Маршрутом дружби

Не обов’язково мати грандіозні бізнес-плани, щоб взаємодіяти з різними, на перший погляд, містами. Адже можна співпрацювати і в культурній сфері, й просто підтримувати дружні відносини між громадами. Тож, щоб розширити сферу інтересів і жити цікавіше, населені пункти шукають собі побратимів.
А хто вони, міста і селища, з якими Буча має партнерські стосунки?

«Друг» із сонячної Італії

З італійським містечком Оспедалєтто-Еуганео (Ospedaletto Euganeo) ми «узаконили» відносини ще в 2000 році. З того часу не те, щоб «не розлий вода», але принаймні вітати один одного зі святами не забуваємо.
Оспедалєтто – комуна в Італії, що розташована в регіоні Венето. Вона підпорядковується адміністративному центру Падуя.
Населення становить 5395 чоловік, площа – 21 км. кв.





Дехто спочатку може подумати, що Ospedaletto Euganeo – це зменшене слово від «Ospedale» або «в лікарні». Але насправді назва цього міста в провінції Падуя походить від середньовічного латинського слова «hospitium» - гостинність.
Місто звели, а потім воно стало улюбленою зупинкою для багатьох паломників і туристів під час тривалої пішої подорожі. Адже де-інде міські брами зачинялися на ніч і люди не могли туди потрапити.
Щодо визначних споруд, то в околицях Тресто (Tresto) є святилище, побудоване у 1468 році в знак появи Мадонни.
А якщо ви приїхали сюди у вересні, то можете потрапити на фестиваль Сагра дель Musso – традиційне свято, аналогічне нашому Дню міста.

Західні ворота України в Європу

З Ковелем ми «побраталися» у 2001 році. Зокрема, й тому, що місто є кінцевою «точкою» дороги міжнародного значення Київ-Ковель, яка проходить через Бучу.
Ковель – старовинне місто з 700-літньою історією, в якому проживає понад 68 тисяч громадян. Воно розташоване на мальовничій рівнині Західного Полісся, на берегах ріки Турії, у географічному центрі Волині. Ковель - місто обласного значення. Займає територію 47 км . Крім того, воно є одним із найбільших залізничних вузлів Західної України, який має вагоме стратегічне значення для держави, з’єднуючи її з багатьма європейськими країнами.




Археологічними розкопками доведено існування тут поселення мідно-кам’яної доби (середина ІІІ тис. до н.е.). За давньою легендою першим поселенцем у тутешній місцевості був вправний майстер – коваль, який викував меч князю Данилу Галицькому. На честь коваля й було назване поселення. Свого часу на чолі міста стояли такі історичні постаті, як князі Сангушки, королева Бона, князь Андрій Курбський. У 1518 році польський король Сігізмунд І надав Ковелю Магдебурзьке право.
До речі, Ковель – транспортне серце Волині. Сучасники називають його - містом залізничників, адже кожен п’ятий є працівником залізничної сфери.

Місто купців

Поступово простягнули руку дружби і сусідній Польщі. Так, у 2004 році нашим містом-побратимом став Тушин (Tuszyn), що входить у Лодзинське воєводство і має статус міськ-сільської гмини. 7200 чоловік населення проживає на території площею 23,25 км.
40% основного прибутку до бюджету надходить від торгівлі знаменитих «тушинських базарів» (є власністю міста). Головний асортимент – одяг, який пошитий в Польщі. Ринок у Тушині дуже популярний у Центральній Європі і на його території працюють близько 800 фірм. І це не дивно. Адже ще декілька століть тому, місто отримало Магдебурзьке право і стало відкритим в комерційних цілях. Тут проводилися численні ярмарки, іноді – до 12 разів на рік. Приїжджали купці із Сілезії, Мазовії і Великої Польщі.
Зараз весь апарат міста складає 80 чоловік, які, окрім управи, працюють в гімназії, поліклініці, муніципальній поліції (хоча є поліція воєводська і державна).



