У День пам’яті та скорботи за полеглими у Другій світовій війні у ворзельській школі відкрили меморіальну дошку учаснику АТО Віктору Пасічнику, який тут навчався з 1983 по 1993 роки.
![]()
Народився Віктор Пасічник 5 жовтня 1976 року у Бучі, закінчив ворзельську школу, Київський інженерно-будівельний інститут. Працював за фахом. У червні пішов добровольцем в Українську армію. Спочатку пройшов вишкіл в учбовому центрі «Десна». На фронт відправили командиром інженерно-саперного взводу 11 батальйону «Київська Русь». Воював у Слов’янську , на горі Карачун, Дебальцевому. Загинув у селище Чорнухіне 10 вересня.
Вшанувати пам’ять прийшли його однокласники – ініціатори встановлення дошки, місцева влада , афганці, ворзеляни. Прийшли і батьки Віктора Пасічника – Анатолій Іванович та Надія Василівна.
![]()
Батько сказав: « Я щиро схвильований тою увагою, яку ви приділяєте моєму синові. Батьки мріють про безхмарне майбутнє для своєї дитини, стараються виховати справжнього громадянина України. У минулому році на кордоні нашої держави стояла орда . Як і 800 років тому, вона посунула на Україну. За ці століття орда під впливом науково-технічного прогресу трансформувалася – поміняла луки на гаубиці, міномети, гради. Але психологія загарбника залишилася – загарбники завжди дивляться на прилеглу територію , як на можливість захоплення нових земель, ресурсів, працівників.
Вітя багато часу проводив на Майдані. Він був патріотом, але непоказним. Патріотизм у нього був внутрішній.
Смерть Віті недаремна. Перемога буде за нами . Слава Україні!».
![]()
Виступив від влади голова селища Олександр Венгрик, який подякував однокласникам за ініціативу встановлення пам’ятної дошки. Від Ірпінського осередку воїнів – афганців слово взяв Леонід Ліхошва. Він сказав, що раз у рік афганці приходять до школи, щоб покладанням квітів до ще однієї меморіальної дошки, вшанувати пам’ять свого побратима Миколу Жебера, який вчився у ворзельській школі.
Класний керівник Віктора Валентина Іванівна Куриленко сказала: «Ця дитина врізалась у серце і душу . Він часто зі мною дискутував. Батьки виховували Віктора як чесну, порядну людину. Завдяки таким людям ми відвоюємо нашу Україну, наші кордони».
Наталія Михайлівна Іванченко була класним керівником у випускному класі. Вона згадувала Віктора Пасічника, як енергійного, доброго учня. Наталія Михайлівна віддала належне однокласникам, які проявили високу відповідальність і порядність до свого товариша. « Вже Вітя не прийде на зустріч однокласників, але кожного ранку буде зустрічати учнів та вчителів і проводжати дітей зі школи» – сказала вчителька.
![У ворзельській школі відкрили меморіальну дошку Віктору Пасічнику]()
Від імені однокласників виступила Тетяна Домшенко. Їй Віктор запам’ятався відповідальним, активним учнем, хорошим товаришем.
На захід прийшов колишній учень школи Богдан Шумейко, боєць АТО. Він якраз перебував у короткотривалій відпустці. Загалом в армії перебувають чи перебували 25 мешканців Ворзеля.
Вшанування пройшло щиро, на високій патріотичній ноті.
Народився Віктор Пасічник 5 жовтня 1976 року у Бучі, закінчив ворзельську школу, Київський інженерно-будівельний інститут. Працював за фахом. У червні пішов добровольцем в Українську армію. Спочатку пройшов вишкіл в учбовому центрі «Десна». На фронт відправили командиром інженерно-саперного взводу 11 батальйону «Київська Русь». Воював у Слов’янську , на горі Карачун, Дебальцевому. Загинув у селище Чорнухіне 10 вересня.Вшанувати пам’ять прийшли його однокласники – ініціатори встановлення дошки, місцева влада , афганці, ворзеляни. Прийшли і батьки Віктора Пасічника – Анатолій Іванович та Надія Василівна.
Батько сказав: « Я щиро схвильований тою увагою, яку ви приділяєте моєму синові. Батьки мріють про безхмарне майбутнє для своєї дитини, стараються виховати справжнього громадянина України. У минулому році на кордоні нашої держави стояла орда . Як і 800 років тому, вона посунула на Україну. За ці століття орда під впливом науково-технічного прогресу трансформувалася – поміняла луки на гаубиці, міномети, гради. Але психологія загарбника залишилася – загарбники завжди дивляться на прилеглу територію , як на можливість захоплення нових земель, ресурсів, працівників.Вітя багато часу проводив на Майдані. Він був патріотом, але непоказним. Патріотизм у нього був внутрішній.
Смерть Віті недаремна. Перемога буде за нами . Слава Україні!».
Виступив від влади голова селища Олександр Венгрик, який подякував однокласникам за ініціативу встановлення пам’ятної дошки. Від Ірпінського осередку воїнів – афганців слово взяв Леонід Ліхошва. Він сказав, що раз у рік афганці приходять до школи, щоб покладанням квітів до ще однієї меморіальної дошки, вшанувати пам’ять свого побратима Миколу Жебера, який вчився у ворзельській школі.Класний керівник Віктора Валентина Іванівна Куриленко сказала: «Ця дитина врізалась у серце і душу . Він часто зі мною дискутував. Батьки виховували Віктора як чесну, порядну людину. Завдяки таким людям ми відвоюємо нашу Україну, наші кордони».
Наталія Михайлівна Іванченко була класним керівником у випускному класі. Вона згадувала Віктора Пасічника, як енергійного, доброго учня. Наталія Михайлівна віддала належне однокласникам, які проявили високу відповідальність і порядність до свого товариша. « Вже Вітя не прийде на зустріч однокласників, але кожного ранку буде зустрічати учнів та вчителів і проводжати дітей зі школи» – сказала вчителька.
Від імені однокласників виступила Тетяна Домшенко. Їй Віктор запам’ятався відповідальним, активним учнем, хорошим товаришем.
На захід прийшов колишній учень школи Богдан Шумейко, боєць АТО. Він якраз перебував у короткотривалій відпустці. Загалом в армії перебувають чи перебували 25 мешканців Ворзеля.
Вшанування пройшло щиро, на високій патріотичній ноті.
