» » Покликання бути вчителем

Покликання бути вчителем

Закінчився важкий для колективу нашої школи 2013 рік, адже здійснилась реорганізація закладу з спеціалізованої обласної загальноосвітньої школи-інтернату в загальноосвітню спеціалізовану Бучанську школу, що призвело до зміни керівництва та фінансування з обласного на місцеве. І все це на тлі політичної нестабільності в державі, яка викликає внутрішню нервозність у кожній людині.

Можливо хтось, починаючи читати цю статтю, захоче запитати чому саме зараз у мене виникло бажання розповісти про вчителів, майстрів своєї справи, педагогів «від Бога», адже сьогодні більшість «літераторів», свідомо забуваючи про них, пишуть про «жорстоке» та корупційне шкільне життя, недоліки в навчанні та вихованні дітей, незрозумілість перспектив розвитку освіти, про «проблемних» вчителів та батьків. Негатив так заполонив наше освітянське та суспільне життя, що батьки ведучи своє дитя до школи, починають ще заздалегідь проводити «розвідку» внутрішньої атмосфери всіх шкіл мікрорайону, випитуючи все про викладацький склад, про стан навчальної та виховної роботи. Так, проблеми в освіті є і про них необхідно обов’язково писати, але ж, як на мене, вже настала пора більше висвітлювати цікаві постаті сучасних українських педагогів, адже досить часто саме на них почали орієнтуватися батьки при влаштуванні дітей до школи. Вважаю, що вони мають рацію, адже кожному з батьків хочеться, щоб дитина попала «в руки» до ВЧИТЕЛЯ.

Після звільнення з лав Радянської Армії доля привела мене у 1990 році до Бучанської середньої школи-інтернату для дітей-сиріт. Колишньому кадровому офіцеру навіть наснитися не міг такий різкий поворот, але ж сталося те, що сталося. Через кілька місяців робити в інтернаті я зовсім по- іншому почав згадувати своїх шкільних вчителів, адже почалося розуміння їхньої важкої, виснажливої, але такої необхідної для людей праці. Потім були швидкоплинні роки роботи в школі. Я працював пліч-о-пліч із багатьма вчителями, дійсно, «вищої категорії» людського визнання. Попри моє бажання, все одно інтуїтивно я порівнюю вчителів, які мене вчили з колегами сьогодення.

Моя вчителька… Моя рідненька, вічно молода для мене наставниця…
Минають шкільні роки, робота кожного дня, яка забирає практично увесь час, мінливі успіхи та невдачі, діти, які вже після дитячого садка пішли до школи, сивина на скронях … Це калейдоскоп життя. Але й у 50 років вночі у снах інколи виринає обличчя дівчини твого першого кохання, натруджені руки любих батьків та втомлений ласкавий погляд твоєї ріднесенької вчительки.

Так, я бачу у снах свій клас, свого класного керівника, якого мені дуже нагадує вчитель світової літератури Льовіна Галина Мирославівна. Вчитель від Бога. Вчитель даний Богом для людей. Вчитель, який навчає і постійно навчається сам. Радіє життю і вчить цьому дітей. Вміє бути вимогливим, але ж ніколи не залишить у скруті, завжди порадить, протягне руку допомоги та порадіє твоїм успіхам.

Кожного дня Галина Мирославівна невтомно відкриває у дітях щось нове, дивується новому, бачить учнів у процесі їх становлення, повторюючи, що це є одним з тих коренів, які живлять покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що це коріння було вирощено в ній ще в дитинстві, в сім’ї, і в школі. Він закладається турботами старших — батька, матері, вчителя, — які виховали Галину Мирославівну в дусі любові до людей, поваги до людини.

