В історії кожного міста є люди, які стають «візитною карткою» краю і назавжди залишаються символом його розвитку. У Боярці – дві таких постаті: видатний письменник Микола Островський та герой його роману Павка Корчагін. Хто з них для громади має більше значення – боярчанам важко відповісти.
![]()
Школа у місті Боярка. 4 листопада школа відзначила сторічний ювілей.
У свідомості багатьох людей, вихованих при комуністичному режимі, життя Миколи Островського ототожнювалося з життям літературного героя з роману «Як гартувалася сталь» Павки Корчагіна. Тодішні ідеологи посприяли, аби на перший план вийшла постать молодого кумуніста. Павка Корчагін – ожив, він мав більше значення, ніж просто персонаж твору. Натомість, ім’я людини, яка була прикладом мужності для багатьох поколінь, майже забулося. І лише тепер з’явилася можливість пролити світло на деякі «білі плями» у біографії Миколи Островського.
Островський був наймолодшою дитиною у сім’ї, рано навчився грамоті. А в 15-16 років вже воював – сам втік на фронт, був поранений. У жовтні-грудні 1921 року, будучи студентом Київського електромеханічного технікуму (тепер ім. М. Островського), майбутній письменник працював з колегами на будівництві вузькоколійки між Києвом та Бояркою. Молоді комсомольці жили в тамтешній школі, тому багато сторінок роману розповідають про Боярку та школу тих років. Островський багато читав, спілкувався з людьми-трударями і у його свідомості почала зароджуватися ідея – сюжет «Як гартувалася сталь». Тоді ж письменник захворів на тиф. На жаль, це стало для нього початком кінця.
Відколи у 1932 році в журналі «Молода гвардія» був надрукований роман «Як гартувалася сталь», жителі Боярки відчувать себе зачинателями цілого періоду в культурному житті Київщини.
Поява роману викликала великий резонанс в Радянському Союзі і навіть за його межами. На адресу письменника приходили сотні читацьких листів. Але мало хто знав, якою ціною давалося написання цього твору.
Про Островського в Боярці розповідають, як про людину мужню, сильну духом, адже він майже 10 років був прикутий до ліжка і міг рухати лише пальцями рук. «Самое дорогое у человека — это жизнь. Она дается ему один раз, и прожить ее надо так, чтобы не было мучительно стыдно за бесцельно прожитые годы, чтобы не жег позор за подленькое и мелочное прошлое и чтобы, умирая, мог сказать: вся жизнь и все силы отданы самому главному в мире: борьбе за освобождение человечества. И надо спешить жить!», - казав письменник.
Через деякий час Микола Олексійович осліп, але не припиняв свою працю. Дружина Раїса виготовила спеціальну трафаретку, клала багато аркушів паперу й олівці. Письменник списував ці аркуші й кидав їх на підлогу. Писав переважно вночі, бо жили в комунальній квартирі і вдень було дуже галасно. У таких умов на світ народилася книга «Як гартувалася сталь». І відразу прийшло визнання. Так, у 1935 році Островського нагородили орденом Леніна, подарували будинок в Сочі й квартиру в Москві. Але скористатися такими благами не довелося. У 1936 році письменника не стало. Тяжка хвороба, забравши фізичні сили, не зламала духу. За рік до смерті, при зрості 1,78 м, його вага була 32 кг. Островський написав: «Умей жить и тогда, когда жизнь становится невыносимой. Сделай ее полезной!». І Це були не просто слова, а життєве кредо.
Незакінчений другий роман письменника «Народжені бурею» не мав такої популярності, як «Як гартувалася сталь». Але любов і повага до автора не зменшувалася з роками.
У 1964 році був відкритий шкільний музей Миколи Островського в Боярці, у створені якого брали активну участь піонери та комсомольці школи. Ініціатором задуму стала молода вчителька (а нині – заслужений вчитель України) Альбіна Януш. Серед шкільних експонтатів – біографія Островського, унікальні фотографії, світлини, де показано, як чоловіка вітають жителі Боярки, записи, книги та багато інших цікавих речей.
«Без моїх учнів – не було б цього музею. Ми разом вели ретельну пошукову роботу, збирали експонати. І навіть книгу написали – «Пам'ять серця». Мене завжди запитують: «У вас в музеї – лише Микола Островський та його герой Павка Корчагін: невже – це вся історія?!» А я відповідаю: «Головна – так, це – історія 1921 року», - згадує Альбіна Петрівна.
