"Лю­ди ву­ли­ці"

У наш час без­при­ту­ль­ність в усіх сво­їх про­явах – яви­ще не­по­о­ди­но­ке, яке вже да­в­но пе­ре­ро­с­ло в со­ці­а­ль­ну про­бле­му. І чим да­лі кро­ку­є­мо у «сві­т­ле май­бу­т­нє», тим скла­д­ні­ше, зда­єть­ся, ви­рі­ши­ти пи­тан­ня бо­м­жів, які, як окре­мий про­ша­рок на­се­лен­ня, мі­ц­но уко­рі­ни­ли­ся в по­всяк­ден­но­му жит­ті со­ці­у­му.

Сьо­го­д­ні без­при­ту­ль­ну лю­ди­ну мо­ж­на по­ба­чи­ти скрізь: на ву­ли­цях, ме­т­ро, во­к­за­лах, смі­т­ни­ках, бі­ля ма­га­зи­нів. Ста­ло бі­ль­ше та­ко­го ко­н­ти­н­ге­н­ту і в Бу­чі.

При­чин, че­рез які лю­ди­на опи­ня­єть­ся на ву­ли­ці – ба­га­то. Зві­с­но, не всі бо­м­жі ста­ють та­ки­ми че­рез амо­ра­ль­ний спо­сіб жит­тя. Але у бі­ль­шо­с­ті ви­па­д­ків за ни­ми все-­та­ки тя­г­неть­ся шлейф ал­ко­го­лі­з­му, на­р­ко­ма­нії та кра­ді­жок. То­му їх і по­бо­ю­ють­ся, а ча­с­ті­ше – про­с­то іг­но­ру­ють.

У на­шо­му ре­гі­о­ні умо­ви що­до по­ши­рен­ня бро­дя­ж­ни­ц­т­ва до­во­лі спри­я­т­ли­ві. Ті осо­б­ли­во­с­ті Ки­їв­щи­ни, які при­ваб­лю­ють лю­дей тут осе­ли­ти­ся і шу­ка­ти ро­бо­ту, не­рі­д­ко «при­тя­гу­ють» і без­при­ту­ль­них.
Як по­ві­до­мив на­ча­ль­ник ко­му­на­ль­но­го пі­д­п­ри­єм­с­т­ва «БУЖКГ» Во­ло­ди­мир Кра­в­чук, си­ту­а­ція із без­при­ту­ль­ни­ми в Бу­чі схо­жа на «на­ва­лу». Та­ких лю­дей ба­га­то у пі­д­ва­ль­них при­мі­щен­нях, на го­ри­щах ба­га­то­по­ве­р­хо­вих бу­ди­н­ків, у лі­ф­то­вих кі­м­на­тах. Во­ни зби­ва­ють у пі­д­со­б­них при­мі­щен­нях за­м­ки і об­ла­ш­то­ву­ють там тим­ча­со­вий при­ту­лок.

«Не так да­в­но пра­ців­ни­ки ЖКГ при­ве­ли у по­ря­док 19 пі­д­ва­лів, що пе­ре­бу­ва­ють у ко­му­на­ль­ній вла­с­но­с­ті: їх по­чи­с­ти­ли, вста­но­ви­ли но­ві за­м­ки. Та ли­ше про­тя­гом остан­ніх ви­хі­д­них бе­ре­з­ня у двох з цих пі­д­ва­лів з'яв­и­ли­ся свої ме­ш­ка­н­ці – скрізь ле­жить шмат­тя, ма­т­ра­ци. Ві­д­ра­зу по­мі­т­но, що там хтось но­чує.

Не так да­в­но без­при­ту­ль­ні про­бра­ли­ся вно­чі у пі­д­со­б­не при­мі­щен­ня на кла­до­ви­щі, що по вул. Де­пу­тат­сь­кій. Про­те ви­па­д­ко­ві сві­д­ки зав­ча­с­но по­ві­до­ми­ли про при­го­ду ві­д­по­ві­д­ні слу­ж­би і лю­дей без по­с­тій­но­го мі­с­ця про­жи­ван­ня звід­ти за­бра­ли», - ка­же Во­ло­ди­мир Де­ни­со­вич.

Та не зав­жди си­ту­а­ція об­хо­дить­ся спо­кій­но. У Бу­чі, з ви­ни без­при­ту­ль­них, уже бу­ло два ви­па­д­ки по­жеж, які ви­ни­к­ли вна­слі­док ки­ну­тих не­до­па­л­ків. Зо­к­ре­ма, у бу­ди­н­ку по вул. Во­к­за­ль­ній, 101 по­же­жа ви­ни­к­ла у пі­д­ва­ль­но­му при­мі­щен­ні, а в бу­ди­н­ку по вул. Во­до­п­ро­ві­д­на, 62 – го­рі­ла лі­ф­то­ва кі­м­на­та.

