Перехід на двоставкову систему оплати за тепло викликає, як правило, протест з боку споживачів і погіршення платіжної дисципліни. Спробуємо розібратися, що ж таке двоставковий тариф і, які принципи такої тарифікації.Існуюча система розрахунків між постачальниками та споживачами за теплову енергію за одноставковим тарифом (населення розраховується за спожите в опалювальний період тепло за фактом споживання) є застарілою і «витратною» для економіки підприємств комунальної енергетики. Перехід на двоставкову систему оплати викликає, як правило, протест з боку споживачів і погіршення платіжної дисципліни, оскільки побутовому абоненту не зрозуміло, чому він повинен вносити певну плату за тепло протягом теплих місяців року. Згідно з даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ, зараз двоставковий тариф на послуги централізованого опалення застосовується лише у 15 обласних центрах України. Спробуємо розібратися, що ж таке двоставковий тариф і які принципи такої тарифікації.
Сировина для гігакалорії тепла
Насамперед, необхідно звернути увагу на те, з якої «сировини» виробляють теплову енергію. Для виробництва гігакалорії тепла і постачання її споживачеві необхідне паливо - природний газ, електрична енергія для постачання енергоносія споживачеві, технологічне обладнання для вироблення тепла та розподільні пристрої. Відповідно, і собівартість тепла (сукупна сума витрат на його виробництво і доставку споживачу) формується з урахуванням вартості «блакитного» палива, електричної енергії та витрат на утримання обладнання. Кількість пального та електричної енергії безпосередньо залежить від кількості тепла, яке потрібно виробити і подати споживачеві, виходячи з температур зовнішнього повітря і холодної води. Кількість технологічного обладнання, як і його якість, залежить від навантаження на джерело теплової енергії (будівель, споруд, інших об'єктів, які мають намір брати теплову енергію).
Таким чином, природний газ та електрична енергія - умовно-змінні (залежать від обсягу виробництва продукції) витрати, які виникають протягом опалювального періоду. Інші витрати - умовно-постійні, незалежні від обсягу виробництва продукції, які виникають протягом усього року. Причому велика їх частина виникає саме в період підготовки до опалювального сезону, тобто з травня по вересень.
З серпня 2008 року, тобто з моменту введення в Україні двоставкового тарифу, оплата умовно-змінних та умовно-постійних витрат проводиться споживачами по мірі виникнення витрат, тобто, умовно-змінні - в опалювальний період (плата за теплову енергію, послуги централізованого опалення), умовно-постійні - цілорічно рівними частками (плата за приєднане теплове навантаження, абонентська плата).
За що українці вносять абонплату?
Споживачі часто цікавить, куди ж підприємства витрачають кошти, виручені від абонентської плати? За рахунок абонентської плати здійснюється експлуатація системи магістральних і внутрішньоквартальних теплових мереж, обслуговування та ремонт котлів, районних, квартальних, модульних котельних, центральних теплових пунктів, ремонт та налагодження контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, експлуатація ремонт і налагодження газового та електрообладнання. Крім основних робіт, за рахунок абонентської плати в міжопалювальний період виконуються заходи з підготовки до нового опалювального сезону, планово-попереджувальні ремонти, а в опалювальний період здійснюється забезпечення безперебійного та якісного постачання тепла та усунення аварійних ситуацій. Також слід зазначити, що одноставковий тариф суперечить політиці економії паливно-енергетичних ресурсів, оскільки рентабельність діяльності теплопостачальних підприємств безпосередньо залежить від кількості відпущеної теплової енергії.
Економія енергії споживачами призводить до погіршення техніко-економічних показників постачальників. Режим надходження коштів від споживача не відповідає режиму витрат підприємства, які забезпечують його нормальне функціонування, створюючи проблеми, пов'язані з оподаткуванням і викликаючи необхідність залучення кредитних коштів. Положення посилюється при установці споживачем приладів обліку теплової енергії. Після установки теплолічильників протягом міжопалювального періоду (в Україні - 6 місяців і більше) кошти від споживачів або взагалі не надходять (при відсутності централізованого гарячого водопостачання), або надходження становлять не більше 25-30% від середньомісячного. Таке положення часто приводить до використання кредитних ресурсів в період підготовки до зими і, в результаті, здорожчує послуги теплопостачання.
«Теплова» економіка в мінусі
При розрахунку одноставкового тарифу планова собівартість теплової енергії визначається діленням планових витрат на розрахункову кількість корисно використаної споживачем теплової енергії. Зменшення споживання теплової енергії відбувається як об'єктивно («тепла» зима), так і в результаті енергозберігаючих дій споживача (автоматизація опалення, раціональне споживання гарячої води, утеплення будинків тощо). Таким чином, при фактичному відпуску енергії, що дорівнює планованому, фінансові результати підприємства не змінюються, а при зниженні відпустки тепла, яка здійснюється за одноставковим тарифом, підприємство спочатку втрачає прибуток, а потім об'єктивно потрапляє в зону збитків, навіть при повній оплаті наданих послуг. Існуюча система змушує теплопостачальні організації займатися завищенням обсягів для того, щоб не виходити за рамки 100-відсоткового плану, і перешкоджає встановленню приладів обліку - для теплоенергетики - це стає питанням виживання.