Цікавою спорудою у Тушині є їхній басейн, який побудований під ключ на бюджетні кошти — з наданням всіх відповідних послуг. Населення містечка на 80% працює не виїжджаючи за його межі.
А з 1928 року тут працює одна з найбільших в Польщі лікарень легеневого профілю.
Створення Тушина пов’язане з легендою, яка сягає часів короля Владислава Ягелло. Колись ця місцевість представляла собою великий готель, який відчиняв свої двері перед королями і князями. Особливо, коли вельможі «балувались» полюванням і їм треба було ставати на відпочинок.
Саме під час однієї такої мисливської «вилазки» син короля Владислава пропав безвісти. Після тривалих пошуків його знайшов лицар, який з великою радістю, голосно закричав: «Король - син тут». В якості подяки за врятованого нащадка Владислав вирішив побудувати тут місто і дав йому ім’я - Tusyn, яке сьогодні перетворилося на Тушин.
Тушин – надзвичайно чисте містечко, а люди – привітні та веселі. У них немає постійної стурбованості, заклопотаності, які притаманні нашому народу. Там – радіють життю.

З привітом із Франції

Пон-де-Шерюй (Pont-de-Chruy) — комуна у Франції, що знаходиться в регіоні Рона – Альпи. Департамент комуни — Ізер, який входить до складу кантона Пон-де-Шерюй.
Населення комуни станом на 2006 рік становило 4778 чоловік, а муніципалітет розташований на відстані близько 410 км. на Південний Схід від Парижу. Морський клімат.
Це – живе, динамічне місто, до якого приєднуються інші муніципалітети.





Люди відзначають, що динамічність міста часто не відповідає ні розміру території, ні кількості мешканців.
Так, після «промислового періоду» Пон-де-Шерюй, місто рішуче повернуло свою діяльність у напрямок торгівлі, ремесел, розвитку ринку послуг. Почали «рости» багаточисленні магазинчики, модернізувалися галузі освіти, медицини, місцеві служби, соціальний сектор. Значна увага приділяється безпеці – жандармерія була побудована в 1994 році і розширена в 2002 році.
У рятувальному центрі працюють 70 пожежних і 68 добровольців.
А ще в місті є велика кількість парків, річка «Bourbre». Все це сприяє тому, що Пон-де-Шерюй протягом багатьох років залишається живим, гостинним містом, комфортним для життя.

З Бучі до Бучі

Так, і у нас є тезка. Щоправда, в Угорщині. Проте це не стало на заваді налагодженню дружніх зв’язків. І теж – у 2004 році.
Угорська Буча – це невеличке селище, в якому проживає 2 500 людей.
У часовому поясі вони на годину попереду.
Власне, Буча адміністративно невід’ємна від Бекешу – регіону Південно-Східної Угорщини. Тому, коли говоримо про Бекеш, то маємо на увазі Бучу – і навпаки (щось на кшталт Ірпеня і прилеглих до нього селищ).





У Бекеші, на території площею 127,23 км, проживає 21 544 громадян. Через місто протікає річка Кереш, а в 30 км. на схід – кордон з Румунією.
Колись Бекешем (угорською – «мирний») називався замок, а в період з XI по XV століття став столицею однойменного комітету.
У 1595 році напад турків практично зруйнував місто. Воно почало відновлюватися лише XVIII столітті й нараховувало вже п’ять кварталів і три церкви (католицька, протестантська і православна).

Столиця польського року

У 2006 році ще одним містом-побратимом став польський Яроцин (Jarocin) з населенням 26 тисяч жителів. Він входить до Великопольського воєводства.
Площа населеного пункту –1 464 га; відстань до Варшави – 242 км.
Для більшості людей Яроцин асоціюється з двома моментами: рок-фестиваль та меблева фабрика. Але мало хто знає, що місто славиться ще й туристичними районами. Некваплива прогулянка польським краєм точно не буде нудною. Кожен знайде щось для себе. Наприклад, густі ліси є ідеальним місцем для активного відпочинку: піший туризм, нордична ходьба.
А байкарів зачарують гарні краєвиди, особняки і палаци, церкви і каплиці. А хто шукає тиші і спокою, знайдуть їх біля водойм. Шукачі пригод можуть віднайти для себе багато цікавих місць, оповитих легендами та з багатою історією. Адже найперша історична згадка про місто датується серединою тринадцятого століття. Знайдені археологічні об’єкти свідчать про ранні доісторичні поселення. Деякі з них датовані до 5000 років.


