» » » Демографічні передумови пенсійної реформи

Демографічні передумови пенсійної реформи

Головними чинниками пенсійних реформ в Україні на сучасному етапі і в довгостроковій перспективі є демографічні тенденції.
Налічують три основні демографічні тенденції: низька народжуваність, збільшення тривалості періоду навчання та зростання очікуваної тривалості життя. Дві перші тенденції зумовлюють зменшення контингенту працюючих, остання - збільшення контингенту пенсіонерів, і в сукупності вони є об'єктивним фактором посилення навантаження на пенсійну систему.

Низька народжуваність, притаманна сучасному типу відтворення населення, зумовлює звужене відтворення поколінь, тобто кожне наступне покоління дітей кількісно менше покоління своїх батьків. Україна має один з найнижчих у Європі (і загалом у світі) рівень народжуваності. Зусилля держави щодо стимулювання дітонародження, зокрема, встановлення високих розмірів допомоги при народженні дитини та їх диференціація залежно від черговості народження дитини, дали певний ефект. Сумарний коефіцієнт народжуваності збільшився у 2007 р. до 1,35; у 2008 р. – до 1,46 дитини. Але, як показує практика, дія грошових стимулів народжуваності швидкоплинна, а досягнуті показники надто далекі від необхідних хоча б для простого відтворення поколінь. Загалом фахівці-прогнозисти не вважають вірогідним повернення до розширеного відтворення. В Україні, за варіантом прогнозу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, показник народжуваності у довгостроковій перспективі становитиме 1,6 дитини (2050р.) Фахівці ООН більш оптимістичні з цього питання: за їх гіпотезою до 2050 р. сумарний коефіцієнт народжуваності має досягти 1,85 дитини на одну жінку.

Збільшення тривалості навчання, пов'язане зі становленням суспільства, заснованого на знаннях, призводить до подовження періоду дитинства і більш пізнього виходу на ринок праці. Кількість студентів вищих навчальних закладів III-ІV рівнів акредитації за період незалежності збільшилась у 2,7 рази і досягла 2,4 млн осіб. Повний цикл навчання в цих закладах становить зазвичай 6 років (4 роки бакалаврату та 2 роки магістратури), тоді як радянська система вищої освіти передбачала 4-5 років навчання. Серед новоприйнятих студентів вищих навчальних закладів близько 70% становлять випускники загальноосвітніх навчальних закладів відповідного року. Тобто з трьох випускників шкіл принаймні двоє продовжують навчання, здобуваючи вищу освіту. Масовий характер вищої освіти і традиційне ставлення до навчання як до основного виду діяльності зумовлюють низький рівень зайнятості молоді в Україні. За даними обстеження економічної активності населення, яке здійснюється Держкомстатом України і базується на стандартах Міжнародної організації праці, 2008 р. рівень зайнятості осіб віком 15-19 років становив 13,9%, віком 20-24 років - 56,9%. Тобто переважна більшість молодих людей починають працювати після досягнення 20 років. Найближчим часом тривалість навчання зросте у зв'язку із завершенням переходу системи повної загальної середньої освіти на 12-річний цикл навчання. Отже, вихід на ринок праці буде відтермінований ще далі (принаймні до 22 років).

Зростання очікуваної тривалості життя передбачає збільшення частки осіб старшого віку в структурі населення. Для України, як і для більшості країн світу, головною демографічною тенденцією поточного століття є старіння населення, що виявляється у зростанні частки осіб похилого віку, а особливо - у зростанні співвідношення між кількістю поколінь пенсійного й працездатного віку.
За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи HAH України, частка осіб старше працездатного віку в загальній кількості населення упродовж 2010-2050 рр. збільшиться з 24,5% до 35,5%. Якщо на початок 2010 р. на 1000 осіб працездатного віку припадало 406 осіб пенсійного віку, вже 2015 р. це співвідношення зросте до 441 осіб, у 2025 р. - до 520 осіб, а у 2050 р. - до 735 осіб, тобто кількість покоління пенсійного віку сягатиме % чисельності покоління працездатного віку.

Прогресуюче старіння населення вимагає реформування пенсійних систем, оскільки зумовлює зростання демографічного навантаження на населення працездатного віку та пенсійних видатків у майбутньому. Як показує практика інших країн світу, одним із варіантів розвитку пенсійної системи в умовах старіння населення є підвищення пенсійного віку. У більшості країн постсоціалістичного простору упродовж 1989-2006 рр. пенсійний вік було підвищено на 1,5-5 років. Серед країн СНД лише чотири - Республіка Білорусь, Російська Федерація, Узбекистан та Україна - залишили пенсійний вік незмінним (55/60 років). У європейських країнах звичайний вік переходу від працездатного до пенсійного періодів життя становить 62-65 років. Спостерігається також загальносвітова тенденція до вирівнювання межі пенсійного віку жінок та чоловіків, що є неодмінною передумовою утвердження принципів гендерної рівності в трудових і пенсійних правах. У більшості країн світу межа пенсійного віку для жінок і чоловіків вже встановлена на однаковому рівні (5-річна різниця спостерігається переважно у мусульманських країнах).

