» » » Храмі Успіння Пресвятої Богородиці святкує свій десятилітній ювілей

Храмі Успіння Пресвятої Богородиці святкує свій десятилітній ювілей

Гармонія освіти, духовності та любові – про служіння священика Миколи та духовний центр “Агнець”

Храмі Успіння Пресвятої Богородиці святкує свій десятилітній ювілейВін не просто вміє виховувати дітей, навчає їх бути безпосередніми і творчо висловлювати свої думки. Микола Кригін – людина багатогранна: він є священнослужителем, директором комп’ютерної академії та очільником волонтерського центру. Та значну частину свого життя він присвятив організації недільних шкіл і за його підтримки цей рух розвинувся по всій Україні.



Повідомляємо, що 30 серпня 2015 року (неділя) о 09.00 в храмі Успіння Пресвятої Богородиці при Бучанській школі №5 відбудеться святкове богослужіння на честь відзначення 10-річчя заснування парафії. Очолить Божественну літургію Патріарший намісник, митрополит Переяслав-Хмельницький, ректор Київської Православної богословської Академії – митрополит Епіфаній. На початку відбудуться Таїнства Сповіді і Святого Причастя. В цей день буде здійснене освячення хреста на місці будівництва нового храму.
Настоятель та громада парафії Успіння Пресвятої Богородиці запрошують всіх приєднатися до цієї важливої події.


Храмі Успіння Пресвятої Богородиці святкує свій десятилітній ювілей- Як ви розпочали свій духовний шлях та прийшли до священичого служіння?
- Мене завжди цікавило християнське виховання молоді. Це відбилося у дисертації, яку я присвятив богословським школам. Я навчався після розпаду Радянського Союзу, коли ми вже ходили до церкви, але ще не мали відповідних знань. Ми потребували катехитичних курсів – знання Закону Божого. Я пригадую свої перші богослужіння, коли ми з хлопцями повернулись з армії. Ми почувались дещо некомфортно на сповіді та причасті. Не знали, як правильно поводитися у храмі і боялися, щоб не зробили зауваження. Тому, випробувавши цей шлях на власному прикладі, мені хотілося полегшити його для молоді. Для того, щоб були певні знання, потрібно проводити воцерковлення – щоб молодь розуміла що таке Церква, знала правила поведінки у храмі, вивчала заповіді Божі та Священне Писання.

Тому мене цікавила організація недільних шкіл, одну з яких я утворив при храмі Покрову Пресвятої Богородиці, що на Солом’янці у Києві. Пізніше довелося працювати у недільній школі Володимирського собору. Також організував школи для дітей з особливими потребами в територіальних центрах столиці по вул. Льва Толстого і на Теремках. Також існувала недільна школа на вулиці Івана Кудрі, куди навіть урядовці приводили своїх чад. І з часом стало зрозуміло, що відповідних закладів потребує не лише молодь, а й дорослі, адже у радянський час вони не ходили до храмів, також були позбавлені духовних знань. Вже наступним етапом стала школа у Бучанському інтернаті, де на той час навчалося майже 300 дітей. І, звичайно, що і вчителі також цікавилися церковним життям; приходили на заняття, і навіть просили підготувати лекції на різноманітні теми.

- А зараз як діє структура, хто в ній працює?
- Зараз ми працюємо з дошкільнятами, школярами, молоддю і навіть з людьми похилого віку. Заняття відбуваються у багатьох аудиторіях. Але я знаю, що особливо дітям дуже цікаво робити різні поробки, займатися у театральних студіях. Тому для них створені гуртки декоративно-прикладного мистецтва. Також діти готують до свят різні театральні танки та вистави. Їм дуже подобається зустрічатися з відомими акторами та співаками.

- Це допомагає воцерковленню?
- Так, коли молода людина бачить актора по телебаченню, то вона сприймає його надто світським, далеким від церкви, а виявляється, що ці люди взагалі добрі, мають гарні сім’ї, разом ходять до церкви, сповідують православну віру. І коли вихованці це чують від відомих людей це позитивно на них впливає.
Храм Пресвятої Богородиці при центрі.

