Що робити, якщо один бажає обгородитися п'ятиметровим бетонним парканом, а інший - висадити живу огорожу?
Сусідські суперечки за межі — явище поширене. Вирішувати їх можна як по совісті, так і за законом. Поговоримо про юридичні аспекти межових тяжб.
Відповідно до букви закону, межа — це демаркаційна лінія між сусідніми наділами. На землі її можна позначати за допомогою кам'яних або бетонних знаків, огорож, зелених насаджень тощо.
![]()
Межі земельної ділянки визначають відповідно до земельно-кадастрової документації. На місцевості їх встановлюють на основі технічної документації із землеустрою, яка визначає місце розташування поворотних точок земельних меж. Документацію із землеустрою, пов'язану з межами житлової забудови, розробляють у рамках генерального плану населеного пункту або проектів розділу територій. Власники та орендарі землі зобов'язані дотримуватися меж ділянок, позначених межовими знаками.
Якщо межі розмиваються, переміщуються або стають невиразними (наприклад, на городах, які не мають огорож), межу можна відновити на основі даних земельно-кадастрової документації. Коли ж визначити дійсну границю важко, то, згідно із Земельним кодексом, її встановлюють у відповідності з фактичним використанням наділу. Ну, а якщо неможна встановити фактичне використання, спірну землю ділять порівну.
Взаємні домовленості
Конфлікти виникають не тільки через порушення межі, а й у зв'язку з іншими проблемними ситуаціями: паркан встановлено не в тому місці, дерево росте на границі, і на нього претендують обидва сусіди, чужий собака постійно проникає на ділянку і створює безлад, споруди на території одного сусіда з тих чи інших причин завдають дискомфорту іншому і т. і.
Ось типова заміська ситуація. Один господар розмістив біля межі туалетну будку, не взявши до уваги того, що в сусіда поруч стоїть столик. Або вирощує садівник-городник огірочки на плоті, а його сусід раптом починає будувати сарай, який закриває сонце. Як тут не обуритися?
Але парадокс у тому, що чітких нормативних правил, які регламентують, що і як розміщувати на наділі, закон не передбачає, зате зобов'язує сусідів жити в мирі та дружбі, а проблеми вирішувати за взаємною домовленістю.
І хоча земля є приватною власністю, це зовсім не означає, що на ній можна робити все, що завгодно. Крім того, що ділянку слід використовувати, лише виходячи з її цільового призначення (с/г угіддя — для сільськогосподарських робіт, будівельні ділянки — для зведення будинку), необхідно думати й про сусідів.
Згідно зі ст. 13 Конституції України, «власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». А відповідно до ст. 103 Земельного кодексу, господарі повинні так використовувати свої наділи, щоб власники сусідніх земельних наділів відчували найменшу незручність (затінення, задимлення, неприємні запахи, забруднення, шум тощо).
Закон також стверджує, що не можна заважати сусідам експлуатувати їх ділянку за призначенням і потрібно всіляко співпрацювати з ними, щоб володіння використовувалися ефективніше. Якщо один сусід веде діяльність, здатну зашкодити здоров'ю людей або тварин, забруднити повітря або землю, інший має право вимагати припинення цієї діяльності.
Хто правий?
Якщо спірне питання не вдається вирішити мирним шляхом, можна залучити до процесу третіх осіб. Однак швидкий результат справи навряд чи можливий.
Вирішують подібного роду питання суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Тільки суд розглядає спори про володіння і розпорядження землями, які знаходяться у власності громадян. Конфлікти ж, пов'язані з межами земельних ділянок вирішують органи місцевого самоврядування (сільські ради, виконкоми та ін.) Проблемами земель, що знаходяться за межами населених пунктів, займаються інстанції, що спеціалізуються на питаннях земельних ресурсів.
Щоб відповідні органи вирішили проблему, необхідно написати заяву, яку вони розглянуть протягом місяця. Спори розглядають за участю двох зацікавлених сторін. Якщо одна з них відсутня і не написала заяву про те, що згодна на розгляд спору без неї, то засідання відкладають. Але повторно його відкладати не будуть, і рішення приймуть навіть при відсутності іншої сторони. Якщо одну зі сторін рішення не задовольняє, вона може звернутися з позовом до місцевого суду.
Чи має сенс з дрібними чварами (скажімо, через користування парканом або деревом) звертатися в офіційні органи, витрачати час і гроші на тяганину — вирішувати вам. Однак в Україні не заведено залучати до вирішення подібних проблем різні великі та дрібні інстанції, а тому не можна сказати, наскільки успішно справляються з ними суди й органи влади. Оскільки законодавча база в цій сфері недостатньо розвинена.
