Агов, благодійники, відгукніться!
«Філантропію не сповідують, нею живуть»
Знайомі активісти громадських організацій привітали нещодавно з Днем благодійництва. Як виявляється, в Україні розпочався Тиждень благодійності. Понад три роки тому День благодійництва запровадив своїм указом В. Ющенко. На тему благодійництва в Україні сьогодні не писав хіба що лінивий, проте, як - то кажуть, мета у всіх одна та засоби досягнення цього – різні.
До мене (я працюю в газеті вже не перший рік) неодноразово зверталися люди, які потребували підтримки у важку хвилину. Тому я знаю, що слово має надзвичайно велику силу і прохання про допомогу, надруковане у ЗМІ, комусь таки потрапить на очі, знайдуться люди, які прочитають і хтось обов’язково допоможе. Але останнім часом якось з благодійниками не складається. Місяць тому до мене звернулася з листом дівчинка Валя Пустовіт (він був опублікований у газеті «ІВ», № 49, 19-25 листопада ц. р.). Також я написала чимало приватних листів з проханням про допомогу, відіслала звернення на наші міські сайти. Час йшов, але, на жаль, ніхто не відгукнувся.
Невже благодійність закінчилася 31 жовтня? Чому до виборів? Тому що знайти благодійника тоді було значно простіше: ймовірним кандидатам у депутати всіх рівнів потрібен був піар. Нині така необхідність відпала.
Пам’ятаю, як до виборів красувалися великі зелені бігборди про те, що в Ірпені відкрився іменний благодійний фонд. Кращого життя разом із БФ вистачило рівно на два місяці, поки не закінчилися вибори. Тепер про нього ніхто не знає і не чує. І це стало для мене приводом написати статтю про благодійність в Україні як різновид піару. Статтю я відправила на БФ. Її проігнорували і тоді я зрозуміла, що потрапила, як то кажуть, «у точку».
Після виборів бігборди зняли, приймальню закрили. Благодійність закінчилася. Хоча людей, які потребують допомоги, аж ніяк не поменшало. Офіційно в Україні у злиднях живуть понад один мільйон 150 тисяч українців. Близько 30 тисяч з них мешкають у напіврозвалених халупах. 70 тисяч - ті, хто отримує мізерну пенсію. Є немало і таких, що існують на межі бідності. Сумні цифри. Та це – правда життя, однак у нашій свідомості чомусь глибоко сидять стереотипи, пов’язані із благодійництвом.
Так, ви можете мені заперечити, що говорити про філантропію як матеріальну дію треба і навіть необхідно. Це правильно, але не варто забувати про те, що суспільство потребує нової ідеології. Соціально відповідальним має бути кожен, бо кожна людина має потребу допомогти ближньому. Це велика робота, бо культуру доброчинності сьогодні потрібно виховувати. Вважається, що благодійність – справа багатих людей. Насправді для того, щоб допомогти людині у скруті, великих коштів не потрібно – інколи потрібніша увага, милосердя.
Важко уявити, однак є люди, які більше страждають не тому, що дошкуляє голод, а тому, що не чують звичайнісінького «Добрий день!».
Одна із християнських істин свідчить: ліпше давати, ніж брати. Проте чи готові ми сьогодні до того, аби сприймати меценатство у найкращих його традиціях, як це було заведено у нас ще з давніх часів? Радянська пропаганда трансформувала образ благодійника у темний і підозрілий, мовляв, грошима замолює гріхи, тому й роздає пожертви. Цей стереотип, який прижився у суспільстві, і досі заважає багатьом людям, які займаються доброчинністю, говорити про це відкрито.
Скільки разів мені доводилося чути від того чи іншого благодійника, що називати прізвища не треба, так би мовити, з певних міркувань. Хоча почуття милосердя притаманне більшості з нас. Інша справа, що сьогодні ми перестали бути людяними, робити добро іншим – занадто обтяжливо - і у матеріальному, і у моральному плані. Побутові проблеми, низькі зарплати… Живемо хлібом насущним, годі думати про духовний. Та й роки радянського комунізму зуміли не лише успішно запрограмувати нас на негативне ставлення до людей успішних, багатих, але й приклеїти ярлик до тих , хто займався благодійністю.
Бізнес і гроші – це завжди складний вибір. Є думка, що гонитва за багатством багатьох псує, але Господь благословляє людину, яка знаходить баланс між духовним і матеріальним, а тому свідомо обрала цей шлях. Немає значення, яка мотивація у неї, коли дає пожертву. Бо навіть у Біблії про доброчинність написано, що гроші грішника є на благо праведника.
