроводжував дітей, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, на оздоровлення та лікування. Його життя було сповнене багатьма цікавими подіями і зустрічами.

– Миколо Михайловичу, на початку нашої розмови хочеться привітати Вас із професійним святом – Міжнародним днем перекладача.
– Дякую. Чесно кажучи, я навіть і не здогадувався про це свято. Тепер знатиму. А як давно воно відзначається?

- Із 1991 року. Зустрічне питання, коли у Вас виникло бажання стати перекладачем?
– У 9-му класі. Коли я навчався у школі, то дізнався про свою двоюрідну сестру, яка спромоглася стати міжнародним перекладачем, і її було направлено на роботу до Алжиру. Зрозумів, що поїхати працювати за кордон цілком реально, незважачи на «залізну завісу». Для мене це стало своєрідним стимулом, адже раніше англійській мові я не надавав особливого значення. А у 9-10 класах із цього предмету став відмінником. Я, крім школи, займався ще з репетитором. Тепер про це можна казати сміливо, що я входив у коло інакомислячої інтелігенції, в якої в пошані було знання англійської мови.

Мене познайомили з однією молодою людиною, інженером за фахом, який чудово володів цією мовою. Що цікаво, він особисто опанував її та радо ділився зі мною своїми знаннями, хоча сам був «невиїзним». Ночами наша група уважно слухала різні «голоси», де, крім політичних новин, були уроки з англійської. Стало цікаво – мова стала живою, не такою, як у книжках та підручниках. На той час це було досить ризикованою справою. Люди старшого покоління чудово розуміють мене… Наша група цікавилася також і художніми новинками, зокрема, творами Олександра Солженіцина, іншими матеріалами з журналу «Новый мир».

- Компетентні органи часом вашою групою не цікавилися?
- На щастя для нас, ми не потрапили у їхнє поле зору. Мені, тоді ще 16-річному хлопцеві, спілкуватися з цими людьми було дуже цікаво. Все це здавалося романтикою. А про можливі наслідки всього цього я навіть і не замислювався. Я й зараз вдячний цим людям, з чиєю допомогою я досконало опанував англійською і без проблем вступив до Інституту іноземних мов. У цьому виші я опанував, крім англійської, ще іспанську та французьку мови.

- Напевно, після закінчення такого престижного інституту вам запропонували цікаву і престижну роботу?
- Якби так… Я почав викладати іноземні мови в одній із сільських шкіл Житомирської області. Але доля виявилася до мене милосердною. Невдовзі мене викликали до Міністерства освіти та запропонували відрядження до Куби. Туди зібралася їхати велика делегація педагогів з Радянського Союзу для обміну досвідом, і потрібен був перекладач. Відрядження тривало 40 днів. Але представники кубинського Міністерства освіти запропонували мені залишитися на більш тривалий термін. Напевно, у цьому зіграли не останню роль моє професійне ставлення до роботи і комунікабельність. Я почав працювати з міністром освіти Куби Фернандесом. Москва і Київ не заперечували.

- А як пересічні кубинці на той час ставилися до людей з Радянського Союзу?
– Одним словом – чудово. Для них «сов’єтико» – був своєрідним еталоном порядності, чесності. Наш уряд також дбав про підтримання «обліко морале» тих, кого відряджали за кордон. Випадкових людей туди не направляли. За цим пильно стежили відповідні інстанції. У питанні, кого командирувати на Острів Свободи, останнє слово було за Москвою.

- Яке враження було від зустрічі з кубинським лідером?
- Перший раз я з Фіделем Кастро зустрівся зовсім несподівано. Я йшов по одній із вулиць Гавани. І раптом бачу – назустріч пішки йде Кастро з охоронцями. Я навіть від несподіванки оторопів. Ідеш по вулиці і раптом – віч-на-віч випадково зустрічаєшся з першою особою держави! Ми перекинулися кількома словами. А вже у 1978 р. під час Фестивалю молоді та студентів у Гавані серед усіх перекладачів, які працювали в різних групах радянських спеціалістів, пройшов відбір. Із сотні конкурсантів вибрали всього 10 кращих, до числа яких і мені пощастило потрапити. Прибула чисельна делегація з СРСР. Відбувся величезний мітинг (до 1 млн. людей) на площі Революції імені Хосе Марті. На почесних місцях – лідери делегацій різних країн. Промова Фіделя Кастро тривала чотири години. Я зі своїми колегами синхронно перекладав її. Кожному перекладачеві по черзі давали час – по 20 хвилин. Рано-вранці ця чотиригодинна промова вже була надрукована у центральній газеті «Правда». Знаючи ораторські здібності Кастро, ця 4-годинна промова – всього-на-всього розминка. У кубинського лідера промови були навіть по 6 годин без зупинки! Він дійсно природжений оратор. Людина-промовець і трибун! З моєї точки зору, для перекладача-синхроніста потрібна комунікабельність і розвиток такої навички, як вірогідне прогнозування – людина тільки починає говорити, а перекладач уже має розуміти, про що піде мова далі.

