Рівно 50 років тому, 1964 року в нашому місті Буча відбулася важлива подія: засновано нову школу. Був створений новий храм знань. Школа – це джерело для спраглих. Це – як свіжий дощик в спекотний день.
![]()
Сьогодні Ювілярка зібрала до себе гостей на свято. Але, якою дорогою вона до нього пришла. Скільки людей і характерів вона повідала на своєму вікові. Кожна неприємність учнів малювали на її обличчі зморшки. Та небесних масштабів подяка за знання й щоденні посмішки дітей діяли на неї, мов еліксир молодості. Так, вона вже доволі зріла, проте залишається завжди молодою, бо до неї приходять все нові і нові молоді серця.
Мов величезний сад квітів, зібрались всі ті, хто свого часу мав відношення до школи, ті, хто навік пообіцяв берегти добру пам’ять про неї, й виконав обіцянку. Як та першокласниця 1964 року, якій була надана велика честь розрізати червону стрічку – стрічку відкриття на урочистостях, які для її покоління відкрили стежину в клас.
Далі свято від глобальних масштабів перейшло до невеликого сімейного кола старих знайомих. Були трохи зморені щастям вчителі. Як багато береже їхня пам’ять! Береже наче зіницю ока, наче щось ще набагато важливіше. Бо в цьому – життя, його вирування... Вони пам’ятають кожного, і жоден учень чи вчитель не забутий. В такі моменти розумієш, що у цих людей серце настільки безмежне, настільки може дозволити це наша уява. Ні, вчитель – це не професія, це тип душі, це вічна турбота і вічне прощення всіх наших вчинків.
І тепер Ювілей зібрав на свято цю навік дружну компанію. Зібрав, аби разом згадати події, що й досі викликають сміх, згадати класи, які вони навчали. Ох, ця пам’ять, у ній зараз все повертається. Так, тут уже без сліз не обійтись. Буває, поєднуються покоління минулого й майбутнього, так і зараз, навпроти старих випускників і вчителів, що працювали у школі з самого початку, танцюють на сцені 5-річні діточки, які мають стати майбутніми першокласниками. В такі моменти розумієш, наскільки швидко плине час, як він миттєвість за миттєвістю миготить у наших серцях. І це все прекрасні миті...
Цей вечір пройшов лірично й дуже тепло. Ми навіть не уявляли, скільки людей зв’язано з цією школою, а скільки пам’яті...
![]()
Сьогодні Ювілярка зібрала до себе гостей на свято. Але, якою дорогою вона до нього пришла. Скільки людей і характерів вона повідала на своєму вікові. Кожна неприємність учнів малювали на її обличчі зморшки. Та небесних масштабів подяка за знання й щоденні посмішки дітей діяли на неї, мов еліксир молодості. Так, вона вже доволі зріла, проте залишається завжди молодою, бо до неї приходять все нові і нові молоді серця.Мов величезний сад квітів, зібрались всі ті, хто свого часу мав відношення до школи, ті, хто навік пообіцяв берегти добру пам’ять про неї, й виконав обіцянку. Як та першокласниця 1964 року, якій була надана велика честь розрізати червону стрічку – стрічку відкриття на урочистостях, які для її покоління відкрили стежину в клас.
Далі свято від глобальних масштабів перейшло до невеликого сімейного кола старих знайомих. Були трохи зморені щастям вчителі. Як багато береже їхня пам’ять! Береже наче зіницю ока, наче щось ще набагато важливіше. Бо в цьому – життя, його вирування... Вони пам’ятають кожного, і жоден учень чи вчитель не забутий. В такі моменти розумієш, що у цих людей серце настільки безмежне, настільки може дозволити це наша уява. Ні, вчитель – це не професія, це тип душі, це вічна турбота і вічне прощення всіх наших вчинків.
І тепер Ювілей зібрав на свято цю навік дружну компанію. Зібрав, аби разом згадати події, що й досі викликають сміх, згадати класи, які вони навчали. Ох, ця пам’ять, у ній зараз все повертається. Так, тут уже без сліз не обійтись. Буває, поєднуються покоління минулого й майбутнього, так і зараз, навпроти старих випускників і вчителів, що працювали у школі з самого початку, танцюють на сцені 5-річні діточки, які мають стати майбутніми першокласниками. В такі моменти розумієш, наскільки швидко плине час, як він миттєвість за миттєвістю миготить у наших серцях. І це все прекрасні миті...
Цей вечір пройшов лірично й дуже тепло. Ми навіть не уявляли, скільки людей зв’язано з цією школою, а скільки пам’яті...
