Вирішальним поступом у становленні й розвитку міста стала низка підприємств, що працюють на його теренах. Проте статус лідера і флагмана галузі належить не багатьом. Серед провідних організацій - «ЮТЕМ-інжиніринг», що є дочірнім підприємством промислового гіганта «Південтеплоенергомонтаж».
Сьогодні складно уявити технічні галузі, куди б своєю діяльністю не сягала «рука» підприємства. Це і монтаж складних конструкцій, діагностика і контроль, і пусконалагоджувальні роботи, і будівництво.
Декілька десятків років тому підприємство тільки почало своє становлення в Бучі. І відразу з ‘являлися робочі місця, а, відтак, до Бучі приїжджали молоді спеціалісти, «осідали» і створювали тут сім`ї.
Разом з тим, почалося активне будівництво житла, облаштовувалися дитячі садочки, магазини, потрохи розвивалася інфраструктура, сплачувалися податки до місцевого бюджету.
Підприємство - це, насамперед, люди, які на ньому працюють, вкладають частину серця і розуму в улюблену справу, створюючи імідж і репутацію закладу. Одним з таких професіоналів своєї справи є Микола Костянтинович Антонщук, який відіграв одну з ключових ролей у процвітанні «Південтеплоенергомонтажу» і пройшов шлях від простого працівника до керівника.
![]()
Надворі нелегкий 1956 рік. Радянський Союз намагається відновитися після воєнної розрухи, показавши капіталистичному Заходу, що словянські народи - незламні духом. Перед молоддю відкриваються нові перспективи, швидкими темпами розвиваються всі галузі промисловості. Саме у такий переломний час на посаду слюсаря-монтажника 6-го розряду Одеського монтажного управління тресту «Південтеплоенергомонтаж» приходить працювати молодий спеціаліст Микола Антонщук. Перед ним - цілий світ незвіданих можливостей і двері у щасливе майбутнє.
«Закінчую теплоенергетичний факультет Одеського політехнічного інституту. Випускники нашої групи дуже різні за віком: від 23 до 40 років. Майже всі мої однокурсники до вступу в інститут мали досвід роботи в теплоенергетиці або причетність до неї. Мене ж приваблює шанс побачити світ. Маючи право вибору, я обрав направлення у трест «Казахенергомонтаж»: робота пов ‘язана з постійними переїздами і, зрештою, здійсниться моє бажання! Але на кінцевому розподіленні випускників, представник тресту «Київпроменергомонтаж» запевнив мене, що працюючи у них я буду мати перспективу побачити не менше. І от я в Києві. Отримую відрядження в Одеське монтажне управління, а далі - на монтаж обладнання на Миколаївській ТЕЦ. Але мало знати теорію. Потрібно хоча б елементарно вміти виконувати роботи, які роблять тепломонтажники. Тож, після закінчення робочого дня, коли на об’єкті нікого не було, я практично навчався електрозварюванню та іншим премудростям монтажної справи. Благо, навчатися було в кого», - згадує він той час.
Проте юнак, хоча і не був позбавлений здорової амбіційності, до кар’єрних висот не прагнув. Він любив свою справу, щоденне виконання зрозумілих йому завдань і відчував гордість за те, що є корисним своїй країні. Але саме така відданість не залишилася без уваги керівництва. І поступово молодий спеціаліст переходить на посаду майстра, а згодом - виконроба. Його досвід і знання вже високо цінуються. Якби все це відбувалося зараз, то на таких людей, як дощ, посипалися б пропозиції працювати за кордоном. Але, на щастя, то були інші часи - патріотизму, безкорисливості і любові до Батьківщини. Варто зазначити, що Микола Костянтинович завжди працював з великою енергією і цікавістю. Всебічно та наполегливо освоював монтаж теплоенергетичного обладнання, а також проявляв себе талановитим організатором виробництва.
Тож, через деякий час Миколу Антонщука призначають начальником монтажної дільниці та головним інженером на майданчиках Миколаївської та Одеської області, Сімферопольської ТЕЦ, Березовської ГРЕС та Криворізької ГРЕС-2.
Це був величезний стрибок уперед і визнання. Проте, попри стрімке підвищення по службі, чоловік, здавалося, зовсім не змінився. Такий же скромний, чесний і порядний. Зі своїми підлеглими спілкувався «на рівних» - ставився до них з глибокою повагою і розумінням.
З першого робочого дня молодого парубка до професійно зрілого керівника потужного підприємства минуло 13 років.
У 1969 році Микола Антонщук вже успішно керує десятитисячним колективом. Зокрема, бере участь у інженерній підготовці монтажних робіт на найважливіших об’єктах тресту. Саме під його началом розпочалося спорудження більшості теплових і атомних електростанцій України, Білорусії та Молдови. Мабуть, не було таких завдань, з яким він не міг впоратися. Це при тому, що надходили серйозні, стратегічно важливі державні замовлення по будівництву енергетичного комплексу як колишнього Радянського Союзу, так і незалежної України.
