На території Озерської сільської ради (с. Озера, Бородянський р-н) проживає жінка – Павицька Мотрона Антонівна, яка 4 жовтня 2014 року відмічала свій 100-річний ювілей.
Коротко про ювілярку: Народилася ювілярка в с. Корогод Чорнобильського району. Разом із односельцями була виселена із зони відчудження. Отримала соціальне житло на «Чорнобильському посьолку» в с. Луб’янка. В будинку їй виділили окрему кімнату. Проживши в окремій кімнаті декілька років, вернулася до рідних з проханням: придбати їй окреме помешкання.
![]()
Донька Марія і четверо онуків допомогли бабусиній мрії втілитись в життя. Вона оселилася в старенькій хатині в с. Озера, в якій дожила до сторічного ювілею. Чоловік Іван Іванович під час ВВ війни був у партизанах (перебував у з’єднанні Ковпака). З війни він не повернувся, загинув десь у боях за рідний край. Німцям стало відомо про її зв’язок із партизанами, за що хотіли розстріляти. Цілу добу вона провела у гестапо, тримаючи на руках двохнедільну донечку.
Час від часу залишала її з полоненими, бо мусила йти на жорстокі допити. Як каже сама Мотря Антонівна – вона бачила смерть на власні очі, та попри тортури та муки, вона невтомно читала молитви до Бога і просила спасіння. Господь милостивий дарував їй життя. Усе своє післявоєнне життя жінка прожила вдовою. Виховала доньку Марію, четверо онуків. І за все що має в житті невтомно дякує Спасителю, бо, як вона каже: «Все в Божих руках».
Коротко про ювілярку: Народилася ювілярка в с. Корогод Чорнобильського району. Разом із односельцями була виселена із зони відчудження. Отримала соціальне житло на «Чорнобильському посьолку» в с. Луб’янка. В будинку їй виділили окрему кімнату. Проживши в окремій кімнаті декілька років, вернулася до рідних з проханням: придбати їй окреме помешкання.
Донька Марія і четверо онуків допомогли бабусиній мрії втілитись в життя. Вона оселилася в старенькій хатині в с. Озера, в якій дожила до сторічного ювілею. Чоловік Іван Іванович під час ВВ війни був у партизанах (перебував у з’єднанні Ковпака). З війни він не повернувся, загинув десь у боях за рідний край. Німцям стало відомо про її зв’язок із партизанами, за що хотіли розстріляти. Цілу добу вона провела у гестапо, тримаючи на руках двохнедільну донечку.
Час від часу залишала її з полоненими, бо мусила йти на жорстокі допити. Як каже сама Мотря Антонівна – вона бачила смерть на власні очі, та попри тортури та муки, вона невтомно читала молитви до Бога і просила спасіння. Господь милостивий дарував їй життя. Усе своє післявоєнне життя жінка прожила вдовою. Виховала доньку Марію, четверо онуків. І за все що має в житті невтомно дякує Спасителю, бо, як вона каже: «Все в Божих руках».
