«Золотий» ювілей школи

В останній тиждень жовтня Бучанська спеціалізована школа-інтернат відзначала свій півстолітній ювілей. 50 років праці, реформ і здобутків.
За час, що минув, навчальний заклад зарекомендував себе одним із кращих на Київщині. Про це свідчать як високі урядові нагороди, так і досягнення самих учнів, що беруть участь в олімпіадах і змаганнях різних рівнів. Так, у 2009 році він отримав звання «Флагман освіти України». Цьому передував почесний диплом на міжнародній виставці «Освіта-2007».

Сучасні умови навчання із використанням новітніх комп'ютерних технологій, високі моральні принципи виховання – ось той стержень, на якому тримається імідж школи.
Увібравши весь найкращий досвід передових країн світу, школа-інтернат виробила свою оптимальну і дієву систему навчання, адаптовану до різних категорій учнів. Цей навчальний заклад став справжньою домівкою для тисяч дітлахів, які не знали родинної любові і турботи. Вчителі, вихователі, директори стали справжніми батьками для дітей-сиріт, зігріли їх своїм теплом, дали віру і надію у завтрашній день.

А сьогодні в цьому закладі навчаються обдаровані діти, які є гордістю Київщини.
Урочисті заходи відбувалися кожного дня, перетворивши життя школи на суцільне свято. Це і лінійки, і уроки-подорожі в історії, концерти, виставки, спортивні змагання, зустріч випускників і прийом почесних гостів. Проте справжньою подією для освітян стала зустріч трудового колективу з ветеранами школи. Тим більше, що цю мить не оминув своєю увагою і перший директор Бучанської школи-інтернат Корній Поліщук. Він очолював школу з 1960 по 1968 рр., заслужений вчитель України, нагороджений орденом Жовтневої революції, Почесною грамотою Президії ВР Української СРСР, відмінник народної освіти. Принциповий і вимогливий. У своїй діяльності головним вважав – забезпечення міцних знань учнів з усіх предметів, високої свідомої дисципліни. З приходом Корнія Фроловича відразу накотилося море спогадів, теплих вітань і дружніх обіймів. Ніби й зовсім не було цих 50 років. Колектив ветеранів знову став молодим і завзятим. Вони сміялися, щось жваво обговорювали, шанобливо згадували тих педагогів, які вже пішли з життя. А молодші вчителі переймали досвід і ловили кожне слово про історію закладу.

Особливо тепло і зворушливо Корній Поліщук говорив про теперішнього директора школи Михайла Наконечного.
«Нелегке було становлення школи-інтернату. Вона будувалася як загальноосвітня школа для населення, але вийшло так, що заклад став домівкою для дітей-сиріт. Ця школа відкрила широку дорогу у життя для тисяч її випускників.
Я не можу бути байдужим до долі закладу. І мені приємно бачити, що він розквітає, як квітка, зростає завдяки творчому і талановитому педагогічному колективу. І за теперішніми результатами бачимо, як учителі під керівництвом енергійної, ділової, патріотичної людини Михайла Наконечного, досягли поставленої мети. Заклад – один із кращих у нашій країні. При такому мудрому керівнику заклад буде розвиватися, а після нього – я не впевнений у цьому», - сказав Корній Поліщук. І на підтвердження цих слів його колеги подарували теперішньому очільнику школи бурхливі оплески.

Після дружніх зустрічей, відбулося урочисте відкриття музею закладу. У просторій кімнаті зосередилися спогади, які вмістилися у 50 років: світлини, щоденники, нагороди тощо. Там час ніби завмер, була лише дійсність, які відтворили у своїх думках і палкому серці мудрі педагоги.

Уже наступного дня, двері школи знову були відчинені для поважних гостей. На ювілей школи завітали представники Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів, представники Бучанської міської влади на чолі із заступником міського голови Ларисою Матюшенко, керівники Бучанського відділу освіти, керівники інтернатних закладів Київської області, представники організацій і фондів, які підтримують школу.