Але є ще й ме­ди­ч­на сто­ро­на всьо­го цьо­го: бі­ль­шість бо­м­жів – хво­рі та ту­бе­р­ку­льоз, ВІЛ, та ін­ші не­бе­з­пе­ч­ні ін­фе­к­цій­ні за­хво­рю­ван­ня, що лег­ко пе­ре­да­ють­ся при най­меншо­му ко­н­та­к­ті.
Зві­д­ки при­хо­дять лю­ди ву­ли­ці? Сто­со­в­но При­і­р­пін­ня, де зру­ч­на тра­н­с­по­р­т­на ро­з­в’я­з­ка, бо­м­жі не­рі­д­ко при­ї­ж­джа­ють зі сто­ли­ці під час чер­го­вих «чи­с­ток». Пе­в­ний ві­д­со­ток без­при­ту­ль­них – це ко­ли­ш­ні за­су­джен­ні, які, ви­йшо­в­ши з го­с­то­мель­сь­кої ко­ло­нії, не хо­чуть по­ве­р­та­ти­ся на свої іс­то­ри­ч­ну ма­лу Ба­ть­кі­в­щи­ну.

Та­кож на те­ри­то­рії пра­цює ре­а­бі­лі­та­цій­ний центр, що є па­л­кою в двох кі­н­цях, бо має як по­зи­ти­в­ні сто­ро­ни сво­єї ді­я­ль­но­с­ті, так і не ду­же. З од­но­го бо­ку во­ни го­то­ві при­хи­с­ти­ти без­при­ту­ль­них, на­го­ду­ва­ти їх, як­що ті до­три­му­вать­ся вста­но­в­ле­них пра­вил по­ве­ді­н­ки. З ін­шо­го бо­ку по­ру­ш­ни­ків там до­в­го не те­р­п­лять. От і ви­хо­дить, що лю­ди які при­ї­ха­ли на лі­ку­ван­ня з ба­га­тьох об­ла­с­тей Укра­ї­ни, пі­с­ля «зри­ву» ча­с­то не по­ве­р­та­ють­ся до­до­му, а осе­ля­ють­ся в ре­гі­о­ні й не­рі­д­ко за­йма­ють­ся бро­дя­ж­ни­ц­т­вом.

Мо­ва йде про «го­с­тей» мі­с­та. Яка ж си­ту­а­ція із ко­рін­ни­ми бу­ча­н­ця­ми, що за­ли­ши­ли­ся без до­му, - по­ці­ка­ви­ли­ся у Йо­си­па Кра­с­но­дем­сь­ко­го, се­к­ре­та­ря опі­кун­сь­кої ра­ди при ви­ко­нав­чо­му ко­мі­те­ті Бу­чан­сь­кої мі­сь­кої ра­ди.

За йо­го сло­ва­ми, без­при­ту­ль­них бу­ча­н­ців мо­ж­на пе­ре­лі­чи­ти на па­ль­цях. Це – по­о­ди­но­кі ви­па­д­ки і ві­д­по­ві­д­ні слу­ж­би за­йма­ють­ся та­ки­ми лю­дь­ми, до­по­ма­га­ють.
«Є жи­те­ль­ка Бу­чі, яка пі­с­ля ви­пи­с­ки з пси­х­лі­ка­р­ні фа­к­ти­ч­но за­ли­ши­ла­ся під па­р­ка­ном. По­ки жі­н­ка пе­ре­бу­ва­ла на лі­ку­ван­ні, її син (зло­в­жи­ває ал­ко­го­лем) про­дав бу­ди­нок і ви­ї­хав жи­ти до Ро­сії. Тож, со­ці­а­ль­ні пра­ців­ни­ки їз­ди­ли в «па­с­по­р­т­ний стіл», де окре­мо за­йма­ють­ся без­при­ту­ль­ни­ми, які втра­ти­ли до­ку­ме­н­ти. За­раз че­ка­є­мо ко­ли їй зроб­лять па­с­порт. Дру­гий етап спра­ви – по­жит­тє­ве офо­р­м­лен­ня жі­н­ки у про­фі­ль­ний ста­ці­о­нар», - ро­з­по­вів Йо­сип Бо­ле­сла­во­вич.

А ще один без­при­ту­ль­ний бу­ча­нець то­рік по­мер від ту­бе­р­ку­льо­зу. Че­рез амо­ра­ль­ну по­ве­ді­н­ку се­с­т­ра йо­го ви­гна­ла з ква­р­ти­ри, от і ве­ш­та­в­ся чо­ло­вік ву­ли­ця­ми мі­с­та. На де­який час со­ці­а­ль­ні пра­ців­ни­ки вла­ш­ту­ва­ли йо­го до чо­ло­ві­чо­го ре­а­бі­лі­та­цій­но­го центру «На­рі­ж­ний ка­мінь», що в Бу­чі. Але в тій уста­но­ві бу­ли свої пра­ви­ла і ви­мо­ги (не мо­ж­на пи­ти, ку­ри­ти) яких чо­ло­вік не зміг до­три­ма­ти­ся і то­му до­в­го там не за­три­ма­в­ся.