«Філантропію не сповідують, нею живуть»
Знайомі активісти громадських організацій привітали нещодавно з Днем благодійництва. Як виявляється, в Україні розпочався Тиждень благодійності. Понад три роки тому День благодійництва запровадив своїм указом В. Ющенко. На тему благодійництва в Україні сьогодні не писав хіба що лінивий, проте, як - то кажуть, мета у всіх одна та засоби досягнення цього – різні.
До мене (я працюю в газеті вже не перший рік) неодноразово зверталися люди, які потребували підтримки у важку хвилину. Тому я знаю, що слово має надзвичайно велику силу і прохання про допомогу, надруковане у ЗМІ, комусь таки потрапить на очі, знайдуться люди, які прочитають і хтось обов’язково допоможе. Але останнім часом якось з благодійниками не складається. Місяць тому до мене звернулася з листом дівчинка Валя Пустовіт (він був опублікований у газеті «ІВ», № 49, 19-25 листопада ц. р.). Також я написала чимало приватних листів з проханням про допомогу, відіслала звернення на наші міські сайти. Час йшов, але, на жаль, ніхто не відгукнувся.
Невже благодійність закінчилася 31 жовтня? Чому до виборів? Тому що знайти благодійника тоді було значно простіше: ймовірним кандидатам у депутати всіх рівнів потрібен був піар. Нині така необхідність відпала.
Пам’ятаю, як до виборів красувалися великі зелені бігборди про те, що в Ірпені відкрився іменний благодійний фонд. Кращого життя разом із БФ вистачило рівно на два місяці, поки не закінчилися вибори. Тепер про нього ніхто не знає і не чує. І це стало для мене приводом написати статтю про благодійність в Україні як різновид піару. Статтю я відправила на БФ. Її проігнорували і тоді я зрозуміла, що потрапила, як то кажуть, «у точку».
Після виборів бігборди зняли, приймальню закрили. Благодійність закінчилася. Хоча людей, які потребують допомоги, аж ніяк не поменшало. Офіційно в Україні у злиднях живуть понад один мільйон 150 тисяч українців. Близько 30 тисяч з них мешкають у напіврозвалених халупах. 70 тисяч - ті, хто отримує мізерну пенсію. Є немало і таких, що існують на межі бідності. Сумні цифри. Та це – правда життя, однак у нашій свідомості чомусь глибоко сидять стереотипи, пов’язані із благодійництвом.
Так, ви можете мені заперечити, що говорити про філантропію як матеріальну дію треба і навіть необхідно. Це правильно, але не варто забувати про те, що суспільство потребує нової ідеології. Соціально відповідальним має бути кожен, бо кожна людина має потребу допомогти ближньому. Це велика робота, бо культуру доброчинності сьогодні потрібно виховувати. Вважається, що благодійність – справа багатих людей. Насправді для того, щоб допомогти людині у скруті, великих коштів не потрібно – інколи потрібніша увага, милосердя.
Важко уявити, однак є люди, які більше страждають не тому, що дошкуляє голод, а тому, що не чують звичайнісінького «Добрий день!».
Одна із християнських істин свідчить: ліпше давати, ніж брати. Проте чи готові ми сьогодні до того, аби сприймати меценатство у найкращих його традиціях, як це було заведено у нас ще з давніх часів? Радянська пропаганда трансформувала образ благодійника у темний і підозрілий, мовляв, грошима замолює гріхи, тому й роздає пожертви. Цей стереотип, який прижився у суспільстві, і досі заважає багатьом людям, які займаються доброчинністю, говорити про це відкрито.
Скільки разів мені доводилося чути від того чи іншого благодійника, що називати прізвища не треба, так би мовити, з певних міркувань. Хоча почуття милосердя притаманне більшості з нас. Інша справа, що сьогодні ми перестали бути людяними, робити добро іншим – занадто обтяжливо - і у матеріальному, і у моральному плані. Побутові проблеми, низькі зарплати… Живемо хлібом насущним, годі думати про духовний. Та й роки радянського комунізму зуміли не лише успішно запрограмувати нас на негативне ставлення до людей успішних, багатих, але й приклеїти ярлик до тих , хто займався благодійністю.
Бізнес і гроші – це завжди складний вибір. Є думка, що гонитва за багатством багатьох псує, але Господь благословляє людину, яка знаходить баланс між духовним і матеріальним, а тому свідомо обрала цей шлях. Немає значення, яка мотивація у неї, коли дає пожертву. Бо навіть у Біблії про доброчинність написано, що гроші грішника є на благо праведника.
