Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 Земельного кодексу України). Кожна земельна ділянка повинна мати певне цільове (господарське) призначення, від якого залежить порядок визначення та остаточний розмір плати за землю.Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній розташовані. Право власності на земельну ділянку поширюється на простір над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, що необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини) може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. У 2014 році нормативна грошова оцінка земель населених пунктів, земель сільськогосподарського призначення та земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів), яка проведена за вихідними даними попередніх років, підлягає індексації станом на 01.01.2014 р. на коефіцієнт 3,2, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за:
1996 р. – 1,703, 1997 р. – 1,059, 1998 р. – 1,006, 1999 р. – 1,127, 2000 р. – 1,182, 2001 р. – 1,02,
2005 р. – 1,035, 2007 р. – 1,028, 2008 р. – 1,152, 2009 р. – 1,059, 2010 р. – 1,0, 2011 р. – 1,0, 2012 р. – 1,0,
2013 р. – 1,0.
Нормативна грошова оцінка земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не індексувалась. Якщо грошова оцінка земель не проводилась, ставка податку встановлюється в гривнях за 1 м2 площі ділянки залежно від кількості жителів, що проживають у населеному пункті.
Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у 5-кратному розмірі податку. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому із застосуванням таких коефіцієнтів:
– місцевого значення – 1,5.
В окремих випадках ставка податку, розрахована в порядку, викладеному вище, може бути зменшена. Наприклад, податок за земельні ділянки (в межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25 % від розрахованого відповідно до ПКУ розміру.
