За даними соціальних служб, станом на 20 серпня 2014 року в Бучі перебуває 276 осіб-переселенців. Але фахівці констатують: ця цифра неостаточна, і готуються найближчим часом на прибуття інших біженців.
Що чекає на тих, хто у пошуку миру змушений був полишити рідний дім, на яку допомогу вони можуть розраховувати поза його межами та як така ситуація позначається на «корінних» жителях міста? Про все це цікавилися у начальника Бучанського управління праці і соціального захисту населення Ганни Назаренко.
- Ганно Василівно, якщо родина приїхала із зони антитерористичної операції, то куди їй іти, до кого звертатися?
- Реєстрацію переселенців здійснює Управління праці і соціального захисту населення регіонів країни.
Щодо нашого міста, то вийшло розпорядження Бучанського міського голови за №95 про створення міського штабу - центру координації переселенців. До його складу входять спеціалісти з різних питань соціального захисту і забезпечення населення, медичного обслуговування, юрисдикції та ін. На кожного з членів цієї команди покладені певні обов’язки. Зокрема, на базі управління праці, у кабінеті №6, працюють спеціалісти, які реєструють біженців, видають їм відповідні довідки. З цим документом люди звертаються за допомогою в поліклініку, пенсійний фонд, та в інші необхідну службу міста. Документ засвідчує статус переселенця, а отже – дає право на користування тими чи іншими ресурсами. Телефон місцевої «гарячої лінії»: 49-903 (код міста 04597). Тож, в кого є потреба – звертайтеся!
![]()
- А як щодо розселення біженців: чи можуть вони розраховувати на власні помешкання?
- У місті Бучі немає соціального житла, а всі гуртожитки – приватизовані. Тому зверталися і звертаємося до жителів міста, за можливості, проявити милосердя і надати вільне приміщення для проживання біженців. У результаті, поки що, жодна людина нам не відзвонилася і не забажала прийняти квартирантів.
Змушені були звертатися до приватних закладів – готелів, санаторно-курортних комплексів (на нашій території – 7 таких об’єктів). У нас є письмові відповіді, що вони від такої «пропозиції» відмовляються. Своє рішення пояснюють різними причинами: хтось «перенаселенням» закладів, а хтось – виставляє чималу ціну за ночівлю. Ми ж повинні орієнтуватися на суму 200 грн. за добу.
Тож, переселенці з Донецької і Луганської областей приїжджають у Бучу до своїх родичів, знайомих, колег, друзів. Тобто, вони знають, що їх тут прихистять і їм є де зупинитися.
- А винятки з цього «правила» бувають?
- Є випадки, коли надходять заяви: «Народжую, а дитину немає куди забрати із пологового будинку. Дайте житло!». Саме така заява зараз розглядається, будемо сподіватись на її вирішення... Переселенців із Донецької і Луганської областей – дуже багато. Лише за останній день до Бучі прибуло 34 людини. Якщо вони самотужки не можуть вирішити житлові питання, то даємо телефон урядової «гарячої лінії» для їхнього подальшого розселення. Зараз Черкаська область пропонує біженцям 30 тисяч квартир, Кіровоградська область – може надати житло для 32 тисяч жителів, Запорізька область – 40 тисяч, Житомирська – 44 тисячі, Чернігівська область – 48 тисяч вільного житла. Щоправда, часто доводиться осідати у сільській місцевості, а переселенці, найчастіше, хочуть жити саме поблизу столиці. Крім того, є певні «запити» на кшталт: двоповерхових цегляних будинків, підведених комунікацій та інших благ цивілізації, а також – наявність роботи. Адже спрацьовує психологічний фактор – чого люди вимушено позбулися, те ж саме хочуть отримати натомість.
![]()
- І що, ніхто не погодився на такі умови?
