У Бучі біля міського ринку є одне місце, де завжди віє благодаттю та відкриті двері храму в усі дні. А колись це місце намагалися оминати, бо там була руїна, де збирався «п’ятий контингент», залежні від поганих звичок люди. Так сталося, що колишній магазин «Укрзалізниці» довгий час був «пусткою», а неподалік нього часто траплялися бійки чи п’яні дебоші. Нині все змінилося. Місце наче очистилося, коли у цьому місці з'явилась релігійна громада. А згодом занедбаний магазин переродився в храм на честь ікони Божої Матері «Всецариця».
— Чому саме в такому місці?— було моє перше запитання під час зустрічі зі священиком, інша справа якби десь на мальовничому пагорбі, щоб церкву було видно звідусіль. — Не ми вибираємо місця, а сам Господь вирішує де нам нести свій подвиг служіння. Адже Слово Боже має лунати не тільки на величних та мальовничих місцях, а й там де вирують пекельні будні. Шлях цього храму не легкий, бо народився він у терпінні та скорботі. Від часу заснування та до можливості звершити перше богослужіння пройшло п'ять років. За цей час багато хто втратив віру в реальність існування цього храму, але ті хто по слову Божому «претерпіли до кінця» й стали свідками великої милості та сили Божої.
— А чим Ви займаєтесь окрім парафіяльного служіння?
— Працюю викладачем у Київській Духовній Семінарії. Маю практичний предмет «Пастирські настанови та етикет».
— Що можете сказати за благодійників церкви.
— Велика їм подяка, і Божої милості. Від одного нашого благодійника я почув дуже глибокі та мудрі слова: «Я вдячний Божій Матері за те, що не цурається моєї посильної допомоги. Є люди більш заможніші ніж я, але жодному не спаде на думку надати свою допомогу дому Божому». Вони мали б знати, що не вони обирають якому храму допомогати, а Господь вирішує відкого Він бажав би прийняти допомогу. Не всі розуміють, що допомагаємо не людям, а Богу. Це все Господній промисел, і за кожну добру справу воздається сторицею.
— Отче, а хто посіяв для Вас зерна віри , які Ви сієте дотепер?— Все почалося із дитинства. Хоч і народився я на Хмельниччині та фактично свідоме життя провів та виріс на Вінничинні. Лише уривки залишилися із глибокого дитинства, коли ми із мамою взимку по замерзлому ставу йшли у сусіднє село до церкви. Більш визначні події мого життя були пізніше. У наше мальовниче містечко Хмільник, що на Вінничинні, прийшов служити отець Олександр Шокало, який свого часу був секретарем Донецької єпархії. Це були 90-і роки. Не радість, а глибока печаль привела його у наші краї. Так сталося, що він втратив сім'ю. Дорожня автокатастрофа забрала життя його дружини і сина. Та незважаючи на пережите та два перенесені інфаркти, отець Олександр мав велику християнську любов та терпіння до кожного, а найбільше він любив своїх недругів, тих «простих бабусь», що вечорами не давали йому проходу, сумуючи за старим священником. Багато життєвих прикладів я тоді побачив та почерпнув із того духовного джерела.
Хоча і не довго ми раділи такій Божій милості. Всього одинадцять місяців навчав нас отець Олександр та все ж його праця неоціненна. Хоча вже давно його немає серед нас, а все містечко пам'ятає та цінує його вклад, і не тільки православний люд, а й ті що ніколи не знали Бога. Його любили всі. Це були перші засіви, а далі була Почаївська, Києво-Печерська Лавра… Сіяли одні, поливали інші, а ростив Господь.
— Отче, я знаю Ви часто бували з паломниками на святій горі Афон…— Так, достатньо багато. Ціллю нашого паломництва є не тільки відвідування святих місць Православ'я, а той великий духовний досвід, що кожен отримує під час поїздки і від спілкування зі священником, і від зустрічі з тими людьми, з якими судив нам Господь. Монашеська республіка є тим незвичайним місцем у світі, де вже більше ніж тисячу років не ступала нога жінки. Там на довгі століття застигла Візантія у її величних храмах, монастирях та побуті. Це місце є наділом Божої Матері де дуже сильно відчувається Її присутність. Звичайно долучитися до такої поїздки може людина тільки православного віросповідання, такі вже вимоги приймаючої сторони.
А найголовніше для паломника є дозвіл Божої Матері, бо можна мати і кошти, і зв'язки, а якщо нас там не хоче бачити Богородиця, за наші нерозкаяні гріхи, то від нашої пихатості нічого не вийде.