- Тобто ви працюєте при школі і ваша організація має назву «Агнець»?
- Складно сказати, що ми працюємо тільки при школі. Оскільки наш центр знаходиться при школі, але ми допомагаємо і іншим недільним школам: на Сумщині, в Конотопі та Рівненщині, з багатьох областей приїжджали викладачі, які працюють в недільних школах і брали у нас матеріал. У нас навіть були делегації зі штату Атланта (США) та Австралії, щоб перейняти наш досвід та побачити напрацювання. Це, по суті, один із перших експериментів, коли духовний заклад знаходиться при загальноосвітній школі. Тому у нас є проблема, коли говорять: «Церква від держави відокремлена», ‒ і я такі слова чую нерідко. Знову ж, коли наша школа-інтернат перейшла у статус загальноосвітньої, зібралися батьки і їх запитали: «Ви хотіли б, щоб при школі був духовний центр?» Можу сказати, що близько 80% батьків проголосували «за». Отже у громади така потреба була і її потрібно було виконати.

Якщо мій син, наприклад, приносить зі школи книжку з історії природознавства і там пишуть, що людина походить від мавпи, а 80% батьків певні, що людину створив Бог, то чи не маємо ми право у школі дати можливість дитині дізналась якусь іншу думку. Та й духовний центр у школі працює особливим чином. Перш за все – на добровільних засадах. Сюди приходять ті діти і батьки, які бажають отримувати духовне виховання. Силою сюди нікого не тягнуть. Ми відкриті для всіх, але нікого не примушуємо сюди приходити. Також, якщо в школу приходять представники інших релігійних організацій, то їм ніхто не забороняє.

- Такі випадки вже траплялися?
- Так, наприклад, до нас приїжджають християнські навчальні заклади з Вашингтона, з якими ми підтримуємо дружні відносини. Вони мають власну християнську школу. Серед вихованців цієї школи є католики та протестанти.

- З якою метою Ви спілкуєтеся з представниками різних конфесій?
Храмі Успіння Пресвятої Богородиці святкує свій десятилітній ювілей- Ми знаходимо з ними спільну мову. Перш за все ми християни, які одне до одного ставляться з любов’ю. Ми не повинні забороняти людям молитися разом з нами. Звичайно є догмати, і ми не можемо з ними служити святу літургію, але «Отче наш» ми співаємо разом, бо це спільна молитва.
Якщо вони хочуть прийти до школи і допомагати дітям-сиротам, то чому я маю говорити щось проти чи виступати з якоюсь іншою думкою?


- Яка головна місія духовного центру?
- Якщо ми говоримо про духовні завдання, то, по-перше, – це спасіння. Воно відбувається через релігію, через зв’язок людини з Богом. Якщо цей релігійний зв’язок є, то людина провадитиме зовсім інший спосіб життя, який пізніше виллється і в патріотизм, оскільки у більшості всі християни є патріотами своїх країн. Чому у світі були мученики? У першу чергу тому, що вони виступали проти порушування закону.

- Як центр співпрацює з сиротами?
- У нас є декілька аспектів роботи з такими дітьми. Перший – загальний: волонтери привозять подарунки та проводять релігійні заходи з ними. Я скажу, що це також необхідно, бо людина присвячує якусь частину себе дітям. Але ж вони і вчора були сиротами, і сьогодні, і завтра вони залишаться такими. Тут необхідна постійна праця з дітьми та допомога їм. Але вона не повинна бути споживацькою, коли дитина чекає, що їй щось принесуть. Я кажу, що правильна благодійна робота є тоді, коли ти приходиш і дитина дивиться не в твої сумки, а у твої очі – тоді це правильний шлях. Коли приходить жертводавець, дитина бачить його очі. Навіть у сім’ях трапляється, що дитина просить дати їй щось матеріальне. І якщо це матеріальне є, а немає любові, то структура будується неправильно.
Ми хотіли подарувати дітям, позбавленим батьківської опіки, любов церкви до них. Тому цей храм будувався на честь Пресвятої Богородиці, яка є покровителькою дітей-сиріт. І тому вони розуміють, що мають заступницю небесну.