До речі, 4 листопада школа відзначала 100-річний ювілей. Навіть архітектуру школи не стали змінювати, залишивши стиль 20-х років. На свято завітали багато почесних гостей, серед яких – радник Посольства Республіки Куба в Україні Еміліо Павіда Пупо. За словами іноземців, у них на Батьківщині твір Островського користується величезною популярністю, а самого автора – шанують, як мужню і вольову людину.
Варто зазначити, що колись в стінах цієї будівлі розташовувався сирітський притулок, згодом там була залізнична школа, а вже пізніше заклад отримав назву боярської загальноосвітньої середньої школи №2.
Боярка – це багато в чому унікальне місце, куди приїжджають люди з багатьох куточків світу, аби також торкнутися частини історії, побувати на землі, де гартувалися, жили і творили видатні особистості. Також у місті встановлено пам'ятник письменникові і пам'ятний знак на честь будівництва вузькоколійки «Боярка-БАМ», а в 1979 році був відкритий пам’ятник Павці Корчагіну.
Крім того, поряд зі школою, з 1974 року працює ще один музей ім. М. Островського. За час свого існування він здобув таку велику популярність, що до нього почали приїжджати з усіх куточків колишнього Радянського Союзу. Та й навіть іноземні делегації, на чолі з послами, тут – не рідкість.
У невеличкому, але затишному приміщенні розмістилося два зали. Перший – краєзнавчий; тут зберігаються археологічні знахідки, знаряддя праці, картини і роботи місцевих майстрів, красивий рояль кінця 19 століття, і навіть перший радянський телевізор. Друга кімната повністю присвячена життю і творчості Миколи Островського. На акуратних стендах розставлені речі митця, одяг, улюблені книги (зокрема роман «Овод») – все, що надихало автора.
Роман «Як гартувалася сталь» був перекладений 56-ма мовами. За мотивами твору знято три радянських фільми. А китайці навіть створили серіал (зйомки проходили у Боярці) – у них він користуються величезною популярністю.
Директор музею Любов Кравченко розповідає, що у 1979 році київський комкомсомол взяв музей на свій баланс, а в 1992 році заклад перепрофілювали. Він остримав статут районного Боярського краєзнавчого музею і став структурним підрозділом Києво-Святошинського відділу культури.
«Фінансування – як і скрізь сьогодні», - каже Любов Федорівна. «Зарплатню отримуємо, сигналізація та комунальні послуги оплачуються, але коштів на розвиток не вистачає».
Розвиватися дійсно хотілося б, адже наявного приміщення не вистачає. На сьогоднішній день музей маємо більше 12 тисяч експонатів, а експонується тільки 780 одиниць. За рік його відвідує до 5 тисяч громадян.
![]()
Працівники музею наразі закінчують проектну документацію на добудову культурного закладу. Але зізнаються, що ця паперова «тяганина» забирає багато сил і часу. Для того, щоб отримати державний акт на право користування земельною ділянкою – витритили 2-3 роки. І два роки – на виготовлення проектної документації. Проте, є надія, що вже наступного року почнуться будівельні роботи, на які потрібно близько7 млн грн. «Звичайно, район таку суму не осилить, тому будемо звертатися за допомогою до обласного керівництва», - зауважила директор музею.
До речі, хоча музей тепер «веде» і краєзнавчий напрямок, але експозиція Миколи Островського до цих пір користується найбільшою популярністю і любов’ю серед відвідувачів. Адже талант – незгасимий часом. Тож, навіть через 50 років після смерті Миколи Островського між планетами Марс і Юпітер, була відкрита мала планета і названа іменем письменника.
Боярчани шанують своїх героїв, бо вважають: вміти поважати власну історію – значить поважати самих себе. А головне, що вони здатні відокремити постать автора від вигаданого, хоча й дуже харизматичного, героя. Адже сам Микола Островський казав: «Не стоить путать жизнь Павки Корчагина с жизню Николая Островского. Я, как каждый писатель, имею право на вымысел. Поэтому мое произведение – это прежде всего роман»…
Фотоподорож до музею:
фото автора
Школа у місті Боярка. 4 листопада школа відзначила сторічний ювілей.
