Світ, що оточує нас, - старий і незмінний у своїх формах. Таким старим як світ, є і яйце. І не має в цьому світі народу або релігії, які б не обожнювали цю культову форму - символ зародження життя, а може, і всього Всесвіту. Символ кінцевий й безкінечний водночас. Чи не тому саме яйце, яке розписують воском, стає Всесвітом в мініатюрі, коли до нього торкається рука художника? Сьогодні у великодніх кошиках людей здебільшого не писанки, а крашанки, зафарбовані відваром цибулиння. Або готові наліпки, які продаються на базарі. Хоча чимало людей хотіли б мати писанку, виготовлену власноруч. Але як вона створюється, знають далеко не всі. Це - ціле мистецтво, яке, на жаль, сьогодні маловідоме, бо його майже не практикують у нас, жителів центральної України. Однак така традиція жива і свято зберігається і донині на заході України. Особливо шанують все, що пов’язано із народними ремеслами, серед парафіян греко-католицьких спільнот.
Саме тому нещодавно дорослі та діти, які прийшли до Церкви Різдва Пресвятої Богородиці (УГКЦ), що в Ірпені по вул. Ленінградська, 28 – а, вчилися розписувати писанки та плести з верби разом із співробітниками музею національного центру «Музей ім. Івана Гончара» Галиною ОЛІЙНИК та Вікторією КОВАЛЕНКО, яких запросив настоятель церкви отець Мирослав ЛАТИННИК. Аудиторія тих, хто прийшов на майстер – клас була різноманітна: дітки віком від 5 рочків і дорослі, яким далеко за 60. Діти не лише власноруч розмалювали ( щоправда, не без допомоги дорослих) писанки, дотримавшись усіх вікових традицій їх створення, а й дізнались багато цікавих фактів з історії виникнення писанкарства. Бо писанка - це не просто гарно декороване яйце, а цілий світ, предмет культу, і поклоніння, який має своє чітко визначене місце в міфологічно-ритуальній системі українського народу. «Розписувати писанку треба з добром у серці і думках» - з цими словами майстриня Галина Олійник розпочала заняття. Яйце, писачок, віск, фарби – це той необхідний набір предметів, який потрібний для творчої «кухні» аби перетворити яйце на писанку. Як виявилося, писанкарство – мистецтво кропітке та досить складне.
Розпочали з того, що на сирому яйці кожен писав візерунок розплавленим воском, який вибрав сам. Потім яйце занурювали на деякий час в спеціальну фарбу, малювали воском наступний візерунок, і писанку занурювали у фарбу з іншим кольором. Так продовжувалося до тих пір, поки весь візерунок не наносився на яйце. Коли необхідні візерунки вже були створені, яйце обпалювали на свічці. Так за допомогою магічних рухів майстринь звичайні яйця з магазинного кошика перетворювалися на чудо – писанки, які діти виготовляли власноруч. Цікаво було спостерігати за тим, як і діти, і дорослі «з головою» поринули у світ магії і творчості. Діти не лише навчилися першим правилам розпису, а й дізналися від майстринь багато цікавого: чимало легенд та вірувань, пов’язаних із традицією писанкарства. А вона стара як світ. Галина Олійник, яка добре розуміється на історії українського мистецтва, розповіла як воно виникло: «Спочатку людина не вміла писати, проте вона вміла користуватися символами і, зображуючи їх на стінах осель, посуді та одязі, зверталася до сонця, вітру, води, землі. З часом ці послання почали писати на пташиному яйці. Чому саме яйці? Та мабуть тому, що прадавніх людей вражала поява з неживого предмета нового життя. А тому, щоб зберегти цю животворчу силу, і почали писати писанки лише на сирих яйцях».
Гадаю, що кожен ще довго буде згадувати про те диво, коли сам створював свій маленький шедевр. Найбільше всі дивувалися, як дехто із дітей писачком малював досить рівні лінії, - і тоді всі спішили до нього аби помилуватися його витвором мистецтва, яке не було схожим на інше, бо не можливо написати дві абсолютно однакові писанки. «Колись писанкарки казали, щоб лінія була рівненька, то повинна її писати людина з чистою совістю, з ясним розумом і з добрим серцем. Старші майстрині перед початком розпису писанки умивалися, одягали чистий одяг і читали молитву і тільки тоді починали розписувати", - зауважила Галина Олійник. - За писанками можна вивчати історію всього українського народу і найціннішим є те, що українська писанка є вічною завдяки пам’яті, шануванню і праці тих, хто знову й знову створює цей диво-оберіг. Як і сотні, тисячі років тому збагачує писанкарство нашу Україну, так і ви, любі діти, бережіть цю традицію, вивчайте історію нашого народу і збагачуйте її, а отже, один одного, теплом, любов’ю, радістю, спокоєм і миром - любуйтеся писанками, пишіть і даруйте їх, як це робили ми сьогодні!».
Діти так захопилися цим заняттям, що не помітили як швидко сплинув час. А взагалі було б добре, якби такі майстер – класи стали гарною традицією і для всіх школярів наших загальноміських шкіл, садочків та, зрештою, і дорослих, бо те, що виготовлене своїми руками цінується і зберігається роками. Згадайте, з яким трепетом ви дістаєте речі, які дісталися у спадок від мам, бабусь чи прабабусь! Бо для вас - це не лише вишиванки чи пожовклі фотографії, це – ваша пам’ять роду! Завідуюча відділом культури і туризму Євгенія АНТОНЮК, яка приїхала зі своїми дітками на майстер – клас, захопилася уроком писанкарства і пообіцяла, що обов’язково запросить майстринь, щоб провести майстер – класи з навчання народним ремеслам у школах, адже це і цікаво, і повчально.
