» » Місія добра: Школярі відвідали Бородянський будинок для пристарілих

Місія добра: Школярі відвідали Бородянський будинок для пристарілих

У другий день зими учні Бучанської спеціалізованої школи-інтернат, на чолі з педагогами, відвідали Бородянський будинок-інтернат для пристарілих та інвалідів. Але приїхали вони не з порожніми руками, а привезли заздалегідь підготовлені подаруночки та частинку юності й весни.

Уже стало традицією в Бучанській школі-інтернаті проводити акцію «Моя країна – Україна». Патріотичне виховання молоді – одна з передумов здорового суспільства, тому до цього заходу вчителі ставляться з великою відповідальністю. Цьогоріч акція мала трохи інше спрямування. У її розрізі було вирішено провести захід, який називався «Твори добро, бо ти людина!». Протягом декількох тижнів діти самі готували подарунки, приносили з дому речі, кидали у встановлені скриньки кошти, щоб можна було придбати фрукти й листівки. Коли все необхідне зібрали, то відразу ж спланували візит до Бородянського будинку-інтернату, щоб віддати речі стареньким та людям з обмеженими фізичними можливостями.

Коли їхали в автобусі, думки були дуже далекі від того, щоб ідеалізувати цей заклад. Адже чого можна очікувати від місця, де живуть самотні, хворі люди?
Проте, перед адміністративною будівлею песимістичний настрій дещо розвіявся. Ми побачили оточену деревами, велику та затишну територію інтернату: рівні доріжки, місця для клумб і красиві, симетрично розставлені, іграшкові будиночки – про такі пишуть у казках.
На порозі корпусу гостей зустрічав привітний медперсонал. Оскільки учні підготували для підопічних закладу справжній концерт, то лікарі провели дітей до великої актової зали, масштабам якої може позаздрити не одне місто нашого регіону. Там глядачі з нетерпінням чекали на виступ бучанців, а коли перший творчий колектив вийшов на сцену – зустріли його бурхливими оплесками. Яскраві костюми, артистичність хлопців і дівчат, чудові голоси – усе це створило святковий настрій і захопило присутніх.



За словами директора бучанського навчального закладу Михайла Наконечного, учні віднеслися до всього – не по рокам по-дорослому: виважено й мудро. Може вони ще до кінця не розуміють, що таке печаль, біда, самотність, але діти мають добре серце і вміють співчувати. Саме тому відчувалося: все що вони роблять – від душі.
Зрозуміли це й дорослі. Після концерту вони підходили до дітей і щиро дякували за подаровані приємні митті, розповідали про себе, свої захоплення. Як з'ясувалося, їх у них чимало. У будинку-інтернаті постійно діють художні виставки, де люди виставляють свої картини, вироби зроблені власними руками. До речі, бучанці також не залишилися без подарунків. На згадку про зустріч, місцевий художник презентував свою картину, а ще одна жінка – передала статуетку.

Також у будинку для пристарілих працює власний музей українського побуту. На стендах виставлені українські сорочки, вишиванки, речі, яким близько ста років і які старенькі бабусі привозили із собою до нового дому. «Ми просто не мали морального права сховати всю цю красу, історію нашого народу від нащадків. Ці речі повинні бачити всі!», - сказала під час екскурсії по музею заступник директора будинку-інтернату Лариса Стасенко.
Власне, у приміщенні скрізь було чисто й охайно, зроблений ремонт, обладнано кабінет фітотерапії. З усього помітно, що про підопічних добре дбають і ставляться з повагою.

Та все-таки весь час не полишала думка: які б сприятливі умови не були створені для цих людей, вони живуть без родини, а її – нічим не заміниш.
Час промайнув і учням потрібно було повертатися назад – до школи, на навчання. Але вони запевнили, що відтепер постійно сюди приїздитимуть – провідуватимуть людей, робитимуть для них щось приємне. Тож, діти не прощалися, а сказали – до нових зустрічей!

