Чудові перетворення Діда Мороза

У знайомого нам з дитинства рожевощокого і сивобородого Діда Мороза багато родичів. У більшості європейських країн та Америці – це Санта Клаус, в Англії його називають Фазер Крістмас (Батько Різдво), а у Франції – Пер Ноель (Папа Ноель). Всі ці казкові, ліричні фігури мають спільного прабатька – єпископа Ніколаса, який жив у IV столітті в портовому місті Мир в Лікії, на території нинішньої Туреччини.

Боже, благослови дітей і ... «звірів»

Єпископ Ніколас проявив свою надзвичайну релігійність ще в дитячому віці. Як свідчить переказ, в перший же день свого життя, під час купання, він піднявся зі своєї купелі і прославив Господа. По середах і п’ятницях маленький Ніколас постив, відмовляючись від материнських грудей. У п’ятирічному віці майбутній святий почав вивчати теологію. Подорослішавши, він здійснює паломництво в Палестину, попередньо роздавши сірим і убогим усе своє майно.

Святість і відданість вірі, а також турбота про ближніх і співчуття чужому горю не могли залишитися непоміченими – Ніколаса обирають єпископом. За переказами, сам Ісус Христос і Діва Марія вручили йому Євангеліє і єпископське вбрання.
Найвідоміше діяння святого Ніколаса – порятунок трьох дівчат без приданого від ганебного заняття «блудом». Ця легенда народилася в IX столітті в Греції. У якогось бідного городянина не було приданого для своїх дочок, і жорстокосердий батько вже готовий був відправити їх на «заробітки», але святий Ніколас подарував кожній з них по мішечку золота, тим самим давши їм можливість уникнути гріха. Пізніше, в переказах, мішечки перетворилися на золоті яблука, які через димову трубу потрапили в дівочі панчохи, що сушилися біля вогнища. Звідси бере початок різдвяна традиція – вішати біля каміна, а через брак такого – на ялинку, шкарпетки, наповнені подарунками.

У XII столітті в Північній Франції розповідали страшну історію про те, як якийсь власник заїжджого двору вбив трьох школярів, розрубав їх на частини і засолив в бочці разом зі свининою. Через сім років святий Ніколас розкриває цей страшний злочин і воскрешає убієнних (недарма в Україні та Росії цього святого називають Миколаєм Чудотворцем), а злочинця прощає і наставляє на путь праведний. З тих пір святий Ніколас стає покровителем дітей.

Крім цього, святий Ніколас – заступник і покровитель моряків і рибалок, торговців і ... злодіїв...
Помер святий праведник близько 1600 років тому і був похований на острові в Середземному морі. Його могила стала центром ранньохристиянського паломництва. Уже в наш час на острові, що доводить особливу святість цього місця, знайдені руїни п’яти храмів IV-VI століть, близько сорока інших культових споруд, а також безліч християнських могил. Поховання святого Ніколаса знаходилося в церкві, висіченій у скелі на найвищій вершині острова, який в середні віки, як запевняють американські дослідники, називався островом Святого Ніколаса. Традиційна ж турецька назва – Джем-адас, що значить Острів Моряків, а адже Ніколас, як ми пам’ятаємо, був покровителем морського співтовариства. Пізніше останки святого були перенесені на материк, а в 1087 році – в італійське місто Барі.

Як чудотворець і проповідник, єпископ Ніколас після своєї смерті став одним з найбільш шанованих святих християнської церкви: з Південної Італії його культ поступово поширився на Західну і Північну Європу. У Голландії святого Ніколаса, що приносить людям радість і надію і завжди поспішає на допомогу нужденним, особливо в різдвяну або новорічну ніч, стали називати Sinta Klaas, а в колоніальному Новому Амстердамі, пізніше перейменованому в Нью-Йорк, він став зватися Санта Клаусом (Santa Claus).


Зовсім інакше складалася доля «різдвяного діда» в Росії. Все почалося в давні язичницькі часи, коли на Русі панував Перун, а весь божественний анклав становили боги, які уособлюють сліпі і часто суворі й невблаганні природні стихії.

Зими на Русі здавна були холодними, морозними і легковажними, снігу навалювало стільки, що ні пройти, ні проїхати... І варто було чоловікові затриматися в дорозі, як тут же налітали Тріскун і Студинець і в смерть морозили запізнілого, втомленого подорожнього. Злі вони були, аж жах. Поступово ці два братика-душогуба трансформувалися в образ Мороза. Він же із завидною завзятістю і послідовністю продовжував традиції Тріскуна і Студенця – морозив «по-чорному».

Правда, з ним уже можна було домовитися за допомогою спеціального заклинання і жертвопринесення. Причому Мороз був не надто вимогливий і розбірливий: ложки кисілю було достатньо, щоб приборкати його крутий норов. Обряд «закляття» Мороза – це, по суті, данина духам, яких на Русі називали «дідами». Ось вам і Дід Мороз.


До ХХ століття Морозко придбав всі риси сучасного Діда Мороза: розсудливим, добрішим, і він навіть здобув подружку, за офіційною версією, онучку – чарівну красуню – Снігуроньку...

