Місія: допомогти, щоб повернулися живими

Війна може здаватися примарною доти, поки не відчуєш її моторошний дотик на близьких тобі людях, подіях, зрештою устрої. І навіть найвіддаленіші бойові дії стають близькими, якщо на передовій – твій сусід, знайомий чи, не дай Боже, родич. У такій ситуації хочеться чимось зарадити: якщо не власною присутністю, то хоча б елементарним, але вкрай необхідним – харчами, одягом, речами. З цією метою у різних мікрорайонах Бучі працюють волонтери, які не лише збирають допомогу, але й відвозять її на передову – нашим солдатам.
Буча не стоїть осторонь того, що відбувається на сході країни. Там не лише перебувають наші військові, але й на місцях робиться все, щоб допомогти фінансово, морально, інформаційно.
Саме про роботу людей доброї волі і запитали в лідера волонтерського руху в місті Анатолія Кушнірчука.



- Пане Анатолію, поговоримо про роботу волонтерів, які стоять в магазинах Бучі і збирають продукти харчування для українських військових. Що це за люди? Як вони стають на шлях волонтерства?
- Це – жителі міста, які через локальні засоби інформації зголошуються до співпраці. Вони представляють координаційний штаб з питань допомоги військовослужбовцям та їхнім сім’ям, який був утворений на базі Бучанської міської ради. Зокрема, до нього входять громадяни, родичі яких воюють в зоні АТО, а також – силові структури, працівники медицини, бучанський осередок Товариства Червоного Хреста та ін. Разом ми намагаємося залучити якомога більше різносторонніх людей, досвід яких був би дуже важливий в плані допомоги військовим.

Часто виходимо один на одного через сторінки Facebook, газету «Бучанські новини», Бучанський інтернет-портал та інші. Ми просимо долучатися всіх, хто має бажання і хоча б кілька годин часу. Складаємо графік, і коли волонтер може послужити на благо української армії – дзвонить по телефону та записується на певний день, певні години в які може потрудитися. Їхня робота вкрай важлива, адже волонтери йдуть до людей і розказують про те, що вкрай необхідно українському військовому сьогодні.

- І які потреби в української армії, зокрема бучанських солдат?
- Насамперед, продукти харчування тривалого зберігання. Готові страви немає сенсу приносити, адже вони зіпсуються швидше, ніж їх зможемо доставити до місця призначення. Не зайвими будуть засоби захисту та особистої гігієни. Крім того, стоїть скринька для збору коштів і волонтери обов’язково розкажуть на що вони будуть витрачені.
Наприклад, така скринька була і на Дні Бучі – поставили стіл, а поряд військова каска, бронежилет, тактичні окуляри зі змінним склом, наколінники та інші елементи обмундирування солдата. Люди візуально бачать на що гроші витрачаються саме на придбання таких засобів.

Речі для солдат ми не придумуємо «зі стелі». Постійно підтримуємо з ними зв'язок і запитуємо, що їм везти. Нещодавно проходила акція під час якої відбувся збір коштів на тепловізор. Назбирали, придбали і – відправили в зону АТО. Крім того, стояла гостра потреба в індивідуальних військових аптечках. Нам не вдалося їх закупити, але найнеобхідніше, що входить до цієї аптечки, придбали і відправили військовим. Намагаємося реагувати миттєво, але все залежить від доброї волі жителів міста. Їхня допомога – дійсно неоціненна. Також досить відчутно допомагають наші місцеві підприємства.

- У яких саме громадських місцях працюють волонтери?
- Сьогодні в Бучі – чотири постійні «точки» по збору допомоги. Вони розташовані в різних місцях, і навіть найвіддаленіший від центру район Склозаводський також охоплений увагою.
А от постійних волонтерів немає. До 1 вересня допомагали навіть діти шкільного віку, але зараз почалося навчання і часу в них обмаль – від школи підлітків не можна відривати. Разом з тим, нині нараховується близько 20 волонтерів, які можемо задіяти в тій чи іншій справі.

[media=http://youtu.be/4A25AOxSg-c]

- Зібрана допомога відразу відправляється на фронт?
- Переважно так. Але ще є сім’ї, які приїхали із зони АТО. Якщо бачимо, що родини переселенців у скруті, то приділяємо їм увагу. Вони теж потребують нашої підтримки. А є такі, хто каже: гроші у нас є, але допоможіть винайняти житло, роз’ясніть процес реєстрації, влаштування дітей до шкіл і садочків.
Та все-таки, наші обіцянки перед людьми непорушні: майже все, що жертвують жителі Бучі, відправляється на передову військовим. Це – наш обов’язок, наша добра воля.

- А чи всі жителі з розумінням ставляться до такого «збору»? Адже часто доводиться чути фрази: «То – не наша війна», або «Нехай платять ті політики, які все це затіяли…»
- Більше того, є й поодинокі випадки, коли люди підходять до волонтерів і звинувачують їх у підтримці фашизму. Зрештою, у кожного своя думка, тому не ображаємося. На провокації не піддаємося і намагаємося не реагувати, адже агресія породжує ще більшу ворожість. Добре слово, спокій – ось наша зброя.
Варто зрозуміти – політики навряд чи будуть щось платити, а безневинні хлопці з багатьох міст України (і Бучі) – страждають, калічаться, гинуть. Наша мета – підтримати цих людей, а не війну.