Але якщо ви або ваш сусід відхопили неабиякий шматок чужої території (приватної чи державної, земель лісового або водного фонду), за цим може послідувати цивільна, адміністративна і навіть кримінальна відповідальність. Якщо ж ви звели об'єкт на чужій ділянці, доведеться знести споруду за свій рахунок.
Як позначити володіння
Будь-яке будівництво та інші види діяльності на земельних ділянках розпочинаються з огородження. Уже на цьому етапі між власниками дотичних наділів можуть виникати конфлікти: який паркан ставити, і хто буде це робити.
Ситуації бувають різні. Наприклад, один хоче обгородити п'ятиметровим бетонним парканом, а інший — висадити живопліт. Або (знайомий багатьом конфлікт) один із землевласників узагалі відмовляється встановлювати огорожу, мотивуючи це тим, що вона йому не потрібна, і чекає, коли сусід поставить паркан за свій рахунок.
Стаття 106 Земельного кодексу України вирішує цю проблему так: по-перше, будь-який власник наділу вправі вимагати від сусіда установки огороджувальних споруд, по-друге, витрати на спорудження власники ділянок несуть в рівних частках, якщо договором між ними не передбачено інше.
Паркан та інші огородження, поставлені СПІЛЬНИМИ зусиллями, є СПІЛЬНОЮ власністю І можуть використовуватися сусідами на рівних підставах, та й витрати на їх утримання сусіди ДІЛЯТЬ порівну. Якщо один з них захоче знести паркан або Іншу межову споруду, йому доведеться отримати згоду другої СТОРОНИ.
Межею може бути не тільки паркан, а й струмочок, канавка, смуга рослинності, стіна, стежка тощо. Ці межові знаки також вважаються спільними.
Про зведенні парканів під час забудови садиби
Відповідно до п.3.19* Державних будівельних норм 360-92 («Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»), поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до госпбудівель, їх склад, огорожа ділянок, благоустрій території — встановлюються місцевими правилами забудови.
Якщо через відсутність таких правил питання огорожі ділянок залишається неврегульованим, для вирішення конкретної ситуації можуть застосовуватися також положення Земельного кодексу, стаття 103 якого («Зміст добросусідства») зобов'язує власників та користувачів земельних ділянок обирати такі способи їх використання, при яких власникам, користувачам сусідніх земельних ділянок, заподіюється найменше незручностей.
Вирішення земельних спорів щодо дотримання правил добросусідства в межах населених пунктів покладається на органи місцевого самоврядування, у разі незгоди громадян з такими рішеннями — вирішуються судом.
Сусідські суперечки за межі — явище поширене. Вирішувати їх можна як по совісті, так і за законом. Поговоримо про юридичні аспекти межових тяжб.
Відповідно до букви закону, межа — це демаркаційна лінія між сусідніми наділами. На землі її можна позначати за допомогою кам'яних або бетонних знаків, огорож, зелених насаджень тощо.
Межі земельної ділянки визначають відповідно до земельно-кадастрової документації. На місцевості їх встановлюють на основі технічної документації із землеустрою, яка визначає місце розташування поворотних точок земельних меж. Документацію із землеустрою, пов'язану з межами житлової забудови, розробляють у рамках генерального плану населеного пункту або проектів розділу територій. Власники та орендарі землі зобов'язані дотримуватися меж ділянок, позначених межовими знаками.Якщо межі розмиваються, переміщуються або стають невиразними (наприклад, на городах, які не мають огорож), межу можна відновити на основі даних земельно-кадастрової документації. Коли ж визначити дійсну границю важко, то, згідно із Земельним кодексом, її встановлюють у відповідності з фактичним використанням наділу. Ну, а якщо неможна встановити фактичне використання, спірну землю ділять порівну.
Взаємні домовленості
Конфлікти виникають не тільки через порушення межі, а й у зв'язку з іншими проблемними ситуаціями: паркан встановлено не в тому місці, дерево росте на границі, і на нього претендують обидва сусіди, чужий собака постійно проникає на ділянку і створює безлад, споруди на території одного сусіда з тих чи інших причин завдають дискомфорту іншому і т. і.
Ось типова заміська ситуація. Один господар розмістив біля межі туалетну будку, не взявши до уваги того, що в сусіда поруч стоїть столик. Або вирощує садівник-городник огірочки на плоті, а його сусід раптом починає будувати сарай, який закриває сонце. Як тут не обуритися?
Але парадокс у тому, що чітких нормативних правил, які регламентують, що і як розміщувати на наділі, закон не передбачає, зате зобов'язує сусідів жити в мирі та дружбі, а проблеми вирішувати за взаємною домовленістю.
І хоча земля є приватною власністю, це зовсім не означає, що на ній можна робити все, що завгодно. Крім того, що ділянку слід використовувати, лише виходячи з її цільового призначення (с/г угіддя — для сільськогосподарських робіт, будівельні ділянки — для зведення будинку), необхідно думати й про сусідів.
