Взагалі осінь чарівна сама по-собі, а там де природа завжди красива, осінь набирає неперевершеного вигляду. Золото жовтневого листя дерев вкривають ще по літньому теплу землю. Повітря свіже і прозоре навіює поетичний настрій і бажання... Прогулянки приносять не тільки задоволення від фізичного навантаження, а й душевний спокій. Це вона, нинішня Німеччина, країна, до якої на сьогодні звернуті погляди усієї Європи, адже вона є економічним локомотивом Євросоюзу.
Коли ми вирішили відвідати цю країну, то не знали, що наскільки це буде казкова подорож, адже крім відпочинку отримана можливість ще пройти 21-годинний курс навчання німецької мови. Наша група, з якою проводили заняття дві німецькі вчительки, була поділена за рівнем володіння мовою. Нам знову пощастило, адже це були «суперові», як казали діти, фахівці. Вони організовували нестандартні заняття, на яких спілкування проводилося на діалозі двох культур – німецької та української. «Жива німецька мова», як для учнів так і для супроводжуючих, стала не просто мовою «носіїв», а перетворилися в поетичну мову Гете, Шиллера... Як же було цікаво спостерігати за дітьми, коли вони жваво вступали в діалог, намагалися довести свою думку німецькою мовою. Але ж! Вже через кілька днів їхні діалоги почали звучати досить пристойно. Шановні німці їх розуміли. Нам, дорослим, було радісно за наших українських талановитих дітей. В останній день всі учні отримали сертифікат , який вони з гордістю показували своїм однокласникам після повернення в школу. І не менш видатною подією було відвідування німецької гімназії, де наші діти мали можливість поспілкуватися зі своїми однолітками і ми бачили - їм було про що поговорити...
Кожного дня після обіду був вільний час, а це завжди цікаві подорожі та екскурсії: Дрезден, столиця колись незалежного князівства Саксонія, де ми відвідали княжу резиденцію Цвінгер, скарбницю Віттельсбахів, з її багатющою колекцією коштовностей і регалій. Усіх вразила Дрезденська галерея, де зберігаються перлини світового живопису. Запамяталася нам на все життя Сікстинська Мадонна.
Потім була Ельба – одна з головних судноплавних річок Німеччини, на якій розташовані величезна кількість лицарських замків. Якщо брати по кількості на квадратний кілометр, то жодна країна світу не може змагатися з цією місцевістю.
А наприкінці нашої подорожі була Саксонська Швейцарія - «Schsische Schweiz». Одна дитина вірно сказала: «Якщо хтось не бачив Рай, то необхідно приїхати сюди». Ельбські пісковикові гори рясніють безліччю річок, гірських струмків і красою мальовничих долин. Середня висота навколишніх вершин коливається між 400 і 500 метрів, тому район і справді нагадує справжні гори, де глибокі ущелини уступають місце широким долинам, а скелі підносяться химерними вежами й масивами. Можливо тому німці зробили всю територію Саксонської Швейцарії державним заповідником. Щоправда межі цього невеликого гірського району виходять досить далеко за межі Німеччини, аж до сусідньої Чехії. Правда на чеській стороні традиції відрізняються від німецьких, а правила за доглядом за навколишньою природою дотримуються населенням не так суворо. Коли ми робили пішохідні прогулянки через кордон до Чехії, це було особливо для нас помітно.
Осінні канікули проминули як чарівний сон. Ще стільки є цікавого в Німеччині, що ми надіємось неодноразово туди повернутися…
Коли ми вирішили відвідати цю країну, то не знали, що наскільки це буде казкова подорож, адже крім відпочинку отримана можливість ще пройти 21-годинний курс навчання німецької мови. Наша група, з якою проводили заняття дві німецькі вчительки, була поділена за рівнем володіння мовою. Нам знову пощастило, адже це були «суперові», як казали діти, фахівці. Вони організовували нестандартні заняття, на яких спілкування проводилося на діалозі двох культур – німецької та української. «Жива німецька мова», як для учнів так і для супроводжуючих, стала не просто мовою «носіїв», а перетворилися в поетичну мову Гете, Шиллера... Як же було цікаво спостерігати за дітьми, коли вони жваво вступали в діалог, намагалися довести свою думку німецькою мовою. Але ж! Вже через кілька днів їхні діалоги почали звучати досить пристойно. Шановні німці їх розуміли. Нам, дорослим, було радісно за наших українських талановитих дітей. В останній день всі учні отримали сертифікат , який вони з гордістю показували своїм однокласникам після повернення в школу. І не менш видатною подією було відвідування німецької гімназії, де наші діти мали можливість поспілкуватися зі своїми однолітками і ми бачили - їм було про що поговорити...
Кожного дня після обіду був вільний час, а це завжди цікаві подорожі та екскурсії: Дрезден, столиця колись незалежного князівства Саксонія, де ми відвідали княжу резиденцію Цвінгер, скарбницю Віттельсбахів, з її багатющою колекцією коштовностей і регалій. Усіх вразила Дрезденська галерея, де зберігаються перлини світового живопису. Запамяталася нам на все життя Сікстинська Мадонна.
Потім була Ельба – одна з головних судноплавних річок Німеччини, на якій розташовані величезна кількість лицарських замків. Якщо брати по кількості на квадратний кілометр, то жодна країна світу не може змагатися з цією місцевістю.
А наприкінці нашої подорожі була Саксонська Швейцарія - «Schsische Schweiz». Одна дитина вірно сказала: «Якщо хтось не бачив Рай, то необхідно приїхати сюди». Ельбські пісковикові гори рясніють безліччю річок, гірських струмків і красою мальовничих долин. Середня висота навколишніх вершин коливається між 400 і 500 метрів, тому район і справді нагадує справжні гори, де глибокі ущелини уступають місце широким долинам, а скелі підносяться химерними вежами й масивами. Можливо тому німці зробили всю територію Саксонської Швейцарії державним заповідником. Щоправда межі цього невеликого гірського району виходять досить далеко за межі Німеччини, аж до сусідньої Чехії. Правда на чеській стороні традиції відрізняються від німецьких, а правила за доглядом за навколишньою природою дотримуються населенням не так суворо. Коли ми робили пішохідні прогулянки через кордон до Чехії, це було особливо для нас помітно.
Осінні канікули проминули як чарівний сон. Ще стільки є цікавого в Німеччині, що ми надіємось неодноразово туди повернутися…