Для усунення такого стану речей вводитися система двоставкових розрахунків постачальників і споживачів. При цьому, оплата за першу частину тарифу повинна компенсувати умовно-постійну частину витрат на виробництво, транспортування та розподіл теплової енергії і забезпечувати рентабельність господарської діяльності теплопостачальної організації; за другу - умовно-змінну частину витрат, яка залежить від фактично спожитої теплової енергії. І економічна картина для підприємства зовсім інша: вписуючись в плановий обсяг відпуску величина доходу теплоенерго вища, ніж при одноставковому тарифі. Двоставкові тарифи потрібно прийняти насамперед для споживачів, у яких встановлено прилади обліку теплової енергії та гарячої води, але і для інших споживачів розподіл витрат між постійною та змінною частинами можуть бути визначені розрахунковим шляхом.
Оскільки умовно-постійна частина складає значну частину тарифу (30-45%), вихідні дані для її розрахунку повинні бути перевірені незалежною експертизою. У разі перевищення нормативних втрат теплової енергії, води та витрат палива та електроенергії необхідно провести енергоаудит, встановивши фактичні величини статей витрат, причини перевищень і розробивши заходи щодо їх усунення.
Використання двоставкового тарифу стимулює упорядкування договірних відносин споживача з постачальником і призводить до того, що при тимчасовій відмові споживача від теплопостачання постачальник має можливість відшкодувати залишаються при цьому витрати. Впровадження системи оплати на базі двоставкових тарифів стимулює споживачів до економії теплової енергії, не обмежуючи при цьому інтересів постачальників. Постачальники зацікавлені у здійсненні теплозберігаючих заходів у споживачів, тому що завдяки цьому вони можуть приєднувати нових споживачів, підтримуючи високий рівень використання потужностей.
Історія «тарифного» питання
В Україні двоставкові тарифи довгий час залишалися за межею нормативно-правового поля. Визначеність у законодавстві в цьому питанні була закріплена лише в січні 2013 року, коли набув чинності життєво необхідний для української теплоенергетики документ наказ Мінрегіону №605 від 3 грудня 2012 року. Документ уточнює алгоритм, форми та порядок розрахунку вартості тепла за двома ставками. Зокрема, документ передбачає механізм тарифних розрахунків на послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання, а також порядок формування тарифів на три види ліцензованої діяльності теплопостачальних підприємств: виробництво, транспортування і постачання енергії.
Проблема, яку усунув наказ відомства, полягала в тому, що до цих пір підприємства галузі, які бажають застосовувати подвійну ставку, повинні були надати національному регулятору або муніципалітету розрахунку двоставкових тарифів на плановий період за встановленою такими органами формою з відповідними розрахунками». Таку вимогу було зафіксовано п.50 чинного Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою уряду №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».
Однак, колізія виникала через те, що на відміну від регулятора - Національної комісії, що здійснює держрегулювання у сфері комунальних послуг - місцеві влади такими повноваженнями не наділені. При цьому, чинні до затвердження Кабінетом Міністрів легендарного постанови №869 порядки і форми тарифних розрахунків були скасовані. Правда, на практиці це не призвело до повної блокади двоставкових тарифів, і не сприяло їх популяризації.
Наказом Мінрегіону №605 «реанімовано» раніше скасовані алгоритми. Крім того, документом надані повноваження щодо застосування подвійної ставки тарифу муніципалітетам. Тобто, легітимна можливість застосування двоставкових тарифів відтепер з'явилася не тільки у великих підприємств теплової енергетики, а також у невеликих операторів цього ринку.
З перемінним успіхом
Процес оплати комунальних послуг за двома ставками в Україні триває з перемінним успіхом вже тринадцятий рік - з моменту видання у вересні 2000 року Правил розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду. У 2006 році постановою №955 Кабмін дозволив підприємствам застосовувати як двоставкові, так і одноставочні сезонні тарифи. Через рік, у Порядку закріпили виключно двоставкові тарифи. А в 2011 році тарифний паритет було відновлено Кабміном: постановою №869 передбачено застосування як одноставочного, так і двоставкових тарифів.
На практиці це призвело до того, що у 2008-2009 роках двоставкові тарифи на тепло стали застосовуватися в більшості українських міст. Вони були встановлені в 16-17 обласних центрах. Зокрема, в Харкові, Запоріжжі, Луганську, Одесі, Миколаєві, Львові, Івано-Франківську. Однак в останні роки в Україні спостерігається зворотний процес. Так, з 1 січня 2013 року на сплату послуг з опалення і постачання гарячої води за одноставковим тарифом повернулося Запоріжжя.
Тим не менш, «тарифне питання» настільки політизоване, що навіть така безневинна його складова, як процес затвердження та застосування двоставкових тарифів, не раз використовувався як привід для «підігріву» негативних і протестних настроїв громадян.