Зі спогадів колеги В’ячеслава Божко: «Південтеплоенергомонтаж» - де б не прозвучало це слово, воно завжди викликає в мене відчуття гордості, причетності до чогось великого і сильного. Мені б хотілося згадати тих, з ким доводилося працювати. Наприклад, взяти тандем - Микола Антонщук і Анатолій Заяц. Це - дві глиби, які не можна розглядати окремо. Зовсім різні за характером, вони доповнювали один одного. Перший — скурпульозний, завжди дійде до істини, до дрібниць. Інший - масштабний, з широким розмахом, а разом - це механізм, підпорядкований єдиній меті.
Скільки безсонних ночей і днів, надівши тілогрійки, вони провели безпосередньо на монтажних майданчиках. Це під їхнім керівництвом, завдяки високим організаторським здібностям, високій інженерній ерудиції в обмежені строки будувалися гіганти теплової і атомної енергетики України та інших республік колишнього СРСР. Протягом 30 років наші незмінні капітани створювали в 10-тисячному колективі атмосферу дружньої командної роботи, здоровий психологічний клімат. Вони вміли згуртувати, переконати, повести за собою до окресленої мети, довести справу до кінця. Вони звершили трудовий подвиг», - розповів він.
1986 рік. Світ сколихнуло лихо - аварія на Чорнобильській атомній електростанції. З перших днів аварії на блоці №4 Чорнобильської АЕС Микола Антощук брав участь у ліквідації її наслідків. Про неоціненність подвигу наших ліквідаторів годі й говорити. За багаторічну працю Микола Антонщук отримав багато урядових нагород, йому присвоєно почесні звання: «Заслужений будівельник УРСР», «Заслужений енергетик СНД»; ордени «Жовтневої революції», «Трудового Червоного знамені», «Знак Пошани» та багато інших, що свідчить про величезний внесок у справу розвитку сучасної енергетики. А в цьому році Миколу Антонщука обрали Почесним громадянином Бучі.
Протягом 30 років керівництва колективом тресту Микола Антонщук приділяв велику увагу кадровим питанням, вихованню молодих фахівців, майбутніх керівників монтажного виробництва. І дотепер він уміло передає свій досвід. Саме на таких людях, як Микола Костянтинович, і тримається нині господарство країни. На жаль, їх не так вже й багато. А все тому, що крім знань, вони вкладають у роботу свою душу.
Сьогодні складно уявити технічні галузі, куди б своєю діяльністю не сягала «рука» підприємства. Це і монтаж складних конструкцій, діагностика і контроль, і пусконалагоджувальні роботи, і будівництво.
Декілька десятків років тому підприємство тільки почало своє становлення в Бучі. І відразу з ‘являлися робочі місця, а, відтак, до Бучі приїжджали молоді спеціалісти, «осідали» і створювали тут сім`ї.
Разом з тим, почалося активне будівництво житла, облаштовувалися дитячі садочки, магазини, потрохи розвивалася інфраструктура, сплачувалися податки до місцевого бюджету.
Підприємство - це, насамперед, люди, які на ньому працюють, вкладають частину серця і розуму в улюблену справу, створюючи імідж і репутацію закладу. Одним з таких професіоналів своєї справи є Микола Костянтинович Антонщук, який відіграв одну з ключових ролей у процвітанні «Південтеплоенергомонтажу» і пройшов шлях від простого працівника до керівника.
Надворі нелегкий 1956 рік. Радянський Союз намагається відновитися після воєнної розрухи, показавши капіталистичному Заходу, що словянські народи - незламні духом. Перед молоддю відкриваються нові перспективи, швидкими темпами розвиваються всі галузі промисловості. Саме у такий переломний час на посаду слюсаря-монтажника 6-го розряду Одеського монтажного управління тресту «Південтеплоенергомонтаж» приходить працювати молодий спеціаліст Микола Антонщук. Перед ним - цілий світ незвіданих можливостей і двері у щасливе майбутнє.«Закінчую теплоенергетичний факультет Одеського політехнічного інституту. Випускники нашої групи дуже різні за віком: від 23 до 40 років. Майже всі мої однокурсники до вступу в інститут мали досвід роботи в теплоенергетиці або причетність до неї. Мене ж приваблює шанс побачити світ. Маючи право вибору, я обрав направлення у трест «Казахенергомонтаж»: робота пов ‘язана з постійними переїздами і, зрештою, здійсниться моє бажання! Але на кінцевому розподіленні випускників, представник тресту «Київпроменергомонтаж» запевнив мене, що працюючи у них я буду мати перспективу побачити не менше. І от я в Києві. Отримую відрядження в Одеське монтажне управління, а далі - на монтаж обладнання на Миколаївській ТЕЦ. Але мало знати теорію. Потрібно хоча б елементарно вміти виконувати роботи, які роблять тепломонтажники. Тож, після закінчення робочого дня, коли на об’єкті нікого не було, я практично навчався електрозварюванню та іншим премудростям монтажної справи. Благо, навчатися було в кого», - згадує він той час.