Зазвичай основними перепонами підвищення пенсійного віку в Україні називають низькі показники очікуваної тривалості життя. Однак слід мати на увазі, що величезне відставання України за очікуваною тривалістю життя при народженні формується переважно за рахунок надзвичайно високої передчасної смертності населення (особливо чоловіків), що пов'язано, зокрема, з поширенням шкідливих виробничих чинників, які впливають на здоров'я працівників. Відмінності в інтенсивності смертності людей старшого віку значно менші. Середня очікувана тривалість життя при досягненні 60 років в Україні становить 19,6 років для жінок та 14,4 років для чоловіків, що лише на один-три роки менше, ніж у країнах Балтії та інших країнах Центральної та Східної Європи, а пенсійний вік у цих країнах на три-п'ять років вищий.

Для перерозподільних систем, до типу яких належить солідарна система України, в якій поточні виплати наявним пенсіонерам здійснюються за рахунок надходжень внесків від працюючого населення, надзвичайно велике значення має співвідношення пенсіонерів і платників внесків. Фактично саме цей показник визначає, наскільки розмір пенсії може компенсувати втрату заробітку, характеризує рівень життя пенсіонерів порівняно з працюючим населенням. Співвідношення кількості пенсіонерів і платників податків визначає коефіцієнт заміщення, тобто співвідношення середніх розмірів пенсій і заробітних плат.
В Україні вже нині на 10 платників пенсійних внесків припадає в середньому 9 пенсіонерів. У 2025 році кількість платників внесків та пенсіонерів зрівняється, а до 2050 року кількість пенсіонерів перевищить кількість платників внесків на 25%. Прогресуюче старіння населення зумовлює невідворотність збільшення демографічного навантаження на працездатне населення за умови незмінності чинної межі пенсійного віку. Все це необхідно врахувати при здійсненні подальших реформ у пенсійній системі України.

Одним із аргументів проти підвищення пенсійного віку в Україні називають загострення ситуації на ринку праці. Однак це доволі легко спростувати. Підвищення пенсійного віку не буде спричиняти істотного зростання безробіття, оскільки значна кількість пенсіонерів і нині продовжують працювати (тобто існує доволі значна кількість робочих місць для осіб старшого віку). До того ж, склалася доволі чітка сегрегація зайнятого населення за «молодіжними» і «старечими» секторами зайнятості, тобто продовження періоду зайнятості старих працівників істотно не вплине на можливості працевлаштування молоді. Особи віком 15-34 років (офіційна межа молодого віку згідно з національним законодавством) становлять більше половини штатних працівників фінансової діяльності та торгівлі, більше третини працівників готелів і ресторанів та державного управління. Тобто молодь «захопила» найбільш оплачувані види діяльності (фінансова діяльність, державне управління) та комерційні види послуг. Частка пенсіонерів за віком у зазначених видах діяльності не перевищує 4-6%, в готелях і ресторанах -10,9%. Найбільша частка пенсіонерів за віком спостерігається переважно у сфері бюджетних закладів з низьким рівнем заробітної плати. З огляду на це, підвищення пенсійного віку навряд чи ускладнить можливості працевлаштування для молоді (в тому числі на перше робоче місце) - вони орієнтовані на інші критерії в оцінці робочих місць, ніж люди старшого віку.

Підвищення пенсійного віку дає змогу наростити обсяги зайнятості і виробництва. За умови незмінної продуктивності праці кожен відсоток збільшення кількості зайнятого населення по праву може вважатися внеском у створення додаткового ВВП. Позитивний ефект підвищення пенсійного віку для державного бюджету полягатиме у збільшенні кількості платників податків та надходжень від податку з доходів фізичних осіб до бюджету країни, економію бюджетних коштів на видатках, пов'язаних з різного роду пільгами для пенсіонерів, наприклад, на безкоштовний проїзд у міському та приміському транспорті.

Загалом підвищення пенсійного віку в умовах, коли генеральним демографічним трендом є процес старіння населення, є абсолютно природним і найбільш адекватним кроком.
Управління ПФУ у м.Бучі 
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар