15 лютого в Україні відзначили День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Офіційно 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив Афганістан. Тому кожен рік цей день особливий для тих, хто пройшов крізь пекло війни в Афганістані та їх рідних. Через ту «непомітну війну» пройшли 620 тисяч солдат та офіцерів, з них, за офіційними даними, 15051 загинуло, майже 54 тисячі – поранено, 416 тисяч захворіли різними інфекційними хворобами, а 417 тисяч потрапили у полон. Цей день свято для тих, хто повернувся додому живим… В цей день ми вшановуємо тих, хто навічно залишиться 20-річними… Тих, хто помер від отриманих ран вже повернувшись додому.
Представники влади Бучі та Ірпеня, селищ Гостомель та Ворзель, бучанської громади зібралися біля пам’ятника загиблим воїнам-інтернаціоналістам у Бучі.
Теплі й щирі слова на адресу воїнам та їх родинам виголосила заступник Бучанського міського голови Лариса Матюшенко. Вона подякувала всім, хто сьогодні відгукнувся серцем і прийшов на мітинг, щоб вшанувати пам’ять загиблих воїнів:
- Ми щороку збираємося тут, згадуємо тих хлопців, які потрапили на афганську війну і абсолютно свідомо допомагали людям, які попросили їх допомоги. Безстрашно, сміливо йшли вони у бій і безкорисно віддавали своє життя. Хочеться вірити, що все це не пройшло даремно. У тій війні наші хлопці показали себе загартованими, справжніми чоловіками. Але якою звитягою не відрізнялися б наші земляки, у цей день хочеться тільки одного – щоб більше ніколи не повторилося це горе, і у нашого народу не було навіть думок про війну. Впевнена, що у нас попереду дуже багато справ щодо патріотичного виховання молоді. Про ту страшну специфіку, яка панувала в Афганістані, знають тільки воїни-інтернаціоналісти, і з їх розповідей та роздумів ми будемо усвідомлювати, що в нашому теперішньому світі багато позитиву. Я всім їм бажаю міцного здоров’я і довгого життя...
Від імені батьків та родичів загиблих виступила мати загиблого Дмитра Григорова, Олександра Василівна:
- Ми вже не вперше збираємося біля цього пам’ятника, який символізує те, що наші хлопці віддали своє життя, виконуючи інтернаціональний обов’язок. Ми, батьки, хочемо сказати: "Будь проклята війна! Бережіть життя своїх близьких та рідних". Дякую присутнім тут хлопцям-інтернаціоналістам, які пам’ятають наших загиблих синів, не забувають нас, батьків, піклуються та допомагають. Бучанська влада знає всі наші проблеми, і ми хочемо, щоб вони полегшили життя тих, хто залишився живим в Афганістані. Ті, кого нема в живих, вже нічого не попросять, їм вже нічого не потрібно… Боляче, коли наші хлопці у повоєнний час йдуть з життя дуже рано. Прикро, але повернути назад нічого не можна...
Від воїнів-інтернаціоналістів виступив заступник голови регіональної організації Української спілки ветеранів Афганістану - Костянтин Кукушкін.
Присутні поклали квіти до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто не повернувся з війни на територіях іноземних держав.
І хоча офіційні урочистості на цьому закінчилися, і всі потроху почали розходитися, спогади про загиблих товаришів ще довго не полишали присутніх матерів та воїнів–інтернаціоналістів... Загиблі сини й товариші завжди залишаться у їхній пам’яті живими...
Офіційно 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив Афганістан. Тому кожен рік цей день особливий для тих, хто пройшов крізь пекло війни в Афганістані та їх рідних. Через ту «непомітну війну» пройшли 620 тисяч солдат та офіцерів, з них, за офіційними даними, 15051 загинуло, майже 54 тисячі – поранено, 416 тисяч захворіли різними інфекційними хворобами, а 417 тисяч потрапили у полон. Цей день свято для тих, хто повернувся додому живим… В цей день ми вшановуємо тих, хто навічно залишиться 20-річними… Тих, хто помер від отриманих ран вже повернувшись додому.
Представники влади Бучі та Ірпеня, селищ Гостомель та Ворзель, бучанської громади зібралися біля пам’ятника загиблим воїнам-інтернаціоналістам у Бучі.
Теплі й щирі слова на адресу воїнам та їх родинам виголосила заступник Бучанського міського голови Лариса Матюшенко. Вона подякувала всім, хто сьогодні відгукнувся серцем і прийшов на мітинг, щоб вшанувати пам’ять загиблих воїнів:
- Ми щороку збираємося тут, згадуємо тих хлопців, які потрапили на афганську війну і абсолютно свідомо допомагали людям, які попросили їх допомоги. Безстрашно, сміливо йшли вони у бій і безкорисно віддавали своє життя. Хочеться вірити, що все це не пройшло даремно. У тій війні наші хлопці показали себе загартованими, справжніми чоловіками. Але якою звитягою не відрізнялися б наші земляки, у цей день хочеться тільки одного – щоб більше ніколи не повторилося це горе, і у нашого народу не було навіть думок про війну. Впевнена, що у нас попереду дуже багато справ щодо патріотичного виховання молоді. Про ту страшну специфіку, яка панувала в Афганістані, знають тільки воїни-інтернаціоналісти, і з їх розповідей та роздумів ми будемо усвідомлювати, що в нашому теперішньому світі багато позитиву. Я всім їм бажаю міцного здоров’я і довгого життя...
Від імені батьків та родичів загиблих виступила мати загиблого Дмитра Григорова, Олександра Василівна:
- Ми вже не вперше збираємося біля цього пам’ятника, який символізує те, що наші хлопці віддали своє життя, виконуючи інтернаціональний обов’язок. Ми, батьки, хочемо сказати: "Будь проклята війна! Бережіть життя своїх близьких та рідних". Дякую присутнім тут хлопцям-інтернаціоналістам, які пам’ятають наших загиблих синів, не забувають нас, батьків, піклуються та допомагають. Бучанська влада знає всі наші проблеми, і ми хочемо, щоб вони полегшили життя тих, хто залишився живим в Афганістані. Ті, кого нема в живих, вже нічого не попросять, їм вже нічого не потрібно… Боляче, коли наші хлопці у повоєнний час йдуть з життя дуже рано. Прикро, але повернути назад нічого не можна...
Від воїнів-інтернаціоналістів виступив заступник голови регіональної організації Української спілки ветеранів Афганістану - Костянтин Кукушкін.
Присутні поклали квіти до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто не повернувся з війни на територіях іноземних держав.
І хоча офіційні урочистості на цьому закінчилися, і всі потроху почали розходитися, спогади про загиблих товаришів ще довго не полишали присутніх матерів та воїнів–інтернаціоналістів... Загиблі сини й товариші завжди залишаться у їхній пам’яті живими...
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 | - |
