Закінчилася ера Мирного атома. У 1986 році нічну пітьму розірвало полум’я – вибухнув реактор на 4-му енергоблоці атомної Чорнобильської електростанції. З тих пір, ми розділяємо життя на «до» і «після», на здорове минуле і незрозуміле майбутнє.
Напередодні 28-ї річниці аварії на ЧАЕС, в Бучі відбувся мітинг-реквієм, присвячений роковій даті. Як завжди, громадськість міста зібралася у «чорнобильському» парку, щоб відтворити у пам’яті події майже тридцятирічної давності.
Збагнути всі масштаби і наслідки техногенної катастрофи можна лише зараз. Це – попри те, що тоді, відразу після аварії, масово гинули люди. Нині цей ворог більш невидимий, але тим і страшніший, бо вбиває повільно і непомітно. Офіційно, радіація позначилася на здоров’ї 2,5 мільйонів людей. Але це ті, хто зміг довести її згубні наслідки. Насправді ж, цифра значно більша. За офіційними даними забрудненою можна вважати територію 16 областей. А ситуація була б ще гіршою, якби не мужність і хоробрість людей, що кинулися на боротьбу з техногенним лихом.
Сотні наших земляків-бучанців теж відгукнулися на заклик про допомогу. Це – працівники тресту «Південтеплоенергомонтаж», Прип’ятського, Чорнобильського, Київського, Дарницького монтажного управління, пуско-налагоджувального управління, працівники підприємства «Меліоратор», БУ-146, пожежники, медики, міліціонери, військовослужбовці та ін. Наражаючись на небезпеку вони рятували співгромадян.
Розгубленість, страх і невідомість… Усе це сповна відчули після аварії. Але ми вистояли і, в якійсь мірі, перемогли.
«Це засвідчує, що ми сильні. Адже підтримуючи один одного можемо іти вперед і сподіватися на краще життя. Збираючись тут ми неодноразово говорили, що навіть в страшному сні не могло приснитися подібне. Люди йшли не знаючи і не розуміючи, що на них чекає. І гинули. Пізніше, вже добре усвідомлюючи свої дії і знаючи про наслідки випромінювання, теж йшли вперед, бо іншого виходу не було. Хтось мав пожертвувати собою і зупинити наступ радіації – захистити територію і державу. Велика їм шана», - сказала у своєму виступі заступник Бучанського міського голови Лариса Матюшенко.
Проводячи аналогію із сьогоденням, Лариса Анатоліївна додала:
«Ніхто не думав, що в сучасній Україні можливий варіант розгортання військовий дій. І наша згуртованість, загартованість, розуміння один одного допоможуть здолати і цю страшну силу. Вірю, що колись все це згадуватиметься у минулому часі. Але зараз ми повинні бути готовими до всього, мати принципову позицію, бути патріотами».
Свого часу відношення до ліквідаторів було, як до героїв війни. Вони становлять окрему категорію, що потребує уваги і підтримки. Але це вдається реалізувати не настільки добре, як того хотілося.
Разом з тим, навряд чи колись забудуться люди, які виборювали нам майбутнє.
За мужність, самовідданість та високий професіоналізм, за участь у ліквідації наслідків чорнобильської трагедії Подякою Бучанської міської ради були нагороджені Олег Жолуденко (у 1987-1989 роках був відряджений у Чорнобиль для проведення дозиметричного радіаційного контролю) та Микола Лаврентьєв (у травні 1986 року був направлений Управлінням №3, разом з бригадою каменярів-будівельників, в зону відчуження для будівництва контрольно-пропускного пункту).
Згадуючи ті часи, Олег Олександрович сказав:
«Коли я був у Чорнобилі, мені виповнилося 23 роки. Я перший рік працював за розподілом у гідрометеослужбі і ніколи б не подумав, що на все життя буду пов'язаний з ліквідацією наслідків Чорнобиля. Тоді з’ясувалося, що гідрометеослужба ще з 50-х років, коли почали випробовувати атомну зброю в атмосфері, безпосередньо займається спостереженням за радіаційним забрудненням територій. Ось так склалася доля. Будучи комсомольцями, не задумуючись, з іншими поїхали в зону. Хоча тоді були і ті, хто переховувався і всіляко уникав такої «честі».
Сьогодні хочу згадати всіх, хто загинув, а це – дуже багато людей (не лише рятувальників, але й науковців)», - зазначив чоловік.
А інший ліквідатор згадує: у багатьох в Чорнобилі з вух текла кров, а ті, хто підлягав евакуації, – не хотіли полишати домівок. Доля кожного з цих людей склалася по-різному. Чимало з них відійшли у небуття. А тому він порадив сучасникам звертати увагу на здоров’я і підтримувати його в належному стані.
Складно сперечатися з цією прописною істиною. Але були й ті, кого вже не повернути. Тож, за вічну пам'ять хоробрих відслужили поминальну панахиду і поклали до меморіалу квіти.