Другий – це родинне виховання. Тому що у звичайній школі такого немає. І тут потрібно дати приклади гарних сімейних стосунків. На прикладі святих базується виховання у духовному центрі. Велику роль відіграє особистий приклад: якщо ти розповідаєш дітям про святих, а сам живеш по-іншому, тебе ніхто не послухає. Тому тут виховується і священик. Особливо це взаємовиховання відчутне під час подорожей та паломництв. Одного разу ми подорожували Західною Україною: ходили в гори, жили в одному приміщенні. І коли ти всюди з ними їздиш, доглядаєш, виявляється особливий виховний момент, коли ти стаєш для них і другом, і у якійсь мірі батьком, але, у першу чергу, ти завжди повинен залишатися священиком.

Робота у школі – це не тільки відслужити богослужіння, роздати іконки-молитовники. Тут все зовсім по-іншому: ти прийшов до храму і ти вже їхній. У нашій школі не ти обираєш дітей, а лише вони мають змогу обрати собі вчителів. У нас було дуже багато людей, які хотіли працювати з сиротами, але діти до них не йшли. Відповідно чи виберуть тебе діти – це вже залежить від тебе. Тут священик змушений займатися самовихованням. Можна сказати: діти виховують у тобі священика.

Перед ними не злукавиш, вони добре це відчувають. І якщо у тебе з ними дружні відносини, то ти знаєш всі їхні проблеми, що в них відбувається у душі. А тут виявляється, що не вистачає тепла батьків. У хлопчиків та дівчаток настає період першої закоханості, а батькам це здається не настільки серйозним. Батьки самі повинні шукати можливості спілкування з дітьми. І якщо сім’я хоче бути щасливою, ми повинні розуміти, що потрібно більше спілкуватися у родинному колі.
Якщо подивитися на щасливі сім’ї, то вони є міцними тому, що чоловіки дуже багато спілкуються зі своїми жінками. От, якщо вчителю є що сказати кожній дитині, то він йде додому з думкою, що когось обійшов увагою. Вважаю, що це вже гарний показник. Зараз настав такий період, коли ми повинні підтримувати один одного. Починає змінюватися наш світогляд та парадигма світобачення. Бо досі ми жили радянськими мірками. Коли йдеш святити квартиру, бачиш ідеальну оселю: зроблений ремонт, меблі найновіші, все найдорожче, але переступаєш поріг квартири і у під’їзді бачиш сміття, нефарбовані стіни. Або бачиш двір господаря, де все акуратно та чисто, а навпроти двору лісок завалений купами сміття та будівельного матеріалу. Це говорить про, те що ми не правильно сприймаємо світ. Бо все що навколо нас – це наше і таке розуміння має бути у всьому, І ці діти-сироти не є чиїмись, вони наші. Або хвора дитина-інвалід – це не хвора дитина чиїхось батьків – це наша дитина і ми маємо їй допомагати. Таке сприйняття повинно відроджуватись і воно відроджуватиметься, тому що в Україні поняття «толоки» існувало завжди. Будувати хату – всі будують, в когось біда сталась – всі взяли і допомогли.

- Зараз багато говорять про моральний занепад нашого суспільства. Як зацікавити молодь йти до церкви?
- Потрібно, щоб священик працював над собою. Чого мене навчили діти? Для того щоб спілкуватися з ними, мені довелося йти до академії, навчатися та захищати наукові роботи, щоб потім стати керівником комп’ютерної академії. А через викладання комп’ютерних технологій з’явилася можливість спілкуватись з дітьми.

