Шикарно, феєрично, драматично, іскрометно, філігранно, експресивно – усі ці означення тільки на йоту передають все те, що творилося у Луцьку на футзальному майданчику півтора години тому. Усі ті, хто не прийшов на безкоштовну майстер-клас-виставу, стовідсотково втратив півжиття у міні-футбольному сенсі цього слова. Ще б пак, адже «Біличанка» та «Ніка» продемонстрували таку самовіддачу, непоступливу боротьбу та жагу до перемоги, що багато чоловічих команд нервово курять десь у стороні…
З першої ж секунди протистояння стало очевидно, що колективи сповідують абсолютно різні тактико-схематичні напрацювання. Якщо дівчата з Коцюбинського яскраво діяли та долали захисні редути за допомогою короткого пасу, технічного ведення, неймовірного командного пересування та виведення до вірного на забивну позицію гравця, то їхні суперниці з Полтави – кардинально по-іншому. Землячки Котляревського переходили центр поля за допомогою індивідуальних дій та бомбардували ворота опонента потужними пострілами із дальньої дистанції.
І якщо порахувати небезпечні моменти, то одних тільки перекладин у виконанні «богинь перемоги» було три. Додати до цього ще штангу, то виходить досить вражаюча картина. Однак і «Біличанка» не використала з півдюжини забойних моментів. То підводила точність, то бездоганно у рамці діяла голкіпер.
![]()
«Ніка» програла красиво. Дівчата не жаліли себе і було видно неозброєним оком, що для них цей фінал – найголовніший матч сезону. І якщо після пропущеного голу, зусиллями капітана команди та її дивовижної катапульти в дев’ятку, полтавчанкам вдалося зрівняти рахунок і піти на перерву за нічийного рахунку, то в другому таймі, попри шалені зусилля, наздогнати суперниць було годі.
![]()
Тож 3:1, і черговий трофей у скарбничці «Біличанки», фани якої влаштували у залі справжню «Пісню року», головним шлягером якої стало виконання «Червоної рути». А луцькі шанувальники футзалу й, звісно, чарівної краси футзалісток, довго скандували обом командам, фотографувалися, брали автографи (а можливо й номери телефонів). Словом, фестиваль футзалу вдався на всі 200% зі 100% можливих. За що й дякуємо бардзо файним панянкам і запрошуємо на Волинь знову!
Повна версія статті на сайті Коцюбинської селищної ради>>
З першої ж секунди протистояння стало очевидно, що колективи сповідують абсолютно різні тактико-схематичні напрацювання. Якщо дівчата з Коцюбинського яскраво діяли та долали захисні редути за допомогою короткого пасу, технічного ведення, неймовірного командного пересування та виведення до вірного на забивну позицію гравця, то їхні суперниці з Полтави – кардинально по-іншому. Землячки Котляревського переходили центр поля за допомогою індивідуальних дій та бомбардували ворота опонента потужними пострілами із дальньої дистанції.
І якщо порахувати небезпечні моменти, то одних тільки перекладин у виконанні «богинь перемоги» було три. Додати до цього ще штангу, то виходить досить вражаюча картина. Однак і «Біличанка» не використала з півдюжини забойних моментів. То підводила точність, то бездоганно у рамці діяла голкіпер.
«Ніка» програла красиво. Дівчата не жаліли себе і було видно неозброєним оком, що для них цей фінал – найголовніший матч сезону. І якщо після пропущеного голу, зусиллями капітана команди та її дивовижної катапульти в дев’ятку, полтавчанкам вдалося зрівняти рахунок і піти на перерву за нічийного рахунку, то в другому таймі, попри шалені зусилля, наздогнати суперниць було годі.
Тож 3:1, і черговий трофей у скарбничці «Біличанки», фани якої влаштували у залі справжню «Пісню року», головним шлягером якої стало виконання «Червоної рути». А луцькі шанувальники футзалу й, звісно, чарівної краси футзалісток, довго скандували обом командам, фотографувалися, брали автографи (а можливо й номери телефонів). Словом, фестиваль футзалу вдався на всі 200% зі 100% можливих. За що й дякуємо бардзо файним панянкам і запрошуємо на Волинь знову!
Повна версія статті на сайті Коцюбинської селищної ради>>