Для Льовіної Галини Мирославівни кожна дитина — це цілий світ, неповторний і своєрідний. Коли я одного разу запитав її про те, як вона усвідомила, що хоче стати вчителем, то почув від неї: «Якщо цей світ відкриється перед вами, якщо в кожній дитині ви відчуєте її індивідуальність, якщо у ваше серце постукають радощі й прикрощі кожної дитини й відізвуться вашими думками, турботами, тривогами,— сміливо можна вибирати своєю професією благородну вчительську працю, де є радість творчості. Творчість у нашій праці — це насамперед пізнавання людини, подив перед багатогранністю й невичерпністю людського».


Безмежна віра в людину, в добрий початок в ній — ось що живе в душі Льовіної Галини Мирославівни. Віра не в якусь абстрактну людину — такої в природі немає, — а в нашу українську дитину, яка розвивається в молодій українській державі. Будучи свідком її палких бесід з колегами, мені приходять на пам’ять слова великого мислителя Абая Кунанбаєва: «Якби в моїх руках була влада, я відрізав би язик всякому, хто говорить, що людина невиправна».

Як вчитель світової літератури, Льовіна Галина Мирославівна вбачає своїм завданням виховання особистості, здатної сприймати, розуміти красу і будувати своє життя за її законами. Випускник школи має бути людиною з творчими життєвими орієнтаціями, наділеною розвиненим естетичним смаком і широкими культурно-пізнавальними інтересами.

На її думку вчитель світової літератури повинен не допускати на урок «розумове ледарство», яке В. О. Сухомлинський вважав небезпекою, бо воно розбещує, морально калічить людину. Посилення розвиваючої та виховної функції предмета значною мірою Галина Мирославівна розв’язує за допомогою різних форм навчальної діяльності всіх учнів. Індивідуальні, диференційовані та інші завдання, які вона активно використовує на уроках, створюють сприятливі умови для розвитку самостійності мислення кожного учня, мовленнєвої активності, наполегливості.

Серед вдалих досягнень Льовіної Галини Мирославівни — проведення уроків зі створенням проектів, міні-презентацій, досліджень. Як свідчить практика, більшість з наведених вище методів і прийомів у межах досвіду мають схвальні відгуки її колег, батьків та учнів. Зокрема популярними серед учнів є робота над домашніми індивідуальними завданнями, створення кольористичних інтерпретацій, колажів, презентацій, що передбачають розвиток обдарованості, заглиблення в літературознавчий, філософський, соціологічний контексти.

Робота учителя світової літератури Льовіної Г.М. направлена на формування життєвих компетенцій учнів засобами художнього слова через власне творче бачення, відчуття, літературний смак, самореалізацію власного «я» на уроці світової літератури через практичну діяльність, використання традиційних і новітніх технологій.

Галина Мирославівна знає, що не кожен учень стане поетом чи письменником. Але вчителю й не слід вважати це своїм недопрацюванням. Адже його основне завдання — навчити своїх вихованців творчо мислити, хоч ким би вони стали у майбутньому, полюбити сам процес творення. Бо від цього процесу — уміння творити нові ідеї, нові підходи, себе, врешті – решт, — залежить їхнє майбутнє.

Чому я написав саме про неї? Відповідь дуже проста, адже колектив нашої школи висуваючи Льовіну Галину Мирославівну на Всеукраїнський конкурс «Учитель року – 2014» з номінації «Світова література», більш за все хотів презентувати її величезний досвід та методичні напрацювання для вчителів інших шкіл. Педагогічний колектив та учні школи щиро вітають Галину Мирославівну з перемогою на ІІ етапі І туру та отримання звання лауреата ІІ (обласного) туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2014».

Маємо надію, що мудрий вчитель, чарівна жінка та віддана мама своєї родини, якою є Льовіна Галина Мирославівна, ще довго буде радувати колег та учнів своїми педагогічними надбаннями.

Бажаємо, щоб вітрила Вашої педагогічної каравели завжди були наповнені цікавими інноваційними педагогічними ідеями пізнання та гуманізму, а учні та колеги - її дружньою командою.
Ігор Мальцев, соціальний педагог Бучанської СЗОШ №5 
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.