Дволикий ... дідусь

У інших слов’янських народів Діди Морози були теж іншими. В Україні, наприклад, це все той же християнський святий Миколай (Микола) Чудотворець. Були Морози – чудо-богатирі, ковалі-молотобійці, були плюгавенькі старигани, які тільки й знали, що носитися по полях та наганяти моторошну холоднечу і холод. У південних слов’ян було два Діда – Бодняк, бородатий дідуган, символ старого року, і Божич, юний красень, що ототожнює рік новий. Божич протягом року мужнів, старився, поступово перетворюючись на Бодняка, і його, в образі різдвяного поліна, спалювали на вогнищі в новорічну ніч. Sic transit gloria mundi – так проходить земна слава...

У деяких країнах Сходу теж існувало відразу кілька «Морозів». У Вірменії їх було два, і обидва – добрі! Аманор і Ванатур був власне Новим роком, а Валатур давав притулок подорожнім та учасникам святкування.
Китайці теж мали два символи наступаючого року, які явно відображали психологію жителя Азії. Чи Бін – лютий і безжальний упир, який приймає жертвопринесення в свою честь, уживався з добреньким і поступливим Цзібо-Ваном – символом домашнього вогнища, який, втім, не гидував при нагоді (так говорять легенди) донести імператору на його підданих і своїх же сусідів. Що ж, Схід, як відомо, – справа тонка...

Однак повернемося до «західного» Санта-Клауса, який став нам звичним. Ми знаємо, як він зазвичай виглядає: симпатичний дідусь з акуратною білою бородою, в червоній шубі-дублянці, з мішком подарунків. Звичайно, його облачення відрізняється від шат єпископа Ніколаса. Таким Мороз-Клаус представлений перед публікою в 1847 році на малюнку художника Маріуса фон Швіндт. «Пан Зима» – так автор назвав свого «Діда» Клауса, зображений поспішаючим у своїх невідкладних справах з маленькою ялинкою на плечі. Вгодований і самовпевнений американець Санта – теж плід уяви. Його придумав в 1863 році карикатурист Томас Неш.
Одним словом, Дід Мороз багатоликий, як і годиться доброму чарівникові. І ми завжди із завмиранням серця чекаємо на його прихід, хоча й знаємо, що це всього лише красива добра казка... Але ж чудеса ще трапляються?..

Адреси Санта-Клауса

Щороку в Різдво бородатий добряк Санта-Клаус (він же Дід Мороз) на оленячої упряжці прибуває в будинки європейців, американців, австралійців, японців з таємничого і засніженого світу – звідкись з Півночі, де лише холодне мовчання крижаних гір та білі ведмеді сусідять з його відокремленим житлом... Але це лише наша омана – будинок Санта-Клауса круглий рік наповнений гостями, сміхом і веселощами. Та й самих притулків у лукавого старого-бешкетника не один, а цілих чотири! І вже якщо ми відкрили цю маленьку таємницю Санта-Клауса, давайте вирушимо до нього в гості. Не відкладаючи. Прямо зараз...

Отже, перше житло Санта-Клауса на нашому маршруті – в Гренландії. Якщо ви хочете відвідати цю «білу безмовність», то потрібно серйозно і ґрунтовно підготуватися і, може, навіть взяти уроки у знаменитого польського мандрівника Яцека Палкевич в його знаменитій «Школі виживання». У всякому разі, з дітьми в Гренландію НЕ зовсім і поїдеш: холод, вітер, мороз. Це основні перешкоди для відвідувачів, і тому лише 15 тисяч осіб на рік приймає тут Санта-Клаус.

Наступна точка нашої подорожі по слідах бородатого добряка – Норвегія. «Різдвяний дім» європейського Дідуся Мороза розташований в містечку Дрібок на південь від Осло. Домоправителями у Санта-Клауса тут служать Вілем і Ева Юхонсен, які стали добрими господарями для 250 тисяч відвідувачів, основну масу яких складають... японці. Шляхи Санта-Клауса несповідимі...
З Норвегії – за помахом чарівної палички (яке ж Різдво без казки!) – Перенесемося до Швеції, в «Santa World».



Цей чудовий світ дитячих фантазій з’явився в 1984 році біля містечка Моря в центральній частині країни. Щорічно цей парк атракціонів приймає 150 тисяч гостей з усього світу. «Santa World» – це, як стверджують, найбільший в Європі дерев’яний будинок, в якому розміщена майстерня Санта-Клауса, а також безліч атракціонів: шоу лісових ельфів, катання на лижах, гра в гольф на майданчику Санта-Клауса, купання в басейні Санта-Клауса і багато-багато іншого...


А ось, нарешті, і Фінляндія... Ми вирушаємо за Полярне коло до Лапландії, в містечко Рованіемі. Тут нас чекає в гості «Santa Claus Village», тихе спокійне місце, куди щорічно приїжджають... 500 тисяч туристів. Селище Санта-Клауса входить в так званий Арктичний центр, створений в 1985 році для залучення відвідувачів у фінську Лапландію. Як кажуть: краще один раз побачити... Санта-Клаус чекає на вас...