У свідомості багатьох людей, вихованих при комуністичному режимі, життя Миколи Островського ототожнювалося з життям літературного героя з роману «Як гартувалася сталь» Павки Корчагіна. Тодішні ідеологи посприяли, аби на перший план вийшла постать молодого кумуніста. Павка Корчагін – ожив, він мав більше значення, ніж просто персонаж твору. Натомість, ім’я людини, яка була прикладом мужності для багатьох поколінь, майже забулося. І лише тепер з’явилася можливість пролити світло на деякі «білі плями» у біографії Миколи Островського.
Островський був наймолодшою дитиною у сім’ї, рано навчився грамоті. А в 15-16 років вже воював – сам втік на фронт, був поранений. У жовтні-грудні 1921 року, будучи студентом Київського електромеханічного технікуму (тепер ім. М. Островського), майбутній письменник працював з колегами на будівництві вузькоколійки між Києвом та Бояркою. Молоді комсомольці жили в тамтешній школі, тому багато сторінок роману розповідають про Боярку та школу тих років. Островський багато читав, спілкувався з людьми-трударями і у його свідомості почала зароджуватися ідея – сюжет «Як гартувалася сталь». Тоді ж письменник захворів на тиф. На жаль, це стало для нього початком кінця.
Відколи у 1932 році в журналі «Молода гвардія» був надрукований роман «Як гартувалася сталь», жителі Боярки відчувать себе зачинателями цілого періоду в культурному житті Київщини.
Поява роману викликала великий резонанс в Радянському Союзі і навіть за його межами. На адресу письменника приходили сотні читацьких листів. Але мало хто знав, якою ціною давалося написання цього твору.
 |  Альбіна Януш |
 |  |
 на фото (зліва направо): Александр Шевченко (музикант), Альбіна Януш (заслужений вчитель), Еміліо Павіда Пупо (радник Посольства Республіки Куба в Україні) |  |
 |  |
Про Островського в Боярці розповідають, як про людину мужню, сильну духом, адже він майже 10 років був прикутий до ліжка і міг рухати лише пальцями рук. «Самое дорогое у человека — это жизнь. Она дается ему один раз, и прожить ее надо так, чтобы не было мучительно стыдно за бесцельно прожитые годы, чтобы не жег позор за подленькое и мелочное прошлое и чтобы, умирая, мог сказать: вся жизнь и все силы отданы самому главному в мире: борьбе за освобождение человечества. И надо спешить жить!», - казав письменник.
Через деякий час Микола Олексійович осліп, але не припиняв свою працю. Дружина Раїса виготовила спеціальну трафаретку, клала багато аркушів паперу й олівці. Письменник списував ці аркуші й кидав їх на підлогу. Писав переважно вночі, бо жили в комунальній квартирі і вдень було дуже галасно. У таких умов на світ народилася книга «Як гартувалася сталь». І відразу прийшло визнання. Так, у 1935 році Островського нагородили орденом Леніна, подарували будинок в Сочі й квартиру в Москві. Але скористатися такими благами не довелося. У 1936 році письменника не стало. Тяжка хвороба, забравши фізичні сили, не зламала духу. За рік до смерті, при зрості 1,78 м, його вага була 32 кг. Островський написав: «Умей жить и тогда, когда жизнь становится невыносимой. Сделай ее полезной!». І Це були не просто слова, а життєве кредо.
Незакінчений другий роман письменника «Народжені бурею» не мав такої популярності, як «Як гартувалася сталь». Але любов і повага до автора не зменшувалася з роками.
У 1964 році був відкритий шкільний музей Миколи Островського в Боярці, у створені якого брали активну участь піонери та комсомольці школи. Ініціатором задуму стала молода вчителька (а нині – заслужений вчитель України) Альбіна Януш. Серед шкільних експонтатів – біографія Островського, унікальні фотографії, світлини, де показано, як чоловіка вітають жителі Боярки, записи, книги та багато інших цікавих речей.
«Без моїх учнів – не було б цього музею. Ми разом вели ретельну пошукову роботу, збирали експонати. І навіть книгу написали – «Пам'ять серця». Мене завжди запитують: «У вас в музеї – лише Микола Островський та його герой Павка Корчагін: невже – це вся історія?!» А я відповідаю: «Головна – так, це – історія 1921 року», - згадує Альбіна Петрівна.
