Крадіжки металу - явище у нас буденне. Однаково поширене як на сході, так і на заході. Крадуть металеві огорожі могил, таблички з написами на хрестах, металеві огорожі господарств громадян, січкарні, металеву дахівку і т.д. і т.п. Все, що можна здати у пункт прийому металобрухту і одержати за це гроші. А здати можна все.
Основними причинами масових крадіжок є, як не прикро, безробіття та бідність наших громадян, особливо молоді (цей пункт не потребує додаткових коментарів). Стимулює наш народ "цупити" залізо, яке погано лежить, повна безконтрольність прийому та здачі металолому. А от цей пункт потребує більш детального розгляду.
Приклад із життя
![]()
Моя сусідка з недавніх пір (щось трохи менше року) зайнялася бізнесом - відкрила у себе у дворі пункт прийому металолому. За цей час всі мали змогу спостерігати як сусідка із простої смертної стала елітною. Менше, ніж за рік, обнесла весь двір чотириметровим тином, ворота викувала із кованого заліза, а хату, яка тріщала по швах, перебудувала у євроформаті. Радіти та й радіти б за сусідку,яка тепер стала не просто Людкою, а Людмилою Анатоліївною... Якби не фури, які майже щоденно їдуть за товаром і стоять біля наших воріт, доки наймані двоє - троє чоловіків напідпитку не грюкають цим залізяччям, яке вантажать на машину, щоб потім кудись вивезти. Та це ще півбіди. От коли у сусідчиному дворі випалюють кабель, сморід стоїть такий, що мамо, ховайся! Будь-які спроби поговорити з Людмилою Анатоліївною закінчувалися у всіх однаково - сусідка всіх мала на увазі. Шикарний бізнес, скажу я вам. Ти вдома цілий день, нікуди не треба підриватися зранку, щоб бігти на роботу, а гроші самі до тебе йдуть. От тобі і «бізнесвумен»!
Тепер ви уявіть себе працівником пункту прийому металолому. До вас привозять нормального вигляду металеві стовпці. Кажуть, що заважають на господарці. Ви приймаєте цей метал і оплачуєте як металобрухт. Без жодного документування. За кілька днів ці ж люди привозять труби, рейки чи частини огорожі могил. Приймаєте. Ще за кілька днів привозять металеву січкарню або ж покришки люків. Вас це не обходить. Яке походження металу - вам діла до цього нема. Ваша справа його прийняти і чимскоріше передати далі. Далі цей метал пресується, завантажується на поїзди чи пароплави і вивозиться. Найчастіше за кордон. Ніхто ніколи не дізнається, що цей товар крадений.
А тепер уявіть себе потерпілим, тобто тим, у кого цей товар вкрали. Ви викликаєте міліцію, чекаєте, поки вона приїздить, даєте свідчення, показуєте, звідки пропало добро. І навіть везете туди, де воно може бути. Правильно, до сусідки. На найближчий пункт прийому металолому. Сусідка відчиняє ворота, і що? Ви бачите те, що шукали. Свої стовпці. І тут починається найцікавіше...
Сусідка відводить дільничного трохи вбік і щось говорить... Після цього вас просять негайно покинути приватне володіння і вийти за ворота. Ви півгодини чи й більше чекаєте, поки сусідка дає показання. Нарешті дільничний виходить і на вас вже дивиться іншими очима... Так, немовби це ви вкрали це залізо і підкинули його сусідці аби підірвати її авторитет. Питання: якими будуть ваші подальші дії? Підете у міліцію із заявою на сусідку чи скажете їй "спасибі" за те, що зберегла ваше добро?
Резюме
З цієї життєвої історії кожен зробить свої висновки. Всі розуміють, що існує бізнес – збір металолому в Україні та, як правило, вивезення його за кордон і продажу за значно вищими цінами або й здача в Україні за вищими цінами. Люди, які цим бізнесом займаються, безумовно мають гроші для лобіювання потрібних їм рішень як на місцевому, так і вищому рівнях. Саме тому прийом металобрухту (і, певно, не тільки металобрухту) ведеться абсолютно безконтрольно. Здавачі здають метал, отримують за це гроші,приймальник - також з цього має гроші: життя за принципом " і тобі добре, і мені добре". Зробив діло - гуляй сміло. І жодних питань до вас, жодного папірця: здав - прийняв.
Найбільше в такому безконтрольному процесі зацікавлені, звичайно, ті хто його здає: металоздавачі. Але і приймальники зацікавлені. Закривання очей на походження металу теж має свою ціну. Така ситуація привела до виникнення злочинної організації, яка включає безпосередніх крадіїв, приймальників, бізнесменів. Кожний в цій організації займається своєю справою. Одні крадуть метал. Інші відмивають крадене. Ви – не просто приймальник металобрухту. Ви – «скупщик» краденого і організатор його легалізації. Ви нічим не ризикуєте. Ризикують безпосередньо крадії металу, бо вони (час від часу) попадаються і бувають покарані. Ті, що вгорі – всі мають алібі. Вони ж нікого не заставляють красти. А створення умов для злочину у нас важко довести. Та й хто це буде робити?
Проблема
Крадіжку металу, як з"ясувалося, вчинили двоє неповнолітніх: одного із них я знаю. Бідне і нещасне дитя, мати у якого алкоголічка, а йому немає що їсти, тому і поліз красти у чужий двір. Мені його шкода, бо зробив це не з доброго життя. Що робити далі, не знаю, бо, відповідно до законодавства, він вчинив кримінал. Тепер у нас з ним проблеми. А от у сусідки - жодних проблем! Вона - ні причому! Вона ж не заставляла його красти! І бізнес її від цього аж ніяк не постраждав. На воротах як висіла табличка" Приймаю металобрухт. Кольорові метали", так і висить. Народ як носив, так і продовжує нести крадене.