Загалом місто було засноване і розвивалося як торгівельне село, адже знаходилося на перехресті основних маршрутів з Познані до Калішу, Торуні та Вроцлава.
А ім’я Jarocin вперше з’явилося в документ, виданих 30 листопада 1257 року.
Протягом століть у Яроцині мирно співіснували три національності: поляки, німці та євреїв. А в декількох сотнях метрів одна від одної знаходилася католицька, протестантська церкви і синагога. Але історія внесла свої корективи і зараз тут переважно проживають поляки.
У Яроцині народилися люди, чиї імена можна знайти в політичній історії Німеччини та дослідженнях з історії мистецтва в Європі. Це – Едуард Ласкер - юрист, засновник і лідер ліберальної партії в Німеччині; всесвітньо відома співачка Елізабет Шварцкопф, відомий художник Еміль Льовенталь та інші особистості.
Протягом тривалого періоду в місті проходить фестиваль рок-музики, на який з’їжджаються тисячі шанувальників. Саме тому Яроцин називають ще столицею польського року.

Західний партнер

А місто Тячів поправу можемо назвати своїм партнером у різних сферах життєдіяльності. Мабуть, з усіх побратимів, з ним взаємодіємо найтісніше, що помітно на практиці.
Обмінюємося досвідом і приймаємо один від одного допомогу. Але окрім ділових стосунків нас об’єднує справжня дружба. Так, під час повені на Закарпатті Буча надавала місцевим жителям гуманітарну допомогу. Вони – багато в чому сприяли нашому зодчеству. А ще – команди обох міст грали разом у футбол.
У жовтні 2011 року в західному краї з’явилася Алея дружби міст-побратимів Тячів-Буча.




«Так прийнято: у гості з пустими руками не ходять. Тож під час святкування Дня міста тячівці отримали чимало теплих слів вітань та подарунків. І один з них по-справжньому прикрасить місто, довго зігріватиме серця та приноситиме радість його мешканцям. Цей подарунок – алея декоративних дерев на реконструйованій площі Поштовій від міста побратима – Буча.
За такий прекрасний дарунок від імені тячівської громади висловив подяку міський голова Іван Ковач:
- Сьогодні ми вирішили посадити алею міста Бучі в Тячеві, ініціатором ідеї є міський голова Бучі Анатолій Федорук. Ми дякуємо йому за такий подарунок для нашого міста», - писалося тоді у місцевій пресі.

Нагадаємо, Тячів — місто районного підпорядкування з 1961 року, районний центр Закарпатської області. Розташований в Мармароській котловині, на правому березі Тиси, за 136 км на південний схід від Ужгорода.
Вперше, в літописах, Тячів згадується у 1329 р. в грамоті Мадярського короля Карла І, де місто разом з Хустом, Вишковом, Довгим Полем та Сігетом було віднесено до королівських міст з наданням привілеїв.

Станом на 2012 рік чисельність населення становила 9154 осіб. Національний склад населення: українці — 73%, угорці — 23%, інші меншини – 3%.

Південний гість

Наймолодший із побратимів, але найдревніший за віком – Білгород-Дністровський, місто на березі Дністровського лиману. Документ про партнерство був датований 2010 роком.
Населення древнього Акерману - 60 тисяч жителів.




Білгород-Дністровський – одне з найдревніших міст у Європі. Воно виникло у VI столітті до нашої ери. Розкопки принесли багато цікавих експонатів, які є одними з найважливіших історичних пам’яток причорноморських поселень древніх греків віком понад 2500 років.
Білгород у XV столітті – це одне з великих міст Європи з населенням 20 тисяч чоловік.
В цей же час зводиться величезна кам’яна фортеця. Масштаби будівництва дозволяли захистити жителів під час нападів.
У фортеці зупинявся Олександр Пушкін і є навіть окрема кутова башта, названа на його честь.

Споруда обросла легендами, серед яких неможливо відрізнити правду від вимислу. Але багато з них – засновані на реальних історіях.
Сьогодні Білгоро-Дністровський – це адміністративний центр обласного підпорядкування, розташований в південно-західній частині Одеської області. На території міста є морський торгівельний порт і митниця. На економіку краю позитивно впливає прямий вихід у Чорне море через Дністровський лиман.
Природні та кліматичні ресурси створюють чудові умови для лікування, відпочинку і активного туризму.



Ось і скінчився наш «маршрут дружби». Але сподіваємося, що на цьому не буде поставлено крапку, і в майбутньому в Бучі з’являться нові партнери, які привнесуть у життя міста реальну користь.


опубліковано в газеті «Бучанські новини» №35 від 13 вересня 2013 року