22 січня наша Батьківщина відсвяткувала 95 років соборності.
«…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»
Цими словами з Унівеслалу Директорії, які виголосив 22 січня 1919 року на Софійській площі Федір Швець, розпочинається історія Дня Соборності та Свободи України. Адже саме цього дня відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Український народ возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Перше за двадцять років урочисте святкування Дня соборності відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні, а саме в місті Хуст, яке в той час входило до складу Чехословацької республіки. Той день послужив прекрасним приводом нагадати жителям Закарпатської Україні про волю, яка була задекларована на пам'ятному з'їзді 1919-го року Всенародного українського зборів про об'єднання двох українських земель в єдину державу з центром у Києві.
З того часу спливло багато води, і офіційним День Соборності України став лише через 80 років. Такому «пізньому пробудженню» національної памя’ті посприяла політика СРСР, в якому не було місця різним там асоціалістичним витребенькам в стилі Днів Соборності неіснуючих держав. Але невдовзі після розпаду «Нерушимого», а саме 21 січня 1999 року тодішнім Президентом України Леонідом Кучмою був підписаний Указ, зробив День Соборності України офіційним святом.
Але українці відзначали цей день ще до його «легалізації» символічним єднанням в «живі ланцюги». Вперше це сталося 21 січня 1990 року. Ця акція стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. Патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР згуртувалися й організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом, як символ духовної єдності людей східних і західних земель України, як запорука існування єдиної, соборної України. Більше двох мільйонів людей, узявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг від Києва до Львова.
Пізніше ця традиція занепала, але наприкінці 2000-х знову відродилася. В 2008 — 2011 роках у Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло понад 1000 учасників. Того року до організації акції долучилися такі громадські організації як Відсіч, Молода просвіта, Національний альянс, Молодіжний націоналістичний конгрес, студентський туристичний клуб «Скіфи». 22 січня 2011 р. «живі ланцюги» було утворено у понад 20 містах України. Так у Львові взялися за руки близько п'яти тисяч осіб від пам'ятника Тарасу Шевченку до пам'ятника Степану Бандері.
30 грудня 2011 року указом Президента України Віктора Януковича День Соборності на офіційному рівні було скасовано, натомість встановлено День Соборності та Свободи України.
Давайте хоча б в цей день згадувати, що ми, українці – вільний народ і єдина родина, тож нам нічого ділити. Якщо ми будемо триматися разом, то «…Ще у нашій Україні доленька наспіє»!
«…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»
Цими словами з Унівеслалу Директорії, які виголосив 22 січня 1919 року на Софійській площі Федір Швець, розпочинається історія Дня Соборності та Свободи України. Адже саме цього дня відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Український народ возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Перше за двадцять років урочисте святкування Дня соборності відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні, а саме в місті Хуст, яке в той час входило до складу Чехословацької республіки. Той день послужив прекрасним приводом нагадати жителям Закарпатської Україні про волю, яка була задекларована на пам'ятному з'їзді 1919-го року Всенародного українського зборів про об'єднання двох українських земель в єдину державу з центром у Києві.
З того часу спливло багато води, і офіційним День Соборності України став лише через 80 років. Такому «пізньому пробудженню» національної памя’ті посприяла політика СРСР, в якому не було місця різним там асоціалістичним витребенькам в стилі Днів Соборності неіснуючих держав. Але невдовзі після розпаду «Нерушимого», а саме 21 січня 1999 року тодішнім Президентом України Леонідом Кучмою був підписаний Указ, зробив День Соборності України офіційним святом.
Але українці відзначали цей день ще до його «легалізації» символічним єднанням в «живі ланцюги». Вперше це сталося 21 січня 1990 року. Ця акція стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. Патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР згуртувалися й організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом, як символ духовної єдності людей східних і західних земель України, як запорука існування єдиної, соборної України. Більше двох мільйонів людей, узявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг від Києва до Львова.
Пізніше ця традиція занепала, але наприкінці 2000-х знову відродилася. В 2008 — 2011 роках у Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло понад 1000 учасників. Того року до організації акції долучилися такі громадські організації як Відсіч, Молода просвіта, Національний альянс, Молодіжний націоналістичний конгрес, студентський туристичний клуб «Скіфи». 22 січня 2011 р. «живі ланцюги» було утворено у понад 20 містах України. Так у Львові взялися за руки близько п'яти тисяч осіб від пам'ятника Тарасу Шевченку до пам'ятника Степану Бандері.
30 грудня 2011 року указом Президента України Віктора Януковича День Соборності на офіційному рівні було скасовано, натомість встановлено День Соборності та Свободи України.
Давайте хоча б в цей день згадувати, що ми, українці – вільний народ і єдина родина, тож нам нічого ділити. Якщо ми будемо триматися разом, то «…Ще у нашій Україні доленька наспіє»!