Проте юнак, хоча і не був позбавлений здорової амбіційності, до кар’єрних висот не прагнув. Він любив свою справу, щоденне виконання зрозумілих йому завдань і відчував гордість за те, що є корисним своїй країні. Але саме така відданість не залишилася без уваги керівництва. І поступово молодий спеціаліст переходить на посаду майстра, а згодом - виконроба. Його досвід і знання вже високо цінуються. Якби все це відбувалося зараз, то на таких людей, як дощ, посипалися б пропозиції працювати за кордоном. Але, на щастя, то були інші часи - патріотизму, безкорисливості і любові до Батьківщини. Варто зазначити, що Микола Костянтинович завжди працював з великою енергією і цікавістю. Всебічно та наполегливо освоював монтаж теплоенергетичного обладнання, а також проявляв себе талановитим організатором виробництва.
Тож, через деякий час Миколу Антонщука призначають начальником монтажної дільниці та головним інженером на майданчиках Миколаївської та Одеської області, Сімферопольської ТЕЦ, Березовської ГРЕС та Криворізької ГРЕС-2.
Це був величезний стрибок уперед і визнання. Проте, попри стрімке підвищення по службі, чоловік, здавалося, зовсім не змінився. Такий же скромний, чесний і порядний. Зі своїми підлеглими спілкувався «на рівних» - ставився до них з глибокою повагою і розумінням.
З першого робочого дня молодого парубка до професійно зрілого керівника потужного підприємства минуло 13 років.
У 1969 році Микола Антонщук вже успішно керує десятитисячним колективом. Зокрема, бере участь у інженерній підготовці монтажних робіт на найважливіших об’єктах тресту. Саме під його началом розпочалося спорудження більшості теплових і атомних електростанцій України, Білорусії та Молдови. Мабуть, не було таких завдань, з яким він не міг впоратися. Це при тому, що надходили серйозні, стратегічно важливі державні замовлення по будівництву енергетичного комплексу як колишнього Радянського Союзу, так і незалежної України.
Зі спогадів колеги В’ячеслава Божко: «Південтеплоенергомонтаж» - де б не прозвучало це слово, воно завжди викликає в мене відчуття гордості, причетності до чогось великого і сильного. Мені б хотілося згадати тих, з ким доводилося працювати. Наприклад, взяти тандем - Микола Антонщук і Анатолій Заяц. Це - дві глиби, які не можна розглядати окремо. Зовсім різні за характером, вони доповнювали один одного. Перший — скурпульозний, завжди дійде до істини, до дрібниць. Інший - масштабний, з широким розмахом, а разом - це механізм, підпорядкований єдиній меті.
Скільки безсонних ночей і днів, надівши тілогрійки, вони провели безпосередньо на монтажних майданчиках. Це під їхнім керівництвом, завдяки високим організаторським здібностям, високій інженерній ерудиції в обмежені строки будувалися гіганти теплової і атомної енергетики України та інших республік колишнього СРСР. Протягом 30 років наші незмінні капітани створювали в 10-тисячному колективі атмосферу дружньої командної роботи, здоровий психологічний клімат. Вони вміли згуртувати, переконати, повести за собою до окресленої мети, довести справу до кінця. Вони звершили трудовий подвиг», - розповів він.
1986 рік. Світ сколихнуло лихо - аварія на Чорнобильській атомній електростанції. З перших днів аварії на блоці №4 Чорнобильської АЕС Микола Антощук брав участь у ліквідації її наслідків. Про неоціненність подвигу наших ліквідаторів годі й говорити. За багаторічну працю Микола Антонщук отримав багато урядових нагород, йому присвоєно почесні звання: «Заслужений будівельник УРСР», «Заслужений енергетик СНД»; ордени «Жовтневої революції», «Трудового Червоного знамені», «Знак Пошани» та багато інших, що свідчить про величезний внесок у справу розвитку сучасної енергетики. А в цьому році Миколу Антонщука обрали Почесним громадянином Бучі.
Протягом 30 років керівництва колективом тресту Микола Антонщук приділяв велику увагу кадровим питанням, вихованню молодих фахівців, майбутніх керівників монтажного виробництва. І дотепер він уміло передає свій досвід. Саме на таких людях, як Микола Костянтинович, і тримається нині господарство країни. На жаль, їх не так вже й багато. А все тому, що крім знань, вони вкладають у роботу свою душу.