- Чи правда, що саме синхронний переклад вважається серед людей вашої професії найбільш складним?
- Так. Образно кажучи, ти повинен розчинитися у промовцеві, забути про себе, стати своєрідним «придатком». І водночас не сказати чогось зайвого. А скільки траплялося різних випадків під час офіційних зустрічей делегацій! Особливо це відбувається, коли під час банкету учасники, скажімо так, «розслабляються» і таке інколи починають верзти… І це – з обох сторін! Тут потрібно не просто дослівно перекладати, але виявляти розважливість і фільтрувати слова. Так і до міжнародного скандалу недалеко! Не слід забувати, що дві нації – це два менталітети! Якщо з однієї сторони вони вважатимуть це всього-на-всього жартом, то в іншої нації це сприйматиметься за образу. Іноді буває не зайвим і доречним пом'якшити загальний тон перемовин. Перекладачу обов’язково потрібно знати культуру не тільки своєї країни, але також пам’ятати і вивчати звичаї інших держав.

- Вдруге ви були на Кубі у 1990 році. Чим було викликане це відрядження?
– Після першого довгострокового відрядження до цієї країни я працював у своїй рідній школі №4. Одного разу мене викликали до Міносвіти, де пояснили, що Комітет молодіжних організацій найближчим часом планує організувати систематичні поїздки до Куби дітей, які постраждали від Чорнобильського лиха, на запрошення кубинського уряду. Наші діти оздоровлювалися, відпочивали і навчалися у міжнародному дитячому таборі «Тарара». Завдяки зусиллям кубинських лікарів багатьом нашим дітям вдалося поправити своє здоров’я й уникнути можливих негативних наслідків техногенної катастрофи. Про їхній гуманізм, людське ставлення до наших дітей я завжди пам’ятатиму. І, впевнений, не тільки я один.

- Що б ви особисто порадили тим, хто хоче стати міжнародним перекладачем?
– Передусім знати історію своєї країни, її культуру, спадщину. Пригадую, коли мені на початку незалежності України довелося їхати у міжнародні відрядження, то представники інших країн цікавилися Україною. Звідки вона з’явилася на карті? Хто її населяє? І тоді почали запрошувати наших фахівців, щоб у навчальних закладах інших країн провести цикл лекцій з історії нашої країни. Мене запросили до Мадридського університету прочитати подібний цикл лекцій протягом трьох місяців. Відверто скажу, я тоді злякався. Адже я майже нічого не знав про свою країну. Я багато що знав про Радянський Союз, а ось про незалежну Україну знань було недостатньо, аби читати лекції на міжнародному рівні. На щастя, за відносно короткий проміжок часу в нашій країні видано чимало необхідної історичної літератури, і тепер кожен охочий може поповнити свої знання у цій галузі.

Майбутнім перекладачам слід пам’ятати, що вони, як міжнародні посли, – об’єднують різні культури за допомогою мови. Саме у мові відображається бачення світу певної нації, в ній відбивається менталітет певної країни, її культура, традиції, навіть історичні події. Мова відрізняє нас від усіх інших істот на планеті, що не мають її, порівняно з ними у нас є величезна перевага: ми наділені потужним знаряддям – словом, яке дає нам змогу висловлювати свої думки і домовлятися. Професійні перекладачі, що забезпечують взаєморозуміння між різними мовами та народами, підтримують гармонію спілкування і цілісність світосприйняття нашої цивілізації.

Спілкувався Володимир Еннанов
На фото – М. Дем’янов

Від автора:
Після тих доленосних, як для молодої людини, відряджень у Республіку Куба перекладачем, Микола Михайлович викладав іноземні мови в школі, університеті, семінарії. Він активно займається літературним перекладом. У його доробку – десятки книжок та лекцій із християнського вчення, етики, історії, оповідання для дітей та молоді. Остання його робота, надрукована 2013 року, має знаменну назву «Принцип повноцінного життя». Вона про те, що попри складні обставини, розчарування, розбиті мрії, завжди є можливість розпрямити плечі і радіти життю.
www.pulsar-irpin.com.ua 
Демянов
  7
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.