Згідно зі ст. 13 Конституції України, «власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». А відповідно до ст. 103 Земельного кодексу, господарі повинні так використовувати свої наділи, щоб власники сусідніх земельних наділів відчували найменшу незручність (затінення, задимлення, неприємні запахи, забруднення, шум тощо).
Закон також стверджує, що не можна заважати сусідам експлуатувати їх ділянку за призначенням і потрібно всіляко співпрацювати з ними, щоб володіння використовувалися ефективніше. Якщо один сусід веде діяльність, здатну зашкодити здоров'ю людей або тварин, забруднити повітря або землю, інший має право вимагати припинення цієї діяльності.
Хто правий?
Якщо спірне питання не вдається вирішити мирним шляхом, можна залучити до процесу третіх осіб. Однак швидкий результат справи навряд чи можливий.
Вирішують подібного роду питання суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Тільки суд розглядає спори про володіння і розпорядження землями, які знаходяться у власності громадян. Конфлікти ж, пов'язані з межами земельних ділянок вирішують органи місцевого самоврядування (сільські ради, виконкоми та ін.) Проблемами земель, що знаходяться за межами населених пунктів, займаються інстанції, що спеціалізуються на питаннях земельних ресурсів.
Щоб відповідні органи вирішили проблему, необхідно написати заяву, яку вони розглянуть протягом місяця. Спори розглядають за участю двох зацікавлених сторін. Якщо одна з них відсутня і не написала заяву про те, що згодна на розгляд спору без неї, то засідання відкладають. Але повторно його відкладати не будуть, і рішення приймуть навіть при відсутності іншої сторони. Якщо одну зі сторін рішення не задовольняє, вона може звернутися з позовом до місцевого суду.
Чи має сенс з дрібними чварами (скажімо, через користування парканом або деревом) звертатися в офіційні органи, витрачати час і гроші на тяганину — вирішувати вам. Однак в Україні не заведено залучати до вирішення подібних проблем різні великі та дрібні інстанції, а тому не можна сказати, наскільки успішно справляються з ними суди й органи влади. Оскільки законодавча база в цій сфері недостатньо розвинена.
Але якщо ви або ваш сусід відхопили неабиякий шматок чужої території (приватної чи державної, земель лісового або водного фонду), за цим може послідувати цивільна, адміністративна і навіть кримінальна відповідальність. Якщо ж ви звели об'єкт на чужій ділянці, доведеться знести споруду за свій рахунок.
Як позначити володіння
Будь-яке будівництво та інші види діяльності на земельних ділянках розпочинаються з огородження. Уже на цьому етапі між власниками дотичних наділів можуть виникати конфлікти: який паркан ставити, і хто буде це робити.
Ситуації бувають різні. Наприклад, один хоче обгородити п'ятиметровим бетонним парканом, а інший — висадити живопліт. Або (знайомий багатьом конфлікт) один із землевласників узагалі відмовляється встановлювати огорожу, мотивуючи це тим, що вона йому не потрібна, і чекає, коли сусід поставить паркан за свій рахунок.
Стаття 106 Земельного кодексу України вирішує цю проблему так: по-перше, будь-який власник наділу вправі вимагати від сусіда установки огороджувальних споруд, по-друге, витрати на спорудження власники ділянок несуть в рівних частках, якщо договором між ними не передбачено інше.
Паркан та інші огородження, поставлені СПІЛЬНИМИ зусиллями, є СПІЛЬНОЮ власністю І можуть використовуватися сусідами на рівних підставах, та й витрати на їх утримання сусіди ДІЛЯТЬ порівну. Якщо один з них захоче знести паркан або Іншу межову споруду, йому доведеться отримати згоду другої СТОРОНИ.
Межею може бути не тільки паркан, а й струмочок, канавка, смуга рослинності, стіна, стежка тощо. Ці межові знаки також вважаються спільними.
Про зведенні парканів під час забудови садиби
Відповідно до п.3.19* Державних будівельних норм 360-92 («Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»), поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до госпбудівель, їх склад, огорожа ділянок, благоустрій території — встановлюються місцевими правилами забудови.
Якщо через відсутність таких правил питання огорожі ділянок залишається неврегульованим, для вирішення конкретної ситуації можуть застосовуватися також положення Земельного кодексу, стаття 103 якого («Зміст добросусідства») зобов'язує власників та користувачів земельних ділянок обирати такі способи їх використання, при яких власникам, користувачам сусідніх земельних ділянок, заподіюється найменше незручностей.
Вирішення земельних спорів щодо дотримання правил добросусідства в межах населених пунктів покладається на органи місцевого самоврядування, у разі незгоди громадян з такими рішеннями — вирішуються судом.
