Нещодавно на українському телебаченні, в одному з телевізійних інформаційних випусків демонструвався відео сюжет про те, як в міжнародному аеропорту «Бориспіль» громадські діячі зустрічали авіарейс з Санкт-Петербургу і гостям з міста на Неві вручали своєрідні листівки про ту братовбивчу війну, в яку нашу країну втягнули.
![]()
Пасажири, а серед них були чимало чоловіків, з цікавістю брали цей інформаційний бюлетень, в якому була написана та правда, яка суттєво відрізняється від тієї, що нав’язують пересічним росіянам кремлівські ідеологи. Один з пасажирів, молодий, кремезний чоловік, спробував було відстоювати ту правду, яку їм протягом останнього часу нав’язують проросійські засоби масової інформації. Між цим пасажиром та одним із членів цієї делегації виник невеличкий диспут на згадану тему: хто у цьому військовому конфлікті винен? У кожного була своя правда.
Звичайно цей імпровізований спір прогнозовано закінчився нічим. Кожен з опонентів залишився при своїй думці. Але справа саме не в цьому диспуті. Я звернув увагу на те, що серед пасажирів було чимало молодих людей , які безтурботно і безпроблемно виходили із залу прибуття аеропорту. І дехто з них був у непоганому гуморі. В аеропорту їх радо зустрічали рідні та знайомі з багатостраждальної України. Саме ця, на перший погляд, ідеалістична картина, навела мене на певні роздуми…
Кілька тижнів тому мій друг, який живе у м. Буча отримав від свого рідного сина, який живе у Санкт-Петербурзі, листа, в якому син переконував, що в найближчому майбутньому ми з тобою взагалі не побачимося, оскільки завдяки вашому уряду, в україну (навмисно написано з маленької літери) молодих людей, віком від 16 і до 60 років взагалі не пускають українські прикордонники, вважаючи їх сепаратистами та терористами. І про це їм постійно нагадують усі російські засоби масової інформації. І начебто він через своїх знайомих чув про один з таких випадків, коли одну людину з Санкт-Петербургу безпосередньо в одному з українських аеропортів не тільки не пустили до себе на батьківщину (народився в Україні), а прямісінько на українському кордоні повернули назад у літак і при цьому поставили спецпечатку «в’їзд на територію України на 5 років заборонено» при цьому не пояснюючи жодних причин відмови.
Уважно переглядаючи сюжет, неважко було по ньому судити, хто саме вводить в оману своїх громадян. Слід віддати належне тим російським громадянам, хто не побоявся і не повірив цій нахабній брехні і поїхав в Україну провідати своїх родичів, не дивлячись на різні залякування і страхіття, якими обливають нашу країну, доречно було цих придворних писак назвати «спеціалістами по багнюці». Вони ж самі не відають, що коять. Напевно, певні дивіденди від цих «шедеврів», запаморочили їм розум та очі. А тим часом мій знайомий своєму синові надіслав посилання на Бучанський Інтернет сайт, з якого він на власні очі переконався, що в Бучі, як і інших містах України з великою повагою та пошаною відсвяткували День Перемоги.
У той час як проросійська преса товмачить про те, що у нас, мовляв, взагалі це не вважають за свято, сплюндрували історію, більше цінують усіляких бандерівців та їх прихвоснів. А справжніх героїв Великої Вітчизняної – дзуськи. Його син мав також ознайомитися з фоторепортажем про вшанування пам’яті 22 червня загиблих Героїв другої світової. Він, (напевно і не тільки один) затьмарений путінською пропагандою навіть уявити не міг, що в дійсності відбувається не так як віщують запроданські голоси кремля... Були також: міжнародний фестиваль оперети, міжнародний пісенний конкурс та інші велелюдні культурні заходи. А їм тлумачать, що по всій Україні люди голодують, магазини і банки грабують, влада бездіяльна і тому подібні брехні…
Напевно, ті росіяни, кого не лякають ці страшилки про українських фашистів, бандерівців, правого сектору, і розп’яту на хресті трьохрічну дитину, побуваючи в Україні, зможуть для себе зробити правильні висновки про те, що дійсно коїться в нашій державі і хто винен в цьому. А також, що українському народові, як і російському, ця війна не потрібна. Політики прийдуть і підуть, хто на пенсію, хто на відставку, а хтось на смітник історії, на комусь залишиться тавро маленького фюрера.
