«Здрастуй літо!» - гукнув останній дзвоник і дітвора з спортклубу «Санчін» швидко зібрала речі, щоб майнути на чергову літню школу. Чому чергову? Протягом даного періоду проходить кілька навчально-тренувальних зборів. Цього разу для тренувально-спортивного табору ми обрали Карпати. І повезли туди «новобранців» - учнів 1-2 років навчання у спортклубі.
Всі дуже хвилювалися...
Батьки, бо вперше проводжали на тривале навчання. У їхніх головах «роїлися» думки: чи донесуть їх чада величезні рюкзаки, чи не впадуть з полиці в потязі, чи не будуть голодні, і як же самі вони (батьки) дома нудьгуватимуть?…
Діти непокоїлися, бо ніхто не знав, що «там» буде. Вони думали про те, з ким поселять, скільки доведеться «здолати» походів, що таке «ватра», чи багато буде тренувань, як рано треба вставати і чи можна відмовитися від манної каші?…
Інструктори були «на сторожі», бо від «новеньких» невідомо чого чекати… А ще, в Карпати ми вибралися вперше.
Диво-гори, серце України, одразу огорнули наших дітлахів величчю, красою, і нібитурботою. Жили в дерев’яних (за формою схожих на гори) будиночках - колибах. Серед гір тренувалися і в горах мандрували. Спочатку були недовгі походи: до річки, до зоопарку. Розім’яли ноги та випробували сили. Потім піднялися на гору Магура, третю за висотою у Львівській області - 1250 метрів. Найдовший похід, близько 35 км, - це сходження на гору Парашка (Параска) – 1650 метрів. За легендою гора названа на честь дочки князя Святослава, сина Володимира Великого, яка була тут вбита дружинниками Святополка Окаянного в 1015 році. На схилі гори побачили пам’ятний камінь, на вершині – хрест.
Крім історії дітей зачарувала природа: різнотрав’я, комахи, більшість яких занесені до Червоної книги України. А ще – майже непрохідний,прадавній ліс з величезними буками, ялинами та смереками… Все, як у казці про Змія Горинича! І як у казці, щоб повернутися на базу, пройшли випробування спрагою. Майже 5 годин маршрутом без води: пересохли джерела. Ділилися, пили по ковтку і ніяк не могли напитися, коли нарешті дісталися джерела. Думаю, ці діти оцінили сили дружби та згуртованотсі, навчилися берегти воду в повсякденному житті.
У неділю, як годиться, пішли до церкви. У Карпатах – це не тільки традиція, а ніби сімейне дійство. Зустрічається все село, діляться новинами, спілкуються, втішають, допомагають. І всі, від мала до велика, – у вишиванках. Ми приєдналися до цієї прекрасної традиції бути разом в радості і в горі. Відчули силу віри і патріотизм.
А решту часу тренувальний табір проходив, як годиться, за планом. Тобто: пробіжки навколо озера, відпрацювання необхідних комбінацій, спортивні ігри, «веселі старти», гра «квест», конкурси, розважальні змагання. Трохи дощило, тому малеча взялася за пензлики, олівці й почала виготовляти сувенірів на згадку. Творча майстерня працювала плідно. Батькам при зустрічі було чому дивуватися.
Словом, відпочивали на славу.
Тож, запрошуємо вихованців у липні на інший навчально-тренувальний табір, який планується провести на березі Чорного моря - мисі Айя!
Всі дуже хвилювалися...
Батьки, бо вперше проводжали на тривале навчання. У їхніх головах «роїлися» думки: чи донесуть їх чада величезні рюкзаки, чи не впадуть з полиці в потязі, чи не будуть голодні, і як же самі вони (батьки) дома нудьгуватимуть?…
Діти непокоїлися, бо ніхто не знав, що «там» буде. Вони думали про те, з ким поселять, скільки доведеться «здолати» походів, що таке «ватра», чи багато буде тренувань, як рано треба вставати і чи можна відмовитися від манної каші?…
Інструктори були «на сторожі», бо від «новеньких» невідомо чого чекати… А ще, в Карпати ми вибралися вперше.
Диво-гори, серце України, одразу огорнули наших дітлахів величчю, красою, і нібитурботою. Жили в дерев’яних (за формою схожих на гори) будиночках - колибах. Серед гір тренувалися і в горах мандрували. Спочатку були недовгі походи: до річки, до зоопарку. Розім’яли ноги та випробували сили. Потім піднялися на гору Магура, третю за висотою у Львівській області - 1250 метрів. Найдовший похід, близько 35 км, - це сходження на гору Парашка (Параска) – 1650 метрів. За легендою гора названа на честь дочки князя Святослава, сина Володимира Великого, яка була тут вбита дружинниками Святополка Окаянного в 1015 році. На схилі гори побачили пам’ятний камінь, на вершині – хрест.
Крім історії дітей зачарувала природа: різнотрав’я, комахи, більшість яких занесені до Червоної книги України. А ще – майже непрохідний,прадавній ліс з величезними буками, ялинами та смереками… Все, як у казці про Змія Горинича! І як у казці, щоб повернутися на базу, пройшли випробування спрагою. Майже 5 годин маршрутом без води: пересохли джерела. Ділилися, пили по ковтку і ніяк не могли напитися, коли нарешті дісталися джерела. Думаю, ці діти оцінили сили дружби та згуртованотсі, навчилися берегти воду в повсякденному житті.
У неділю, як годиться, пішли до церкви. У Карпатах – це не тільки традиція, а ніби сімейне дійство. Зустрічається все село, діляться новинами, спілкуються, втішають, допомагають. І всі, від мала до велика, – у вишиванках. Ми приєдналися до цієї прекрасної традиції бути разом в радості і в горі. Відчули силу віри і патріотизм.
А решту часу тренувальний табір проходив, як годиться, за планом. Тобто: пробіжки навколо озера, відпрацювання необхідних комбінацій, спортивні ігри, «веселі старти», гра «квест», конкурси, розважальні змагання. Трохи дощило, тому малеча взялася за пензлики, олівці й почала виготовляти сувенірів на згадку. Творча майстерня працювала плідно. Батькам при зустрічі було чому дивуватися.
Словом, відпочивали на славу.
Тож, запрошуємо вихованців у липні на інший навчально-тренувальний табір, який планується провести на березі Чорного моря - мисі Айя!
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
