Напередодні святкування Дня Незалежності України у нас відбувся зацікавлений обмін думками про духовну і соціальну функцію християнських спільнот в житті країні. Наш співрозмовник – протоієрей Микола Кригін, кандидат богословських наук, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці в Бучі (на території школи №5). Для нього це перше спілкування з газетою, хоча його досвід висвітлювався в десятках телепередач та відображений на сотні сайтів Інтернет – українських і зарубіжних.– Останніми тижнями особливу цікавість серед українців викликала тема зміни предстоятеля Української Православної Церкви Московського Патріархату. Чому ця тема викликає такий підвищений інтерес?
– З одного боку, відбувається звичайний процес зміни керівництва: митрополит Володимир дожив до похилих літ і упокоївся в Бозі. А на його місце шляхом виборів і без зовнішніх втручань у справи церкви обирається новий керівник церкви. З цього боку – це звичайна річ. Але ж пам’ятаймо, що Україна займає особливе геополітичне становище між заходом і сходом. А тому є важливим, яку інформаційну роль буде відігравати надалі УПЦ (МП), тому що в церкві знаходяться наші громадяни, які мають певні політичні уподобання, мають свою громадянську думку. Тому до новообраного предстоятеля буде логічним запитання, яка у нього громадянська позиція відносно всіх цих подій, які відбуваються в нашій державі.
Яким би патріотичним не був предстоятель, залишається ще структура, яка зовсім не патріотична. Тим більше, що ми пам’ятаємо, що величезна проблема релігійного суспільства у нас в Україні – це поділення православ’я, і це розділення – штучне. Адже, за «Апостольськими правилами», кожен народ має знати свого предстоятеля. Тим паче, коли утворюється незалежна держава, то автоматично повинна утворюватися незалежна автокефальна церква. Повторюю, характерна риса православ’я – це щоб кожен народ мав свого предстоятеля. Але ситуація на наших теренах ускладнюється тим, що Росія не хоче втрачати своїх позицій. Та я переконаний, що з часом всі православні церкви України зрештою об’єднаються. Стосовно церков, то, переступаючи поріг храму, ви одразу розумієте, чи ця церква українська, чи ні. Це може бути вишивка, присутність жовтих і синіх кольорів в декорі тощо.
– Дозвольте запитати про ваше ставлення до соціальної та політичної активності священиків, деяких їхній закликів під час проповідей, їхньої участі в громадянських подіях. Адже ми бачимо священнослужителів на Майдані, в АТО, сесійних залах тощо.– Вважаю, що це неправильно перетворювати церковну проповідь в політичну промову. Але громадська позиція повинна бути в кожного священика, особливо стосовно патріотичного ставлення до нашої держави. Саме церква виховує не тільки духовно, а й патріотизм, любов до рідної землі, на якій ми живемо. Парадоксально, але більша частина суспільства хоче сприймати церкву такою, якою вона була за часів радянського режиму. А якою вона була тоді? Священика виліплювали таким, що він або смиренний, з похиленою головою і не відповідає на образи, або ж він – грішник. Такі два образи існували за часів Радянського Союзу.
Це свідомо робилося для того, щоб не давати церкві впливати на розвиток суспільства. Але ж священики не тільки духівники, вони – патріоти своєї держави. Стосовно принципу відділення церкви від держави, то існує певна межа, яку не слід переступати. Хоча, здається, на Кіпрі був випадок, коли єпископ став президентом держави. Моє однозначне переконання – духовенство повинно приймати активну участь в житті суспільства, нести духовні цінності і обов’язково виховувати патріотизм у нашої молоді. Це – просвітницький обов’язок церкви, її до певної міри соціальне служіння. Як можна бути християнами і не робити добрих справ?
– А як може священик займатися водночас суспільною працею і церковною? Як він може на практиці поєднувати духовне і світське?– Так, є випадки, коли священики працюють в міських радах. Кожен з них, наскільки мені відомо, ставиться до цих обов’язків відповідально і не має нарікань від громади. Жоден з них не хоче втратити свого авторитету і тому працює добре. Патріарх не благословляє участі в справах, які заважають виконанню священицьких обов’язків, наприклад, в недільні або святкові дні. Думаю, що з поглибленням демократизації України ми все більше будемо бачити священиків на світських заходах. Не можна звужувати роль священиків тільки до виконання треб. Голос церкви повинен звучати при вирішенні суспільних питань. Я особисто використовую всі можливості, щоб звіщати Слово Боже. Це і участь в телепередачі «Світло», яка виходить щосуботи о 12:40 на 1-ому Національному каналі ТБ. Це і робота в Представництві при Президенті України у справах дітей. Це і викладання. Така співпраця церкви і суспільства має бути гармонійною, щоб ми доповнювали один одного.
– Можна назвати гармонійною вашу співпрацю зі школою?– Так, однозначно. За дев’ять років співпраці між церковною громадою і колективом школи не було жодного конфлікту. Коли проводилося опитування про ставлення до діяльності духовного центру «Агнець», то 90 відсотків батьків висловились «за». В межах духовно-просвітницького центру «Агнець» ми в будні дні проводимо заняття з декоративно-прикладних видів мистецтва, вишивання, різьблення, співу, фотографії тощо. За університетським дипломом я маю кваліфікацію керівника художнього дизайну. Після захисту дисертації в Київській Духовній Академії отримав ступінь кандидата богословських наук. Маю досвід роботи радником з виховної роботи в Міністерстві внутрішніх справ України. Також маю диплом про закінчення комп’ютерної академії «Cisco». Тому можу по праву вважати себе колегою вчителів школи. Мене запрошують на виховні години, де я на прикладах і через притчі розповідаю про моральні засади християнства. Діти сприймають дуже добре. Взагалі, в питаннях моралі священик має величезну перевагу, яку йому дає Слово Боже.
Священики в усі часи наставляли Словом Божим навіть князів і царів, а сьогодні – чиновників і високих посадовців. Нашу роботу підтримують добре відомі авторитетні люди культури і мистецтва, такі як Раїса Недашківська, Ірма Вітовська. Також учням нашої школи було цікаво взяти участь в майстер-класах Даші Малахової. Гостями духовного центру були Тіна Кароль, Наталія Бучинська, сестри Тельнюк. Багато іменитих людей є також глибоко віруючими, і вони діляться своїм багатим культурним надбанням і думками з нашою молоддю. Відвідуємо Молодий театр, цікаві місця України. Я пишаюся нашою молоддю, їхнім щирим сприйняттям прекрасного. Ми, зі свого боку, вчимо їх сприймати світ, як прекрасне твориво Боже, а також розуміти поняття вічності, милосердя.
– В останні три місяці, що ви працюєте з громадою міста Бучі в справі допомоги воякам у зоні дії АТО, що ви можете сказати про наших людей?
– Я побачив те, в чому був завжди глибоко переконаним – наші люди є найкращими. Вони мають віру, духовну силу, розуміння необхідності мати незалежну державу. І заради незалежності вони будуть робити все, що в їхніх силах. За ці місяці спротиву на сході розвіявся міф про слабкодухість українців. Нас робить сильними те, що у часи випробувань ми не схиляємо голови. Ми бачимо відродження козацької міцності, яка закладена Богом в генах нашого народу. Саме наші предки зупинили монголо-татарське нашестя на Європу. Наші січові стрільці в окопах зупинили червону навалу і не дали їй поширитися далі, на захід. В роки 2-ої світової війни наші геройські діди захистили Європу від фашизму і дали мирне життя тим росіянам, які зараз на нас нападають. А цими днями українці нагадують вдоволеній Європі про такі поняття, як любов до свободи та вищі духовні істини.