Але нашим народам жити далі. Та чи витримає таке випробування дружба поміж ними, що має давнє коріння?
Пасажири, а серед них були чимало чоловіків, з цікавістю брали цей інформаційний бюлетень, в якому була написана та правда, яка суттєво відрізняється від тієї, що нав’язують пересічним росіянам кремлівські ідеологи. Один з пасажирів, молодий, кремезний чоловік, спробував було відстоювати ту правду, яку їм протягом останнього часу нав’язують проросійські засоби масової інформації. Між цим пасажиром та одним із членів цієї делегації виник невеличкий диспут на згадану тему: хто у цьому військовому конфлікті винен? У кожного була своя правда. Звичайно цей імпровізований спір прогнозовано закінчився нічим. Кожен з опонентів залишився при своїй думці. Але справа саме не в цьому диспуті. Я звернув увагу на те, що серед пасажирів було чимало молодих людей , які безтурботно і безпроблемно виходили із залу прибуття аеропорту. І дехто з них був у непоганому гуморі. В аеропорту їх радо зустрічали рідні та знайомі з багатостраждальної України. Саме ця, на перший погляд, ідеалістична картина, навела мене на певні роздуми…
Кілька тижнів тому мій друг, який живе у м. Буча отримав від свого рідного сина, який живе у Санкт-Петербурзі, листа, в якому син переконував, що в найближчому майбутньому ми з тобою взагалі не побачимося, оскільки завдяки вашому уряду, в україну (навмисно написано з маленької літери) молодих людей, віком від 16 і до 60 років взагалі не пускають українські прикордонники, вважаючи їх сепаратистами та терористами. І про це їм постійно нагадують усі російські засоби масової інформації. І начебто він через своїх знайомих чув про один з таких випадків, коли одну людину з Санкт-Петербургу безпосередньо в одному з українських аеропортів не тільки не пустили до себе на батьківщину (народився в Україні), а прямісінько на українському кордоні повернули назад у літак і при цьому поставили спецпечатку «в’їзд на територію України на 5 років заборонено» при цьому не пояснюючи жодних причин відмови.
Уважно переглядаючи сюжет, неважко було по ньому судити, хто саме вводить в оману своїх громадян. Слід віддати належне тим російським громадянам, хто не побоявся і не повірив цій нахабній брехні і поїхав в Україну провідати своїх родичів, не дивлячись на різні залякування і страхіття, якими обливають нашу країну, доречно було цих придворних писак назвати «спеціалістами по багнюці». Вони ж самі не відають, що коять. Напевно, певні дивіденди від цих «шедеврів», запаморочили їм розум та очі. А тим часом мій знайомий своєму синові надіслав посилання на Бучанський Інтернет сайт, з якого він на власні очі переконався, що в Бучі, як і інших містах України з великою повагою та пошаною відсвяткували День Перемоги.
У той час як проросійська преса товмачить про те, що у нас, мовляв, взагалі це не вважають за свято, сплюндрували історію, більше цінують усіляких бандерівців та їх прихвоснів. А справжніх героїв Великої Вітчизняної – дзуськи. Його син мав також ознайомитися з фоторепортажем про вшанування пам’яті 22 червня загиблих Героїв другої світової. Він, (напевно і не тільки один) затьмарений путінською пропагандою навіть уявити не міг, що в дійсності відбувається не так як віщують запроданські голоси кремля... Були також: міжнародний фестиваль оперети, міжнародний пісенний конкурс та інші велелюдні культурні заходи. А їм тлумачать, що по всій Україні люди голодують, магазини і банки грабують, влада бездіяльна і тому подібні брехні…
Напевно, ті росіяни, кого не лякають ці страшилки про українських фашистів, бандерівців, правого сектору, і розп’яту на хресті трьохрічну дитину, побуваючи в Україні, зможуть для себе зробити правильні висновки про те, що дійсно коїться в нашій державі і хто винен в цьому. А також, що українському народові, як і російському, ця війна не потрібна. Політики прийдуть і підуть, хто на пенсію, хто на відставку, а хтось на смітник історії, на комусь залишиться тавро маленького фюрера.
Але нашим народам жити далі. Та чи витримає таке випробування дружба поміж ними, що має давнє коріння?