- Одній родині, з чотирма дітьми на руках, ніде було залишатися, і вони поїхали у село, розташоване поряд з районним центром. Там їм виділили гарний двоповерховий будинок, в якому вже шість років ніхто не мешкав. Зробили невеличкий ремонт, все привели в порядок, і роботу запропонували. Так, помешкання потрібно опалювати дровами, але цього добра там достатньо. Добросовісні сусіди поприносили їм качок, курей, гусей – вже є «хазяйство». Сім’я обробила і засіяла город – тепер їдять свої овочі та зелень. А в наступному році планують посадити ще й картоплю. Але це – люди, які знають, що і як робити в селі. Таких небагато, адже Донбас – це переважно промислові міста. Тож, для них сільський спосіб життя неприйнятний. Хоча, якщо відверто, це дуже непоганий варіант. Тим більше, поки ще є з чого вибирати і можна оселитися в кращих помешканнях.
- А в яких умовах працюють наші міста-сусіди: невже ситуація в регіоні скрізь однакова?
- Наприклад, в Ірпені справами переселенців займається відділ внутрішньої політики, який працює при міській раді. Легше їм і в тому плані, що мають на балансі низку санаторіїв, гуртожитків в яких можна розселити приїжджих громадян. Ми ж такої можливості не маємо.
Єдиний варіант з розселенням – прийняли 15 чоловік у школі №5, де раніше жили діти-сироти (займають п’ят кімнат), і на цьому наші ресурси вичерпалися. І то, була умова, що житимуть вони там до 1 вересня. Але час йде, а люди не хочуть звідти виїжджати – кажуть, що їм Буча подобається.
- Не секрет, що й раніше місцеві жителі нарікали: до Бучі приїжджає мешкати дуже багато людей і тому на всіх не вистачає наявних ресурсів. А зараз ситуація ще ускладнилася…
- Дуже рідко приїжджає вся родина, як правило – матері з дітьми. А це значить, що їм потрібні садочок і школа. Як відомо, у місті в дошкільні навчальні заклади велика черга – понад 2000 діток. Освітяни кажуть – «Треба зачекати!» Але біженці реагують на таке досить гостро: «Нехай ваші діти сидять з дідами, бабусями вдома, а за нашими – нікому доглянути!».
Станом на 20 серпня 2014 року в Бучі перебуває 276 осіб-переселенців. Але очікуємо на прибуття й інших біженців. У зв’язку з цим досить напруженою є ситуація з прийняттям діток до дитячих садочків – місць обмаль, а бажаючих – дуже багато. Трохи кращою, але все-таки складною залишається ситуація із школами.
- Зараз у ЗМІ поширюється інформація про те, що часто біженці поводяться досить зухвало. Ви ж щодня працюєте із переселенця зі сходу країни, то, мабуть, можете сказати: є доля істини чи все це – банальні провокації?
- Моральний настрій у людей – різний. Є спокійні, врівноважені люди. Кажуть, змушені були переїхати, бо почуваються на малій Батьківщині «білими воронами». Швидше за все, назад вони вже не повернуться. Таких громадян десь половина.
Нажаль, є й такі, які відверто нам кричать: «Мы еще придем на Крещатик, наведем порядок. Вы тут зажрались все!». Усіх в якійсь мірі треба зрозуміти, бо кожному зараз непросто.
![]()
- Буча дуже активно взялася за збір гуманітарної допомоги, яка передається в зону АТО, і не лише. Розкажіть, як проходять подібні акції та які маємо результати?
- Продовжується збір гуманітарної допомоги. Крім того, кожному хто до нас приїжджає – вручатимемо дорожню карту: інформацію куди телефонувати, їхати, до кого звертатися у разі потреби.
Крім того, в Бучі діє своєрідна акція: якщо переселенцю не вистачає грошей навіть на їжу, він пише в міській раді відповідну заяву і йому надається матеріальна допомога. Приблизно вже 19 чоловік скористалися такою можливістю – вони отримали допомогу на загальну суму 6700 гривень.