До речі, 4 листопада школа відзначала 100-річний ювілей. Навіть архітектуру школи не стали змінювати, залишивши стиль 20-х років. На свято завітали багато почесних гостей, серед яких – радник Посольства Республіки Куба в Україні Еміліо Павіда Пупо. За словами іноземців, у них на Батьківщині твір Островського користується величезною популярністю, а самого автора – шанують, як мужню і вольову людину.
Варто зазначити, що колись в стінах цієї будівлі розташовувався сирітський притулок, згодом там була залізнична школа, а вже пізніше заклад отримав назву боярської загальноосвітньої середньої школи №2.
Боярка – це багато в чому унікальне місце, куди приїжджають люди з багатьох куточків світу, аби також торкнутися частини історії, побувати на землі, де гартувалися, жили і творили видатні особистості. Також у місті встановлено пам'ятник письменникові і пам'ятний знак на честь будівництва вузькоколійки «Боярка-БАМ», а в 1979 році був відкритий пам’ятник Павці Корчагіну.
Крім того, поряд зі школою, з 1974 року працює ще один музей ім. М. Островського. За час свого існування він здобув таку велику популярність, що до нього почали приїжджати з усіх куточків колишнього Радянського Союзу. Та й навіть іноземні делегації, на чолі з послами, тут – не рідкість.
У невеличкому, але затишному приміщенні розмістилося два зали. Перший – краєзнавчий; тут зберігаються археологічні знахідки, знаряддя праці, картини і роботи місцевих майстрів, красивий рояль кінця 19 століття, і навіть перший радянський телевізор. Друга кімната повністю присвячена життю і творчості Миколи Островського. На акуратних стендах розставлені речі митця, одяг, улюблені книги (зокрема роман «Овод») – все, що надихало автора.
Роман «Як гартувалася сталь» був перекладений 56-ма мовами. За мотивами твору знято три радянських фільми. А китайці навіть створили серіал (зйомки проходили у Боярці) – у них він користуються величезною популярністю.
Директор музею Любов Кравченко розповідає, що у 1979 році київський комкомсомол взяв музей на свій баланс, а в 1992 році заклад перепрофілювали. Він остримав статут районного Боярського краєзнавчого музею і став структурним підрозділом Києво-Святошинського відділу культури.
«Фінансування – як і скрізь сьогодні», - каже Любов Федорівна. «Зарплатню отримуємо, сигналізація та комунальні послуги оплачуються, але коштів на розвиток не вистачає».
Розвиватися дійсно хотілося б, адже наявного приміщення не вистачає. На сьогоднішній день музей маємо більше 12 тисяч експонатів, а експонується тільки 780 одиниць. За рік його відвідує до 5 тисяч громадян.
Працівники музею наразі закінчують проектну документацію на добудову культурного закладу. Але зізнаються, що ця паперова «тяганина» забирає багато сил і часу. Для того, щоб отримати державний акт на право користування земельною ділянкою – витритили 2-3 роки. І два роки – на виготовлення проектної документації. Проте, є надія, що вже наступного року почнуться будівельні роботи, на які потрібно близько7 млн грн. «Звичайно, район таку суму не осилить, тому будемо звертатися за допомогою до обласного керівництва», - зауважила директор музею.
До речі, хоча музей тепер «веде» і краєзнавчий напрямок, але експозиція Миколи Островського до цих пір користується найбільшою популярністю і любов’ю серед відвідувачів. Адже талант – незгасимий часом. Тож, навіть через 50 років після смерті Миколи Островського між планетами Марс і Юпітер, була відкрита мала планета і названа іменем письменника.
Боярчани шанують своїх героїв, бо вважають: вміти поважати власну історію – значить поважати самих себе. А головне, що вони здатні відокремити постать автора від вигаданого, хоча й дуже харизматичного, героя. Адже сам Микола Островський казав: «Не стоить путать жизнь Павки Корчагина с жизню Николая Островского. Я, как каждый писатель, имею право на вымысел. Поэтому мое произведение – это прежде всего роман»…
Фотоподорож до музею:
 |  |
 |  |
 |  |
 Любов Кравченко (директор музею) |  |
 |  |
 |  |
 |  |
фото автора