Основними причинами масових крадіжок є, як не прикро, безробіття та бідність наших громадян, особливо молоді (цей пункт не потребує додаткових коментарів). Стимулює наш народ "цупити" залізо, яке погано лежить, повна безконтрольність прийому та здачі металолому. А от цей пункт потребує більш детального розгляду.
Приклад із життя
Моя сусідка з недавніх пір (щось трохи менше року) зайнялася бізнесом - відкрила у себе у дворі пункт прийому металолому. За цей час всі мали змогу спостерігати як сусідка із простої смертної стала елітною. Менше, ніж за рік, обнесла весь двір чотириметровим тином, ворота викувала із кованого заліза, а хату, яка тріщала по швах, перебудувала у євроформаті. Радіти та й радіти б за сусідку,яка тепер стала не просто Людкою, а Людмилою Анатоліївною... Якби не фури, які майже щоденно їдуть за товаром і стоять біля наших воріт, доки наймані двоє - троє чоловіків напідпитку не грюкають цим залізяччям, яке вантажать на машину, щоб потім кудись вивезти. Та це ще півбіди. От коли у сусідчиному дворі випалюють кабель, сморід стоїть такий, що мамо, ховайся! Будь-які спроби поговорити з Людмилою Анатоліївною закінчувалися у всіх однаково - сусідка всіх мала на увазі. Шикарний бізнес, скажу я вам. Ти вдома цілий день, нікуди не треба підриватися зранку, щоб бігти на роботу, а гроші самі до тебе йдуть. От тобі і «бізнесвумен»!Тепер ви уявіть себе працівником пункту прийому металолому. До вас привозять нормального вигляду металеві стовпці. Кажуть, що заважають на господарці. Ви приймаєте цей метал і оплачуєте як металобрухт. Без жодного документування. За кілька днів ці ж люди привозять труби, рейки чи частини огорожі могил. Приймаєте. Ще за кілька днів привозять металеву січкарню або ж покришки люків. Вас це не обходить. Яке походження металу - вам діла до цього нема. Ваша справа його прийняти і чимскоріше передати далі. Далі цей метал пресується, завантажується на поїзди чи пароплави і вивозиться. Найчастіше за кордон. Ніхто ніколи не дізнається, що цей товар крадений.
А тепер уявіть себе потерпілим, тобто тим, у кого цей товар вкрали. Ви викликаєте міліцію, чекаєте, поки вона приїздить, даєте свідчення, показуєте, звідки пропало добро. І навіть везете туди, де воно може бути. Правильно, до сусідки. На найближчий пункт прийому металолому. Сусідка відчиняє ворота, і що? Ви бачите те, що шукали. Свої стовпці. І тут починається найцікавіше...
Сусідка відводить дільничного трохи вбік і щось говорить... Після цього вас просять негайно покинути приватне володіння і вийти за ворота. Ви півгодини чи й більше чекаєте, поки сусідка дає показання. Нарешті дільничний виходить і на вас вже дивиться іншими очима... Так, немовби це ви вкрали це залізо і підкинули його сусідці аби підірвати її авторитет. Питання: якими будуть ваші подальші дії? Підете у міліцію із заявою на сусідку чи скажете їй "спасибі" за те, що зберегла ваше добро?
Резюме
З цієї життєвої історії кожен зробить свої висновки. Всі розуміють, що існує бізнес – збір металолому в Україні та, як правило, вивезення його за кордон і продажу за значно вищими цінами або й здача в Україні за вищими цінами. Люди, які цим бізнесом займаються, безумовно мають гроші для лобіювання потрібних їм рішень як на місцевому, так і вищому рівнях. Саме тому прийом металобрухту (і, певно, не тільки металобрухту) ведеться абсолютно безконтрольно. Здавачі здають метал, отримують за це гроші,приймальник - також з цього має гроші: життя за принципом " і тобі добре, і мені добре". Зробив діло - гуляй сміло. І жодних питань до вас, жодного папірця: здав - прийняв.
Найбільше в такому безконтрольному процесі зацікавлені, звичайно, ті хто його здає: металоздавачі. Але і приймальники зацікавлені. Закривання очей на походження металу теж має свою ціну. Така ситуація привела до виникнення злочинної організації, яка включає безпосередніх крадіїв, приймальників, бізнесменів. Кожний в цій організації займається своєю справою. Одні крадуть метал. Інші відмивають крадене. Ви – не просто приймальник металобрухту. Ви – «скупщик» краденого і організатор його легалізації. Ви нічим не ризикуєте. Ризикують безпосередньо крадії металу, бо вони (час від часу) попадаються і бувають покарані. Ті, що вгорі – всі мають алібі. Вони ж нікого не заставляють красти. А створення умов для злочину у нас важко довести. Та й хто це буде робити?
Проблема
Крадіжку металу, як з"ясувалося, вчинили двоє неповнолітніх: одного із них я знаю. Бідне і нещасне дитя, мати у якого алкоголічка, а йому немає що їсти, тому і поліз красти у чужий двір. Мені його шкода, бо зробив це не з доброго життя. Що робити далі, не знаю, бо, відповідно до законодавства, він вчинив кримінал. Тепер у нас з ним проблеми. А от у сусідки - жодних проблем! Вона - ні причому! Вона ж не заставляла його красти! І бізнес її від цього аж ніяк не постраждав. На воротах як висіла табличка" Приймаю металобрухт. Кольорові метали", так і висить. Народ як носив, так і продовжує нести крадене.