Кожна людина робить своє майбутнє – воно у наших руках. Якщо будемо небайдужі до інвалідів, стареньких людей, то й самі житимемо у гармонії. Адже принцип бумеранга завжди працює – повертається як заподіяне комусь зло, так і добро.

«Ми повинні реалістично сприймати дійсність»
Про мету візиту до будинку для пристарілих та соціальне виховання учнів – розповів директор Бучанської спеціалізованої ЗОШ-інтернат Михайло Наконечний:
- Громада однієї з найбільших шкіл-інтернатів області, яка багато років виховувала дітей-сиріт, давала їм тепло і затишок, зараз працює трошки в іншому напрямку. Сьогодні в нас навчаються близько 600 хлопчиків і дівчаток, приймаємо дітей з усієї Київщини, маємо й групу дітей-сиріт – вони навчаються і живуть у нашій школі.
Ми раді допомогти всім і ця готовність великого педагогічного колективу надихає на добрі справи. Зокрема, вирішили, що то наш обов’язок – бути в гостях у будинку-інтернаті для пристарілих та інвалідів і принести їм хоч трохи радості.
Крім того, ми готуємо дітей до життя, а воно таке, як є – різне, без прикрас. Хочемо, щоб діти зростали і знали, що є радість, біда, сум, є дитинство, зрілість, старість. І до цього треба підходити по-філософськи.
Я впевнений, що це не остання наша зустріч з підопічними інтернату для дорослих і в подальшому ми систематично сюди приїжджатимемо й допомагатимемо усім чим зможемо. Тож, це не разова акція, а постійна співпраця.


Коментар
Леонід, мешканець будинку-інтернату (на фото ліворуч, з другом Василієм):
- Було дуже приємно, що бучанські діти приїхали нас провідати й подарували гарний концерт. Ми й самі виступаємо у художньому колективі, тому дуже любимо музику.
Найбільше сподобалася дівчинка, яка співала в українському костюмі – в неї чудовий голос.
До речі, я знаю Бучу – ще маленьким навчався там в інтернаті. Місто – напрочуд гарне.



Інтерв'ю

В інтернаті життя не закінчується

Певна річ, що життя в будинку-інтернаті відрізняється від родинного – там є свої правила, порядки, режим. Але яке воно? Чи варто вірити усій негативній інформації, яка лунає про подібні заклади? Про те, як живуть самотні люди в Бородянці, які потреби мають – дізнавалися у заступника директора будинку-інтернату для пристарілих та інвалідів Лариси Стасенко.

- Ларисо Сергіївно, скільки підопічних сьогодні перебуває у будинку-інтернаті? Кого більше – стареньких чи людей з інвалідністю?
- Зараз у нас проживає 350 чоловік на повному державному утриманні, з них 214 осіб – у психо-неврологічному відділенні, а решта – люди похилого віку. Це одинокі люди, або які мають дітей вже пенсійного віку. На жаль, все більше ветеранів йде із життя, але це природа – і ми тут, на жаль, безсилі. Як правило, люди потрапляють до нас за спеціальними путівками з усієї Київської області (чимало й бучанців). Зважаючи на захворювання, вони проходять курс лікування і перебувають під постійним медичним контролем. Ми намагаємося їх забезпечувати усім необхідним.

- Зазвичай, у суспільстві панує стереотип, що подібні до вашого заклади – депресивні місця, де не в найкращих умовах змушені доживати віку люди. Але з побаченого можна зробити висновок, що підопічні не тільки доглянуті, але й кожен має улюблену справу, щось робить, чимось захоплюється…
- Ну що ви – у нас не нудьгують! Для людей створено багато цікавих гуртків, зокрема – музичний. До нього увійшли хлопці, які гарно співають, тримаються на сцені й тепер беруть участь в усіх концертах. До речі, скоро плануємо поїхати в Сукачівський психоневрологічний інтернат і «гастролювати» для тамтешніх підопічних. Підготуємо гарний концерт – на зразок виступу бучанських діток.

