Ікона у Православ’ї сприймається як святиня. Вона займає чільне місце у храмах, в оселі кожної християнської сім’ї, дивлячись на неї, підносимо свої молитви до Бога та святих, просимо захисту, здоров’я чи допомоги в наших ділах.
Однак часто можна зустріти людей, які виховані на основі Православ’я, живуть в Україні, але сприймають поклоніння іконам як ідолослужіння. Вони вважають, що не варто поклонятись паперу чи фарбам, молитись до них. Чому так?Початок іконам поклав Сам Господь. В часи Старого Завіту Він звелів Мойсею зробити для Скинії Ізраїльського народу зображення херувимів. А в Новому Завіті Сам Спаситель Своїм Боговтіленням і нерукотворним образом поклав початок Своїм зображенням. І тому молимось, просимо і цілуємо ми не папір і не фарби, а те, що зображено на іконі. Це подібно до того, як дивимось на фотографію рідних нам людей, милуємось ними та іноді розмовляємо. Незважаючи на те, живі вони чи мертві, ми радіємо, уявляючи їх, і віддаємо свою любов не фотографічній копії, а рідним людям, які зображені на ній. Так само і молитва до ікони не є розмовою з неживим предметом, а є розмовою з Тією Особою, яка зображена на іконі. Образ Господа, Богородиці чи святих укріплює нашу віру, допомагає відчути свою близькість і родинність зі святими, робить нашу молитву ближчою до Бога.
Через освячену Церквою ікону людина отримує Божественну Благодать. Інколи кажуть, що лише після освячення від ікони починає виходити невидиме світло, яке допомагає людині переносити важкі життєві моменти, оберігає від всього злого і наповнює оселю особливим теплом. Освячені ікони повинні займати в будинку чи квартирі своє особливе місце. Їх переважно вішають на стіні посередині кімнати, або в куті, у спальні, прикрашають вишиваними рушниками (під час посту рушники знімають). У давнину перед іконами вішали і запалювали лампадки. Загалом ікони вішають у кімнаті, де найспокійніше, куди господарі дому можуть прийти у будь-який час, щоб помолитись Богу, Богородиці і святим у будь-якій потребі.
Монахи йшли в пустелю для того, щоб там, подалі від світської суєти і спокус, у тиші молитись, постити і розмовляти з Богом. Однак у кожного з нас зараз не настільки міцна віра, щоб змогли ми розмовляти з Господом і святими без посередництва ікон, просто молитись, не думаючи про те, що там сьогодні на вечерю, вареники чи борщ, і чому там сусіди так голосно сваряться. Образи допомагають відчути близькість святих осіб, ніби вони тут, поряд, уважно вислуховують наші прохання.
У кухні також повинна бути присутня ікона, переважно на стіні ближче до столу, щоб перед прийняттям їжі попросити її благословення, а після прийняття – подякувати Богові. Не рекомендується розміщати образи у ванні та туалеті, обклеювати ними меблі, стіни, вікна, сумки…
Одного разу зайшли у приватну маршрутку, і перше, що вразило, – десятки різноманітний ікон, якими була обклеєна ціла машина. Їхати чомусь стало зовсім не безпечно, а навпаки – ніяково. Невже власник маршрутки вважає, що від кількості ікон залежить кількість Божої Благодаті? Зовсім ні. Навіть малесенький образок у гаманці чи навіть іконка-наклейка на лобовому склі, якщо молимось з усією вірою та щирістю, збереже і захистить від усього зла, а якщо ікони – лише для краси, тоді не варто нарікати на Божу силу у випадку нещастя, а лише на свою віру. Адже сказано у Новому Завіті: “Віра – це основа того, на що надіємось. Повнота того, чого не бачимо. (Євр. 11. 1.)
Те саме стосується і наших будинків і квартир – ідеться не про те, щоб якнайбільше купити і розвішати ікон, а про те, щоб бачити не лише красу мистецтва, але й щиро молитись до образу, зображеному на іконах.
Освячені ікони не можна викидати на сміття. Якщо потрібно, їх можна лише спалити, а попіл висипати туди, де не ступає нога людини ( закопати під дерево або віддати водам ріки).
Існують такі види ікон – Спасительні, Богородичні , святих та ангелів. Кожен християнин під час хрещення був названий на честь одного зі святих, який з того часу стає покровителем цієї людини. Потрібно знати свого святого, молитись до нього, придбати образ свого святого чи святої, на зворотній стороні якого обов’язково будуть вказані молитва та день вшанування цього святого, який і стане датою святкування Дня Ангела людини. І кожного разу під час відвідин храму людина може знайти у храмі образ свого святого, поставити свічку і помолитись за себе та своїх рідних.
Матір Божа одна, але існують тисячі її ікон під різними назвами. Це свідчить про силу і благодать Богородиці, а також глибину шанування Божої Матері. Кожне зображення має свою історію, походження. Люди звертаються до Богородиці з різними повсякденними проханнями – втішити у печалі, вдало вийти заміж, щасливо розродитися, про здоров’я дітей та порозуміння у шлюбі і т. д. – і своїми відповідями на наші звернення Вона лише підкріплює це шанування. Тому і створилося багато Богородичних ікон на різні людські потреби, до яких люди звертаються з особливими молитвами і неодмінно отримують допомогу.
70 років атеїстичної державної ідеології виганяли образ Бога зі шкіл, з суспільства, з наших осель і наших сердець, замінюючи його зображенням вождів та партійних лідерів. Ікони нищились, руйнувались церкви, великі релігійні свята замінялись святкуванням парадів. Сьогодні знову вчимося хреститись, вшановувати святі ікони, правильно використовувати їх, маємо можливість вивчати історію держави та історію релігії, відкрито ставити запитання священикам, відвідувати храми і знов відкривати для своїх дітей світ духовності. А це неможливо без віри, до якої потрібно довго і важко йти, у молитвах, у шануваннях ікон, яке починається саме з кожної нашої домівки, з кожної нашої сім’ї …
Про святі ікони
Що називається святою іконою (образом)? Де ставляться святі ікони вдома і в храмі? Чому вони називаються святими іконами? Хто освятив використання святих ікон Своїм прикладом? Що ми повинні пам’ятати, коли молимося перед святими іконами? Який образ Спасителя називається Нерукотворним?
У храмі—в іконостасі і на стінах, і в дома—на покуті – знаходяться святі ікони (образи), перед якими ми молимось. Іконою, чи образом, називається зображення Самого Бога, чи Божої Матері, чи ангелів, чи святих угодників. Зображення це неодмінно освячується святою водою: через це освячення іконі подається благодать Святого Духа, й ікона вшанується нами як свята. Бувають ікони чудотворні, через які благодать Божа, яка перебуває в них, проявляється навіть чудесами, наприклад, зціленням хворих.
Сам Спаситель дав нам своє зображення. Вмившись, він втер пречистий лик Свій рушником і чудесно зобразив його на цьому рушникові для хворого князя Авгаря. Коли хворий князь помолився перед цим нерукотворним зображенням (образом) Спасителя, то зцілився від хвороби своєї.
Молячись перед іконою, ми повинні пам’ятати, що ікона не Сам Бог чи угодник Божий, а лише зображення Бога чи Угодника Його. Тому не іконі ми повинні молитись, а Богові чи святому, який на ній зображений.
Святий образ є те ж, що священна книга: у священній книзі ми благоговійно читаємо Божі слова, а на святій іконі благоговійно споглядаємо святі лики, які, як і Боже слово, піднімають наш розум до Бога і Його святих і запалюють наше серце любов’ю до нашого Творця і Спасителя.