Що ж до ре­ш­ти – приїжджих, то сві­т­ла в кі­н­ці ту­не­лю по­ки що не­має: ні­хто не знає зві­д­ки во­ни при­бу­ли і ку­ди пі­дуть за­в­т­ра. Вста­но­в­лен­ням їх­ньої осо­би і по­да­ль­шим вла­ш­ту­ван­ням по­вин­ні за­йма­ти­ся пра­ців­ни­ки мі­лі­ції.

Ми за­пи­та­ли у в.о. на­ча­ль­ни­ка Бу­чан­сь­ко­го мі­сь­ко­го від­ді­лу мі­лі­ції Лю­бо­ми­ра Тру­ши­ка, які за­хо­ди про­во­дять пра­во­о­хо­ро­н­ці що­до ви­яв­лен­ня без­при­ту­ль­них.
«Що­ти­ж­ня про­во­дять­ся рей­ди та пе­ре­ві­ря­ють­ся по­ки­ну­ті бу­ди­н­ки, не­до­бу­до­ви, пі­д­ва­ль­ні при­мі­щен­ня та го­ри­ща ба­га­то­по­ве­р­хі­вок. Як­що без­при­ту­ль­ні осо­би вста­но­в­лю­ють­ся, то на­пра­в­ля­є­мо до ре­а­бі­лі­та­цій­но­го центру ли­с­та з про­хан­ням тим­ча­со­во при­хи­с­ти­ти цих лю­дей. Пе­в­ною мі­рою, їм да­єть­ся шанс по­ча­ти жи­ти по-­но­во­му. Вза­га­лі, я не ска­зав би, що в мі­с­ті є ба­га­то без­до­м­них.

На­ра­зі спе­ці­а­ль­них місць утри­ман­ня для без­при­ту­ль­них у нас не­має», - за­зна­чив Лю­бо­мир Ми­хай­ло­вич.
Вла­с­не, пи­тан­ня за­ли­ша­єть­ся не ви­рі­ше­ним і на рі­в­ні дер­жа­ви. При­ту­л­ків для без­до­м­них ка­та­с­т­ро­фі­ч­но бра­кує, та й, зви­к­ши до ві­ль­но­го жит­тя, не всі ту­ди хо­чуть іти.
Уже де­кі­ль­ка ро­ків у Яс­но­го­ро­д­ці Ки­їв­сь­кої об­ла­с­ті пра­цює Центр ада­п­та­ції для без­до­м­них чо­ло­ві­ків, ро­з­ра­хо­ва­ний на 400 осіб, од­нак йо­го ді­я­ль­ність не дає змо­ги ро­з­в'я­за­ти всі про­бле­ми і по­т­ре­бує ана­лі­зу та вдо­с­ко­на­лен­ня.

Ма­буть, єди­ний ви­хід в май­бу­т­ньо­му – це за­по­бі­ган­ня по­ши­рен­ню та­ко­го яви­ща, як «ла­те­н­т­ні» без­до­м­ні. Це лю­ди, які вдень на­ма­га­ють­ся знай­ти ро­бо­ту та жи­т­ло і не ві­д­рі­з­ня­ють­ся від зви­чай­них ме­ш­ка­н­ців, а вно­чі пі­д­би­ра­ють ма­ку­ла­ту­ру, пля­ш­ки, ме­тал і зда­ють усе це «до­б­ро» у пу­н­к­ти при­йо­му. До­ки во­ни без жи­т­ла, на­ма­га­ють­ся тим­ча­со­во но­чу­ва­ти у дру­зів та зна­йо­мих. За­зви­чай ла­те­н­т­ні без­до­м­ні не­пи­ту­щі, але як­що за рік-­пі­в­то­ра їм не вда­єть­ся по­ліп­ши­ти свій ма­те­рі­а­ль­ний стан, во­ни зне­ві­рю­ють­ся і ро­з­по­чи­на­ють ви­пи­ва­ти, то­ді їм стає бай­ду­же, де і як про­жи­ти. Так з’яв­ля­ють­ся кла­си­ч­ні бо­м­жі.

Як стве­р­джу­ють пси­хо­ло­ги, як­що лю­ди­на впро­довж п’я­ти ро­ків є без­до­м­ною, то тре­ба як мі­ні­мум п’ять ро­ків спі­ль­ної пра­ці зі спе­ці­а­лі­с­та­ми, щоб во­на по­ве­р­ну­ла­ся до но­р­ма­ль­но­го жит­тя, це при її ба­жан­ні. І до­ки про­фі­ль­ні слу­ж­би ла­ма­ють го­ло­ву над тим, як бу­ти в цій си­ту­а­ції, з ко­ж­ним ро­ком без­при­ту­ль­них в Укра­ї­ні стає бі­ль­ше.