Зараз, коли розквітає природа, стає очевидним: Чорнобиль більше не можна повторювати. Це стане зрадою людей, які 28 років тому дали нам можливість насолоджуватися кожним новим днем, ковтком весняного повітря, жити вірою у краще. Хіба ми можемо так чинити?..
Напередодні 28-ї річниці аварії на ЧАЕС, в Бучі відбувся мітинг-реквієм, присвячений роковій даті. Як завжди, громадськість міста зібралася у «чорнобильському» парку, щоб відтворити у пам’яті події майже тридцятирічної давності.
Збагнути всі масштаби і наслідки техногенної катастрофи можна лише зараз. Це – попри те, що тоді, відразу після аварії, масово гинули люди. Нині цей ворог більш невидимий, але тим і страшніший, бо вбиває повільно і непомітно. Офіційно, радіація позначилася на здоров’ї 2,5 мільйонів людей. Але це ті, хто зміг довести її згубні наслідки. Насправді ж, цифра значно більша. За офіційними даними забрудненою можна вважати територію 16 областей. А ситуація була б ще гіршою, якби не мужність і хоробрість людей, що кинулися на боротьбу з техногенним лихом.
Сотні наших земляків-бучанців теж відгукнулися на заклик про допомогу. Це – працівники тресту «Південтеплоенергомонтаж», Прип’ятського, Чорнобильського, Київського, Дарницького монтажного управління, пуско-налагоджувального управління, працівники підприємства «Меліоратор», БУ-146, пожежники, медики, міліціонери, військовослужбовці та ін. Наражаючись на небезпеку вони рятували співгромадян.
Розгубленість, страх і невідомість… Усе це сповна відчули після аварії. Але ми вистояли і, в якійсь мірі, перемогли.
«Це засвідчує, що ми сильні. Адже підтримуючи один одного можемо іти вперед і сподіватися на краще життя. Збираючись тут ми неодноразово говорили, що навіть в страшному сні не могло приснитися подібне. Люди йшли не знаючи і не розуміючи, що на них чекає. І гинули. Пізніше, вже добре усвідомлюючи свої дії і знаючи про наслідки випромінювання, теж йшли вперед, бо іншого виходу не було. Хтось мав пожертвувати собою і зупинити наступ радіації – захистити територію і державу. Велика їм шана», - сказала у своєму виступі заступник Бучанського міського голови Лариса Матюшенко.
Проводячи аналогію із сьогоденням, Лариса Анатоліївна додала:
«Ніхто не думав, що в сучасній Україні можливий варіант розгортання військовий дій. І наша згуртованість, загартованість, розуміння один одного допоможуть здолати і цю страшну силу. Вірю, що колись все це згадуватиметься у минулому часі. Але зараз ми повинні бути готовими до всього, мати принципову позицію, бути патріотами».
Свого часу відношення до ліквідаторів було, як до героїв війни. Вони становлять окрему категорію, що потребує уваги і підтримки. Але це вдається реалізувати не настільки добре, як того хотілося.
Разом з тим, навряд чи колись забудуться люди, які виборювали нам майбутнє.
За мужність, самовідданість та високий професіоналізм, за участь у ліквідації наслідків чорнобильської трагедії Подякою Бучанської міської ради були нагороджені Олег Жолуденко (у 1987-1989 роках був відряджений у Чорнобиль для проведення дозиметричного радіаційного контролю) та Микола Лаврентьєв (у травні 1986 року був направлений Управлінням №3, разом з бригадою каменярів-будівельників, в зону відчуження для будівництва контрольно-пропускного пункту).
Згадуючи ті часи, Олег Олександрович сказав:
«Коли я був у Чорнобилі, мені виповнилося 23 роки. Я перший рік працював за розподілом у гідрометеослужбі і ніколи б не подумав, що на все життя буду пов'язаний з ліквідацією наслідків Чорнобиля. Тоді з’ясувалося, що гідрометеослужба ще з 50-х років, коли почали випробовувати атомну зброю в атмосфері, безпосередньо займається спостереженням за радіаційним забрудненням територій. Ось так склалася доля. Будучи комсомольцями, не задумуючись, з іншими поїхали в зону. Хоча тоді були і ті, хто переховувався і всіляко уникав такої «честі».
Сьогодні хочу згадати всіх, хто загинув, а це – дуже багато людей (не лише рятувальників, але й науковців)», - зазначив чоловік.
А інший ліквідатор згадує: у багатьох в Чорнобилі з вух текла кров, а ті, хто підлягав евакуації, – не хотіли полишати домівок. Доля кожного з цих людей склалася по-різному. Чимало з них відійшли у небуття. А тому він порадив сучасникам звертати увагу на здоров’я і підтримувати його в належному стані.
Складно сперечатися з цією прописною істиною. Але були й ті, кого вже не повернути. Тож, за вічну пам'ять хоробрих відслужили поминальну панахиду і поклали до меморіалу квіти.
Зараз, коли розквітає природа, стає очевидним: Чорнобиль більше не можна повторювати. Це стане зрадою людей, які 28 років тому дали нам можливість насолоджуватися кожним новим днем, ковтком весняного повітря, жити вірою у краще. Хіба ми можемо так чинити?..