Буча новини міста, Буча сайт » Молодіжне слово » Портрет бучанського лікаря

Портрет бучанського лікаря

Доктор Ростислав Солонько – травматолог, 37 років – любить свою роботу і з готовністю ділиться про життя в медичній професії.
Знаючи про безапеляційність і категоричність лікарів, яким в своїй професії доводиться щодня стикатися з болями і наріканнями безлічі людей та завжди діяти невідкладно й точно, з першої секунди зустрічі з Ростиславом Вікторовичем йду на абордаж із запитанням:

– Що треба робити, щоб всі були задоволені?
І отримую миттєву відповідь:
– Треба нормально, по-людськи працювати. І просто бути людиною – адекватною, на своєму місці. Працювати самому і своїми вчинками не заважати працювати іншим навколо. Навпаки, треба цінувати людей, які з тобою працюють. Як ти до людей, так і люди до тебе – треба допомагати один одному, підказувати.
Пан Ростислав з великою вдячністю згадує старших наставників – хірургів, травматологів, реаніматологів, які щедро ділилися своїми серцями і секретами професії. З особливою теплотою називає Петра Тарасовича Ксеника, завідувача травматологічним відділенням, який не просто наставник, а наче батько. Від старших колег перейняв багато корисних навичок оперування та лікування кістково-м’язової системи, суглобів, ран, відкритих переломів. І до сьогоднішнього дня продовжує поєднувати роботу в поліклініці з чергуванням у травмпункті. Без таких чергувань не мислить свого життя, тому що переконаний, що професіонал повинен весь час мати практику професії. Якось була перерва, коли він два місяці не мав чергувань і відчув, ніби щось не так, втрачаються навички.
Чергування бувають нічними або навіть добовими. На запитання, як швидко відбувається звикання до понівеченого людського тіла, відповідає, що у нього це відбулося ще у вісімнадцять років, коли як санітар носив травмованих хворих на ношах. Бачив смерті, бо багато з тих, хто опиняється на травмпункті, поступають з важкими черепно-мозковими травмами в результаті дорожніх пригод або падіння з висоти. Насправді, травмованих звозять сюди від Рубежівки до Коцюбинського – такий великий район обслуговує Бучанська лікарня. Лікарі-травматологи роблять все від них залежне, але, на жаль, не можуть зробити все.
Портрет бучанського лікаря

– Яке ваше ставлення до поширеної системи «подяки» лікарю за лікування? Адже не секрет, що у нашому викривленому суспільстві й нинішньому стані державної медицини практикуючий лікар має якось виживати і утримувати сім’ю.
– У мене позитивне ставлення до подяки за якісно проведене лікування. Не треба плутати подяку лікарю з вимаганням хабара або змушуванням до хабара. Я категорично проти лікарського хабара. У плані лікування абсолютно неприйнятне висування хворому якихось умов. Мій вчитель казав: «Синку, тобі має бути байдуже, хто у тебе на столі – бомж або депутат Верховної Ради. Ти повинен гарно зробити свою роботу. Крапка». Якщо людина захоче подякувати, вона подякує, і це буде її законним правом.
Ростислав Вікторович Солонько почав працювати в Бучанській лікарні в 1995 році у віці 18 років, коли не пройшов в інститут. Працював спочатку санітаром, потім фельдшером. Тому лікарню і роботу в ній знає, як свої п’ять пальців. Далі було навчання в Національному медичному університеті, і знову працював – багато працював, бо так треба було. Адже понад усе на світі хотів стати лікарем і причому не менше, як хорошим. Не можна було посоромити батька, який також був лікарем.

– Де ви обговорюєте з хворими деталі їхнього лікування – в палаті чи в окремому кабінеті?
– Де завгодно, аби тільки при людях. Я живу в Бучі, ходжу одними вулицями з усіма, знаю багатьох бучанців. Вже дев’ятнадцять років я працюю в поліклініці та лікарні. Мені немає за що відводити очі при зустрічі зі своїми земляками.

– Чому ви в своєму житті обрали саме медичну професію?
– Через мого батька, який віддав медицині 34 роки свого життя. Від нього я багато чого навчився в житті. Вже потім, працюючи санітаром, я мав змогу придивитися до роботи травматолога і, чесно скажу, це мене затягнуло. Робота мені дійсно подобається. Хочеться допомагати людям, побачити результат своїх старань у лікуванні.

– Чи всі хворі для вас однакові?
– Деякі хворі допомагають у лікуванні – вони налаштовані на видужання. Я давно помітив, що є люди, які налаштовані на позитив і вірять, що результат буде добрим. Це вольові люди. Зазвичай, такі люди довіряють лікарю. І вони одужують швидше! Мені дуже подобається «Повість про справжню людину» Бориса Полевого, і я рекомендую особливо важким хворим прочитати цю книгу. Якщо людина прагне стати на ноги, вона цього обов’язково доб’ється.

– Тобто, ваша рекомендація як лікаря – це бути оптимістом і бути позитивно налаштованим?
– Так, бути позитивно налаштованим за будь-якої ситуації. Також нагадаю, що лікареві, як і священику, треба казати все. У відомому телесеріалі доктор Хаус цинічно каже, що всі хворі брешуть. Проте так воно і буває.