Стосовно гуманітарної допомоги, то вже двічі носили пайки переселенцями, які мешкають в школі №5. А 39 переселенців отримали пайки на загальну суму понад 6400 гривень.
Також на базі управління праці знаходиться товариство Червоного Хреста. Вони збирають допомогу в зону АТО або на бази, де проходять навчання наші бучанські солдати. Волонтери приносять продукти харчування, воду (в чистій питній воді там велика потреба), засоби гігієни. До речі, в управління праці є черговий, який у будь-який час приймає гуманітарну допомогу від населення, що обов’язково реєструється. Усе це передається в товариство Червоного Хреста, а звідти – відправляють вантажі на потреби армії. Щоправда, вже два тижні доставити допомогу воякам – складно, бо не має «зеленого коридору».
- Чи в усіх ситуаціях управління праці може допомогти новим жителям?
- Дивлячись, з якими питаннями до нас звертаються переселенці. Якщо їм потрібна соціальна допомога, то сприяємо в її отриманні (консультація, перелік документів, які треба зібрати, практична поміч в залежності від прав і пільг громадянина).
Якщо ж потрібно отримувати пенсію – підключаємо до справи спеціалістів пенсійного фонду. Але чи для пенсії, чи для іншої соціальної допомоги нам потрібна особова справа з того органу, де вони раніше обслуговувалися (за попереднім місцем проживання переселенців). Зараз Міністерство праці та соціальної політики навіть надає електронний варіант особистих документів, які зберігаються в електронно-обчислювальних центрах по областям. Процедура тривала, але цілком реальна. Усі отримані матеріали зберігаємо у себе – в управлінні праці та формуємо з них архів. На щастя, конфліктів поки не траплялося, бо всі намагаються зрозуміти один одного. Зокрема, з нашого боку сприяємо й в тому, чого не зобов’язані робити. Наприклад, для дитинки-інваліда дали направлення на безкоштовне придбання взуття та ін.
Скажу відверто, роботи додалося дуже багато, але така ситуація – треба це розуміти і, попри все, ефективно діяти.
Що чекає на тих, хто у пошуку миру змушений був полишити рідний дім, на яку допомогу вони можуть розраховувати поза його межами та як така ситуація позначається на «корінних» жителях міста? Про все це цікавилися у начальника Бучанського управління праці і соціального захисту населення Ганни Назаренко.
- Ганно Василівно, якщо родина приїхала із зони антитерористичної операції, то куди їй іти, до кого звертатися?
- Реєстрацію переселенців здійснює Управління праці і соціального захисту населення регіонів країни.
Щодо нашого міста, то вийшло розпорядження Бучанського міського голови за №95 про створення міського штабу - центру координації переселенців. До його складу входять спеціалісти з різних питань соціального захисту і забезпечення населення, медичного обслуговування, юрисдикції та ін. На кожного з членів цієї команди покладені певні обов’язки. Зокрема, на базі управління праці, у кабінеті №6, працюють спеціалісти, які реєструють біженців, видають їм відповідні довідки. З цим документом люди звертаються за допомогою в поліклініку, пенсійний фонд, та в інші необхідну службу міста. Документ засвідчує статус переселенця, а отже – дає право на користування тими чи іншими ресурсами. Телефон місцевої «гарячої лінії»: 49-903 (код міста 04597). Тож, в кого є потреба – звертайтеся!
- А як щодо розселення біженців: чи можуть вони розраховувати на власні помешкання?- У місті Бучі немає соціального житла, а всі гуртожитки – приватизовані. Тому зверталися і звертаємося до жителів міста, за можливості, проявити милосердя і надати вільне приміщення для проживання біженців. У результаті, поки що, жодна людина нам не відзвонилася і не забажала прийняти квартирантів.
