Юридична консультація

За Українським законодавством вивезти дитину за кордон чоловік міг лише за умови нотаріально завіреної згоди матері, якщо вона не присутня під час перетину кордону, та необхідних документів на дитину. Так, відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМУ від 27.01.1995р. № 57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Відповідно до ст.ст. 160, 161 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ст. 162 Сімейного кодексу України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Слід зазначити, що і батько і матір мають рівні права відносно дитини, в тому числі, проживати разом із дитиною та виховувати її. Кінцеве рішення може прийняти лише суд, який визначить місце проживання дитини.

Нажаль Ви не зазначили громадянином якої держави є батько, чи зареєстровано його місце проживання в Україні, в яку державу батько вивіз дитину, громадянство якої держави має дитина та чи надавали Ви дозвіл батькові на виїзд дитини.
Ці питання є важливими, оскільки від того в яку державу вивіз батько дитину, залежать дії матері щодо її повернення.

Взагалі при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини застосовується згідно більшості міжнародних договорів України з іншими державами законодавство країни, на території якої постійно проживає дитина. З урахуванням викладеного слід зазначити, що якщо батько не зареєстрований в Україні та місце проживання дитини буде зареєстровано в іншій державі, то цивільний позов про визначення місця проживання дитини мати зможе подати лише в іноземний суд, який буде керуватись законодавством тієї держави, де знаходиться дитина.

Проте, в Україні діє Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
Україна приєдналася до Конвенції 11 січня 2006 року. Учасницями цієї конвенції є більше 80 країн світу (за виключення мусульманських держав).

Тому, якщо батько вивіз дитину до країни, яка ратифікувала Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, то на дитину розповсюджуються положення цієї конвенції.
Конвенція спрямована на вирішення питання про повернення дитини до місця її постійного проживання.

Конвенція чітко визначає, що виникнення правовідносин між дитиною та особами, яким належать права піклування про неї, слід пов’язувати з законодавством тієї держави, в якій дитина постійно проживає, не зважаючи на те, громадянином якої держави є дитина, заявник або особа, яка ймовірно протиправно утримує дитину.

Особа, яка стверджує, що дитина була вивезена з Держави-учасниці або утримується на території іноземної держави з порушенням прав піклування про дитину, може відповідно до статті 8 Конвенції звернутися с заявою до спеціально призначеного Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.

В Україні Центральним органом для виконання передбачених Конвенцією функцій, а також співробітництва з компетентними органами за кордоном визначено Міністерство юстиції, яке діє безпосередньо або через територіальні управління юстиції (Головні управління юстиції в областях).

Отже, заява, яку направляють на підставі Конвенції (в разі якщо дитина була вивезена з України в країну учасницю Конвенції) повинна бути складена державною мовою і супроводжуватися перекладом на офіційну мову запитуваної держави (держави де знаходиться дитина) та містити: інформацію про заявника, про дитину, і про особу, яка ймовірно вивезла або утримує дитину; підстави, які обґрунтовують вимогу про повернення дитини; всю наявну інформацію про дитину і про особу (осіб), з якою (якими) може перебувати дитина.
До заяви додаються фото дитини та документи, які її обґрунтовують, наприклад, завірена копія судового рішення або договору між батьками, у якому визначено місце проживання дитини, письмові свідчення, згода на тимчасовий вивіз дитини.

Складену заяву для більшої ефективності слід подати до управління юстиції тієї області де проживала дитина з матір’ю або до Міністерства юстиції та до центрального органу юстиції тієї держави куди вивезли дитину.
Крім того, в будь якому випадку Вам необхідно звернутись до органів внутрішніх справ та органу опіки за місцем Вашого проживання про неправомірний вивіз батьком дитини за кордон.

Швидкі дії по поверненню дитини допоможуть перешкодити батьку, який вивіз або утримує дитину, звернутися до суду та отримати рішення про визначення місця проживання дитини з ним або виключне право на піклування про дитину.