– Працюючи стільки часу з хворими, можна самому стати циніком? Особливо, коли повертаєте людині здоров’я, а вона натомість плює на себе і не цінує вічний дар життя?
– Кожна людина – господар свого життя. Я нічого не можу зробити в таких ситуаціях, можу тільки дати якісь лікарські рекомендації. Своїх пацієнтів треба поважати, і ця установка не дає мені стати циніком, хоча в глибині серця щось таки шкребе, з’являється певний негатив.

– Як ви знімаєте стресові емоції, які неминуче супроводжують роботу з хворими?
– Є сім’я, де відновлюю сили – дружина і п’ятирічний син. Є колеги-лікарі, з якими можемо сходити в баню, пограти в футбол, більярд, поїхати на рибалку на озеро, насмажити шашликів. У нас хороший молодий колектив: активні, абсолютно адекватні хлопці.

– Не секрет, що сьогоднішня система охорони здоров’я має безліч недоліків. Навіть в зоні дії АТО наші військовослужбовці не забезпечені необхідною медичною допомогою, відсутні медпрепарати. Що робите ви, коли стикаєтеся з системними недоліками? Заплющуєте очі чи шукаєте рішення?
– Ні, намагаємося чимось зарадити. Завжди є якісь мінімальні ресурси, які ми стараємося задіяти. Одне знаю – не можна проходити повз людину, яка в нужді. Мій наставник казав: «Стань і зроби. Розбийся, але зроби!» Тому шукаємо і знаходимо. Нехай якісь дріб’язок, нехай не найкраще, але все ж щось реальне. Людину не можна кинути напризволяще, це неправильно.

– Ви б хотіли, щоб ваш син, коли виросте, пішов шляхом діда і батька?
– Це має бути повністю його рішенням. Якщо вже бути лікарем, то тільки хорошим, а не тому, щоб продовжити сімейну традицію, для відчіпного. Є безліч професій, які шановані й приносять в тому числі моральне задоволення. Дитина сама вирішить.

На прощання пан Ростислав пропонує поділитися в наступних випусках «БН» лікарськими рекомендаціями щодо запобігання травматичних ситуацій та надання долікарської допомоги. З вдячністю приймаємо цю пропозицію і зичимо доктору Солонько натхнення і витривалості в роботі. А всім нам – міцного здоров’я.
Бережімо себе!
13.5 -3.5

Микола ДЕМ’ЯНОВ 
Лікарня
 Інші новини по темі:
Найдостонійших рятувальників регіону відзначено нагородами

Найдостонійших рятувальників регіону відзначено нагородами

Буча та регіон
Інна Комісарова: “Лікар має навчатися все життя”

Інна Комісарова: “Лікар має навчатися все життя”

Буча та регіон
40 років на одному місці – багато це чи мало?

40 років на одному місці – багато це чи мало?

Бучанські новини
Комусь з незрозумілої причини заважає будівництво дороги по вул. Гамалія…

Комусь з незрозумілої причини заважає будівництво дороги по вул. Гамалія…

Бучанські новини
Нелегка ноша листонош

Нелегка ноша листонош

Бучанські новини
"КАРЕТУ ПОДАНО!"

"КАРЕТУ ПОДАНО!"

Бучанські новини
"Пацієнт, його здоров’я — у нас на першому місці"

"Пацієнт, його здоров’я — у нас на першому місці"

Ірпінський вісник
Їх держава розгорнула повномасштабну війну в Україні

Їх держава розгорнула повномасштабну війну в Україні

Буча та регіон
"Джерела інформації про професії" - Профорієнтаційні уроки для школярів

"Джерела інформації про професії" - Профорієнтаційні уроки для школярів

відділ освіти
Традиція  прощення

Традиція прощення

Молодіжне слово
Інтерв`ю з заступником прокурора Київської області Геннадієм Олександровичем Клюге

Інтерв`ю з заступником прокурора Київської області Геннадієм Олександровичем Клюге

Бучанські новини
Олександр Вітер: "Найбільша перемога в житті — це перемога себе"

Олександр Вітер: "Найбільша перемога в житті — це перемога себе"

Молодіжне слово
Хто ще не знаэ Костянтина Гордейчука?

Хто ще не знаэ Костянтина Гордейчука?

Буча та регіон
Педіатром треба народитися..

Педіатром треба народитися..

Ірпінський вісник
Про вподобання бучанських школярів

Про вподобання бучанських школярів

Буча та регіон
Коментарів: 3
Додати коментар
Інформація
Коментувати статті на сайті можливе лише впродовж 370 днів з дня публікування.
Nadin
  • Nadin (0)
  • Гостi
  • 27 липня 2014 21:20
Подскажите часы приёма травматолога в больнице. Проживаю в Ворзеле. Спасибо.

0
administrator

OFFline

  • administrator (270)
  • Адміністратори
  • 27 липня 2014 22:58
Цитата: Nadin
Подскажите часы приёма травматолога в больнице. Проживаю в Ворзеле. Спасибо.


Травматологическое отделение
2-й єтаж
(04597) 48-9-75
066-763-20-79
095-807-67-76

взято тут: www.icml.org.ua

1
Олечка
Чудовий лікар! Людина своєї справи! ))

5
Olga Melnichuk
Действительно, Ростислав - умница! Мне тоже приходилось с ним сталкиваться, когда сын повредил связки на ноге. Я по сей день ему благодарна за правильно назначенное лечение и главное - за его отношение! Могу заверить, что он - человек не только с мозгами, а и с прекрасной душой!
Ростислав, если ты это прочитаешь, - СПАСИБО ОГРОМНОЕ!!!

0