Змушені були звертатися до приватних закладів – готелів, санаторно-курортних комплексів (на нашій території – 7 таких об’єктів). У нас є письмові відповіді, що вони від такої «пропозиції» відмовляються. Своє рішення пояснюють різними причинами: хтось «перенаселенням» закладів, а хтось – виставляє чималу ціну за ночівлю. Ми ж повинні орієнтуватися на суму 200 грн. за добу.
Тож, переселенці з Донецької і Луганської областей приїжджають у Бучу до своїх родичів, знайомих, колег, друзів. Тобто, вони знають, що їх тут прихистять і їм є де зупинитися.
- А винятки з цього «правила» бувають?
- Є випадки, коли надходять заяви: «Народжую, а дитину немає куди забрати із пологового будинку. Дайте житло!». Саме така заява зараз розглядається, будемо сподіватись на її вирішення... Переселенців із Донецької і Луганської областей – дуже багато. Лише за останній день до Бучі прибуло 34 людини. Якщо вони самотужки не можуть вирішити житлові питання, то даємо телефон урядової «гарячої лінії» для їхнього подальшого розселення. Зараз Черкаська область пропонує біженцям 30 тисяч квартир, Кіровоградська область – може надати житло для 32 тисяч жителів, Запорізька область – 40 тисяч, Житомирська – 44 тисячі, Чернігівська область – 48 тисяч вільного житла. Щоправда, часто доводиться осідати у сільській місцевості, а переселенці, найчастіше, хочуть жити саме поблизу столиці. Крім того, є певні «запити» на кшталт: двоповерхових цегляних будинків, підведених комунікацій та інших благ цивілізації, а також – наявність роботи. Адже спрацьовує психологічний фактор – чого люди вимушено позбулися, те ж саме хочуть отримати натомість.
- І що, ніхто не погодився на такі умови?- Одній родині, з чотирма дітьми на руках, ніде було залишатися, і вони поїхали у село, розташоване поряд з районним центром. Там їм виділили гарний двоповерховий будинок, в якому вже шість років ніхто не мешкав. Зробили невеличкий ремонт, все привели в порядок, і роботу запропонували. Так, помешкання потрібно опалювати дровами, але цього добра там достатньо. Добросовісні сусіди поприносили їм качок, курей, гусей – вже є «хазяйство». Сім’я обробила і засіяла город – тепер їдять свої овочі та зелень. А в наступному році планують посадити ще й картоплю. Але це – люди, які знають, що і як робити в селі. Таких небагато, адже Донбас – це переважно промислові міста. Тож, для них сільський спосіб життя неприйнятний. Хоча, якщо відверто, це дуже непоганий варіант. Тим більше, поки ще є з чого вибирати і можна оселитися в кращих помешканнях.
- А в яких умовах працюють наші міста-сусіди: невже ситуація в регіоні скрізь однакова?
- Наприклад, в Ірпені справами переселенців займається відділ внутрішньої політики, який працює при міській раді. Легше їм і в тому плані, що мають на балансі низку санаторіїв, гуртожитків в яких можна розселити приїжджих громадян. Ми ж такої можливості не маємо.
Єдиний варіант з розселенням – прийняли 15 чоловік у школі №5, де раніше жили діти-сироти (займають п’ят кімнат), і на цьому наші ресурси вичерпалися. І то, була умова, що житимуть вони там до 1 вересня. Але час йде, а люди не хочуть звідти виїжджати – кажуть, що їм Буча подобається.
- Не секрет, що й раніше місцеві жителі нарікали: до Бучі приїжджає мешкати дуже багато людей і тому на всіх не вистачає наявних ресурсів. А зараз ситуація ще ускладнилася…
- Дуже рідко приїжджає вся родина, як правило – матері з дітьми. А це значить, що їм потрібні садочок і школа. Як відомо, у місті в дошкільні навчальні заклади велика черга – понад 2000 діток. Освітяни кажуть – «Треба зачекати!» Але біженці реагують на таке досить гостро: «Нехай ваші діти сидять з дідами, бабусями вдома, а за нашими – нікому доглянути!».