- Дитина переважно приходить до храму, щоб поставити свічку та послухати проповідь. Але справа у тому, що молоді люди потребують спілкування: вони хочуть пограти на гітарі, поспівати та розважитися. Тут потрібно знати барви кожної пори людського життя і ці барви треба насичувати.
- Життя має бути барвистим. У своїх проповідях я часто говорю, що Бог створив нас для світла, для світлого щасливого життя. І ми маємо це світло і щастя відчувати. Якщо ти зранку прокинувся, пішов до школи і не побачив, що квіти розцвіли, значить ти не живеш. Бог є Творцем, Який дав нам можливість також творити. І коли через творчість ти приводиш дитину до Творця, таким же шляхом можна привести її і до церкви. Ти даєш їй обіцянку, що звільниш її від усіляких спокус: паління, алкоголю, ти зробиш її вільною. Людина стане справді вільною та сильною.

Колись я служив на флоті то мав змогу займатись рукопашним боєм. І зараз, коли я виводжу хлопців на ранкову зарядку, ми займаємося рукопашним боєм і у цей же час читаємо ранкові молитви. Такі речі також дуже зацікавлюють і священик відкривається перед дітьми по-іншому. Вони дізнаються про нього те, що він звичайна людина, яка має сім’ю, виховує дітей. Наше завдання – зробити так, щоб молодь йшла до Христа, йшла духовно та фізично здоровою, розумною та освіченою. Ось це, мабуть, завдання церкви на даний час. Тому у нашому духовному центрі є декоративно-прикладне мистецтво та комп’ютерна освіта. Здобувши відповідну освіту у духовному центрі, можна працювати за кордоном, бо це, справді, достойна освіта. Наші випускники влаштовуються в будь-яку крій країні світу і мають гідну зарплатню.

У нас також є фотокурси. Даєш учневі фотоапарат і нехай фотографує будь-що, а вже пізніше збираємося і разом обговорюємо роботу. Але тут ще є певна філософія – завдання кожного молодого фотографа побачити у світі яскраве і передати це іншому. Тому тут поєднується духовна освіта, філософія і техніка. Фотографування має бути при кожному духовному центрі і у будь-якій освіті, тому що це дає хронологію подій та й сам бачиш, як розвиваються діти.
Також ми намагаємося залучати дітей до спортивних ігор у групах по двоє чи троє чоловік. Такі ігри унеможливлюють те, що дитина десь ходитиме та нудьгуватиме, а обов’язково прийде до центру. Тут необхідно створити комфортні умови, а якщо дитині буде комфортно, вона добре сприйматиме все, що їй даватимуть.

Читав на урядовому порталі, що потрібно займатися книгодрукуванням для дітей. Проте у нас є ігри, відео і я вважаю, що це набагато легший шлях. В інтернеті молодь прочитає швидше. Та й українська мова, щоб була живою, має бути введена у торгівлю та побут.
Допомога для військових та вимушених переселенців у приміщенні центрі.

- Ви також займаєтеся благодійною діяльністю. Куди ви направляєте речі, які до Вас потрапляють?
Храмі Успіння Пресвятої Богородиці святкує свій десятилітній ювілей- Допомога розрахована на наших військових, які захищають Україну. У них є великі потреби. І якщо ми не можемо бути там і захищати, тому кожний з нас повинен свою жертву внести у цю справу. Наші парафіяни приносять речі, харчі, щоб підтримати військовослужбовців. Також ми підтримуємо сім”ї переселенців з Луганська та Краматорська. Купуємо продукти та одяг. За ці роки виробилась практика обміну речами: одягом та книжками. Тому коли у державі виникла потреба допомогти нашим військовим, ми не залишилися осторонь. І на Майдані ми допомагали, а майданівці незабаром передали нам декілька ящиків цукерок для дітей.

У неділю, 30 серпня, о 10 годині до церкви Святої Богородиці
завітає митрополіт Епіфаній. На передодні свята Знань буде проводитись
благословіння школярів.


Опубліковано в газеті "Бучанські новини" №35 від 28 серпня 2015 року
Костянтин Гордейчук 
Агнець
  6
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.