Що ж до психологічної стійкості самих волонтерів, то спочатку їм буває складно, бо є певний страх – говорити, роз’яснювати «кому», «що» і «навіщо». Це пояснюється і людським фактором (страх перед великою публікою), і тим, що в Україні з’явилося чимало людей, які наживаються на війні. І якщо громадянам довелося з цим зіштовхнутися, то тепер вони до кожного ставляться з недовірою. У цьому випадку пояснюємо, що наші дії законні, показуємо супроводжуючі документи, наші фотографії з передової, солдат-бучанців, які там воюють та ін. Справді, багато хто впізнає своїх земляків, сусідів, однокласників. І тоді будується місточок довіри: вони жертвують кошти, продукти. Загалом, у нас – добрі люди, просто саме життя змушує їх бути обережними та трошки скептичними.

- І людяність жителів підтверджується останньою акцією по збору коштів, яка проходила на День міста…
- Справді, більшість заходів під час святкування Дня Бучі були присвячені збору коштів для підтримки військових. Саме з такою ініціативою виступила Бучанська міська рада і належним чином організувала роботу волонтерів зі скриньками в місцях найбільшого скупчення людей. Приємно, що акція мала позитивний результат. Моє серце раділо від того, що спільнота з розумінням віднеслася до цього і пожертвувала чимало коштів. Так, протягом дня нам вдалося зібрати понад 27 тис. грн. На що вони пішли – прозвітуємося документально.


- Розкажіть, як відбуваються поїздки в зону антитерористичної операції. Те, що бачимо з екранів телевізорів, виглядає дуже моторошно. Чи не страшно відправлятися у такий небезпечний вояж?
- Коли ми вирушаємо у дорогу, то часто виникають деякі складнощі з проїздом до місця призначення. Адже вантажі ретельно перевіряють, хоча там немає що шукати – лише гуманітарна допомога, засоби захисту і елементарні речі, абсолютно легальні для перевезення на передову.

Та коли вже там (в зоні АТО) і роздаємо продукти харчування, то бачимо очі хлопців, що сповнені сльозами радості. Адже їх відвідали люди з рідного краю!
Радіють кожній вісточці з дому – рідній газеті, малюнку від дитини, листу від рідних, друзів чи сусідів. Усе це сповнює серце теплом і надією на майбутнє – вони повернуться додому живими.

Не лише бучанці воюють в зоні АТО (вони розформовані в окремі батальйони, роти), а й хлопці з різних міст України. І коли вони бачать, що до наших вояків приїхали волонтери, то починають розпитувати, де знаходиться місто Буча, що представляє собою цей населений пункт. Бучанці розказують про свій край, відбувається спілкування, зав’язуються дружні стосунки і запевнення, що допомогу привезли усім. Наші солдати діляться всім. А товариші «по службі» дивуються, що невелике за розміром і кількістю жителів місто систематично допомагає воякам. І з сумом констатують: їхні рідні Одеса, Харків – нічим не допомагають, або, принаймні, до них нічого не доходить. Шкода цих молодих людей – їм би жити і працювати, а вони змушені терпіти негаразди, при цьому щохвилини ризикуючи власним життям.
Своїх солдат ми одягаємо: намагаємося забезпечувати їх якісною формою від гарного виробника. На жаль, в інших з цим гірше – часто одяг зашитий якими-небудь нитками чи скріплений проволокою.

А перешкоди є, вони завжди були. Наприклад, ми знали, що йде обстріл біля Дебальцеве, але попереду – наші хлопці у яких взагалі нічого немає і вони чекають на допомогу. Виходили з ними на зв'язок і запитували, що їм потрібно, а у відповідь чули: «Привезіть нам все…» Востаннє, коли там були, тільки-но виїхали, як через півгодини ворог почав обстрілювати з «градів» наші позиції. Звісно, страшно... А як може бути, коли бачиш, що поряд розриваються мінометні снаряди?.. Хочеться звідти втекти і десь пересидіти цей час. Але в якусь мить починаєш розуміти: ти побув там 5-6 годин і поїхав, а хлопці живуть з цим тижнями, місяцями. З їхнього боку – це героїзм. І тоді приходить розуміння, що не маєш права на слабкість.

- Чи стало легше тепер, коли сторони оголосили про перемир’я?
- Війна продовжується, і це умовне «перемир’я» - не привід для того, щоб розслабитися з допомогою для вояків. Навпаки – час активізуватися і якомога ефективніше попрацювати для того, аби наші хлопці відчували ще більшу і кращу поміч з тилу (теплий одяг, пайки, аптечки). Повірте, армія потребує допомоги. Коли ми були там під час так званого «перемир’я», то на власні очі бачили обстріл позицій наших військових. За прикладом, далеко ходити не треба. 10 вересня в зоні АТО загинув наш солдат – бучанець, тому про спокій говорити не доводиться. Мир для солдат, які зараз на передовій, полягає в тому, що трошечки менше обстрілюють, але кулі летять і є жертви. Тому, все, про що говорять політики, - досить абстрактно.

- Тож, волонтерська робота буде продовжуватися й надалі?
- Так! Дякуємо волонтерами за їхню роботу, терпіння, зрештою пожертву власним часом. Адже можна було знайти інші цікавіші справи (особливо влітку), але вони віддали своє серце найнеобхіднішому – допомозі ближньому, підтримці української армії. Це – хлопці і дівчати 15-18 років. Хтось із старших мені казав, що ми губимо наступне покоління в алкоголі, наркотиках, аморальних вчинках. Але я бачу інше: молодь, яка розуміє точно і правильно, що таке патріотизм і як треба захищати країну і долучитися до справи. І це – добрий процес, як для становлення державності, так і морального виховання її громадян.