Є гурток шахів і шашок – влаштовуються турніри, як внутрішні, так і між інтернатами Київщини. А до Дня інвалідів проводиться ще й всеукраїнський чемпіонат із шахів, в якому також є активними учасниками.
Навіть маємо власну футбольну команду!

Дуже дбаємо про різносторонній розвиток своїх людей, тому кожен може знайти собі заняття для душі. Працює гурток образотворчого мистецтва – малювання, ліпки; багато жінок люблять вишивати. Ми навіть власні виставки влаштовуємо. Коли до нас приїжджав у гості прем'єр-міністр України, то зауважив, що роботи, які роблять інваліди, - такі ж святі, як обереги. І це правда.
Відзначаємо усі свята, записуємо спогади стареньких – очевидців багатьох історичним подій, адже нащадкам потрібно знати про минуле своїх земляків.
Цікаві творчі вечори проходять до Всесвітнього дня людей похилого віку. Наші бабусі так виступають на сцені, що їм і молодь позаздрить! Вони одягають найкраще вбрання, навіть туфлі взувають на підборах – виходять і співають, веселяться. Адже старіє тіло, а не душа.
Я з вами погоджуся, що багато хто думає: якщо будинок-інтернат, то все – життя закінчилося. Ні, воно також може бути повноцінним – цікавим і змістовним! Життя в інтернаті – це черговий етап, а не його кінець.

Ми знаємо кожного свого підопічного – його характер, потреби, проблеми. Повірте, може це банально звучить, але вони – не чужі, ми до них також звикаємо. Нам, працівникам будинку-інтернату, боляче, коли їм погано і, навпаки, – добре, коли вони з чогось радіють. Тут живуть такі ж люди, як і скрізь – тільки одинокі, а тому більш вразливі. Наше завдання зробити так, щоб вони відчули тепло і родинний затишок.

- Як же вдається психологічно налаштовуватися на позитив, адже ви бачите не тільки усміхнені обличчя, але й страждання, навіть смерть?
- Наш девіз – ніколи, за жодних обставин, не падати духом! І своїм підопічним говоримо те саме. Крім того, у нас працюють гарні психологи, які спілкуються з людьми, допомагають подолати якісь внутрішні проблеми. Дуже цікаву роботу вони проводять з бабусями – підказують лікарям на що потрібно насамперед звернути увагу, як з ними розмовляти.
Звичайно, маємо високий рівень медичного обслуговування, адже майже всі люди надходять з тими чи іншими захворюваннями. А оскільки успішно працює кабінет фітотерапії, то вважаємо ці процедури однією з альтернатив лікування пігулками. Намагаємося за допомогою народних методів вдихнути у людей трошки природи. Навіть склався такий собі ритуал – щоранку бабусі приходять за смачним трав’яним чаєм – п’ють його, розмовляють про різні дрібниці. Це також своєрідна терапія.

- У вас досить велика територія, як її використовуєте?
- Маємо невеличке підсобне господарство: поросят, корівок, телят. Близько 15 підопічних доглядають за тваринами – пасуть худобу, прибирають, заготовляють корм – їм подобається ця робота. Тож, люди постійно п'ють смачне свіже молочко, їдять сир та ін.

- Чи вистачає підтримки держави, щоб заклад міг повноцінно функціонувати?
- Фінансують нас нормально – не скаржимося. Люди мають різноманітне та якісне 4-разове харчування – не гірше, ніж у санаторіях. Забезпечені одягом, засобами гігієни. Повірте, тут живуть повноцінно.
Так, як і в усіх є проблеми, але вони вирішуються – на рівні держави, області. Якщо є потреба – звертаємося, пишемо клопотання, розповідаємо про наболіле – і нас чують.


Людмила Гладська, спеціально для www.bucha.com.ua 
  0
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.