Станом на 20 серпня 2014 року в Бучі перебуває 276 осіб-переселенців. Але очікуємо на прибуття й інших біженців. У зв’язку з цим досить напруженою є ситуація з прийняттям діток до дитячих садочків – місць обмаль, а бажаючих – дуже багато. Трохи кращою, але все-таки складною залишається ситуація із школами.
- Зараз у ЗМІ поширюється інформація про те, що часто біженці поводяться досить зухвало. Ви ж щодня працюєте із переселенця зі сходу країни, то, мабуть, можете сказати: є доля істини чи все це – банальні провокації?
- Моральний настрій у людей – різний. Є спокійні, врівноважені люди. Кажуть, змушені були переїхати, бо почуваються на малій Батьківщині «білими воронами». Швидше за все, назад вони вже не повернуться. Таких громадян десь половина.
Нажаль, є й такі, які відверто нам кричать: «Мы еще придем на Крещатик, наведем порядок. Вы тут зажрались все!». Усіх в якійсь мірі треба зрозуміти, бо кожному зараз непросто.
- Буча дуже активно взялася за збір гуманітарної допомоги, яка передається в зону АТО, і не лише. Розкажіть, як проходять подібні акції та які маємо результати? - Продовжується збір гуманітарної допомоги. Крім того, кожному хто до нас приїжджає – вручатимемо дорожню карту: інформацію куди телефонувати, їхати, до кого звертатися у разі потреби.
Крім того, в Бучі діє своєрідна акція: якщо переселенцю не вистачає грошей навіть на їжу, він пише в міській раді відповідну заяву і йому надається матеріальна допомога. Приблизно вже 19 чоловік скористалися такою можливістю – вони отримали допомогу на загальну суму 6700 гривень.
Стосовно гуманітарної допомоги, то вже двічі носили пайки переселенцями, які мешкають в школі №5. А 39 переселенців отримали пайки на загальну суму понад 6400 гривень.
Також на базі управління праці знаходиться товариство Червоного Хреста. Вони збирають допомогу в зону АТО або на бази, де проходять навчання наші бучанські солдати. Волонтери приносять продукти харчування, воду (в чистій питній воді там велика потреба), засоби гігієни. До речі, в управління праці є черговий, який у будь-який час приймає гуманітарну допомогу від населення, що обов’язково реєструється. Усе це передається в товариство Червоного Хреста, а звідти – відправляють вантажі на потреби армії. Щоправда, вже два тижні доставити допомогу воякам – складно, бо не має «зеленого коридору».
- Чи в усіх ситуаціях управління праці може допомогти новим жителям?
- Дивлячись, з якими питаннями до нас звертаються переселенці. Якщо їм потрібна соціальна допомога, то сприяємо в її отриманні (консультація, перелік документів, які треба зібрати, практична поміч в залежності від прав і пільг громадянина).
Якщо ж потрібно отримувати пенсію – підключаємо до справи спеціалістів пенсійного фонду. Але чи для пенсії, чи для іншої соціальної допомоги нам потрібна особова справа з того органу, де вони раніше обслуговувалися (за попереднім місцем проживання переселенців). Зараз Міністерство праці та соціальної політики навіть надає електронний варіант особистих документів, які зберігаються в електронно-обчислювальних центрах по областям. Процедура тривала, але цілком реальна. Усі отримані матеріали зберігаємо у себе – в управлінні праці та формуємо з них архів. На щастя, конфліктів поки не траплялося, бо всі намагаються зрозуміти один одного. Зокрема, з нашого боку сприяємо й в тому, чого не зобов’язані робити. Наприклад, для дитинки-інваліда дали направлення на безкоштовне придбання взуття та ін.
Скажу відверто, роботи додалося дуже багато, але така ситуація – треба це розуміти і, попри все, ефективно діяти.