Від Міністерства освіти і науки України з щирими привітаннями виступив головний спеціаліст сектору післядипломної освіти Костянтин Кукушкін. Він вкотре за цей день наголосив, що в школі-інтернаті працюють небайдужі, досвідчені та професійні педагоги, які займаються формуванням і розвитком сумлінної, працелюбної, зрілої особистості.
Також на адресу ювілярів зачитувалися привітання від голови Верховної Ради України Володимира Литвина та заступника міністра освіти і науки України. Крім того, згідно розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації Анатолія Присяжнюка, були вручені нагороди багатьом працівникам Бучанської школи-інтернату.
А Михайло Наконечний, як господар закладу, подякував гостям за виявлену увагу та високу оцінку роботи школи.

«Усяка справа починається зі школи, з учня. І як ми сьогодні працюємо, то і є наш завтрашній результат. А ми готові працювати і творити на благо нашої рідної України!», - сказав він.
Завершилося свято – гарним концертом, але ще не один день усі вчителі та учні навчального закладу згадуватимуть «золотий» ювілей рідної школи.


Михайло Наконечний,
директор Бучанської школи-інтернат:
- Нині у школі зібралися друзі, колеги, яким ми завдячуємо усім, що маємо з першого дня існування навчального закладу. Школа дійсно народжувався в складних умовах. Так сталося, що Буча почала розростатися і дітям не було де навчатися. Тоді почалося будівництво нашої школи. І саме з приходом першого директора Корнія Поліщука будівлю здали в експлуатацію. Хоча давалося це нелегко. Потрібно було сформувати колектив, зібрати дітей, все організувати для функціонування закладу. Ті часи були дуже непростими: радянська влада, міцна партійна структура, з якими потрібно знаходити спільну мову. Та все минулося і школа успішно почала працювати. Не даремно високі гості, які відвідували її у ті часи, давали високу оцінку праці людей, що стояли на початку діяльності цього закладу. З того часу школа живе і розвивається, як одна із найпотужніших на Київщині. Я виріс в кількохсот метрах від школи-інтернату.

І памятаю, як з однолітками ми з заздрістю дивилися на її вихованців. Вони були красиві, розумні, спортивно активні, завжди перебували в центрі культурного й соціального життя селища. І ось такий прекрасний початок Бучанської школи-інтернату сьогодні продовжується розумом і мудрістю багатьох наших теперішніх вчителів і вихователів.
Наступні роки – це був час пошуку, сподівань на те, що такі заклади, як наш, мають право на існування. І великий творчий колектив це довів. Ми щось втрачали, постійно реформувалися, змінювалися. Не зважаючи ні на що, ми довели свою потрібність державі і дітям. І в такому напрямку ми будемо жити і працювати ще багато років.

Сучасний стан школи – це і праця багатьох благодійників. Їм також окрема подяка.
Усяка справа починається зі школи, з учня. І як ми сьогодні працюємо, то і є наш завтрашній результат. А ми готові працювати і творити на благо нашої рідної України!


Спогади «ветеранів» школи

Катерина Михайлівна Глущенко,
«Відмінник освіти», «Старший учитель», «Вчитель-методист», «Вчитель вищої категорії»:
- У Бучанській школі-інтернаті я працювала 42 роки. Була і вчителем початкових класів, і вихователем. Закінчила Глухівський педагогічний інститут. До речі, звідти до Бучі прийшло працювати 9 педагогів, випускників цього навчального закладу. Всі були завзяті і старанні, трудилися на совість.

До цих пір пам’ятаю свій перший робочий день. Все що побачила – це недобудовану школу (навчальний корпус уже був, а от спальний – будувався). Цікаве було «знайомство» з тодішнім її директором Корнієм Поліщуком. Справа в тому, що я вихованка дитячого будинку у Василькові, де він працював завучем. Корній Фролович впізнав мене. Ми обоє просльозилися, пригадали все те, що було, і почали працювати.

Нас, молодих вчителів (на той час в школі працювала переважно молодь, випускники інститутів), залучили до будівництва гуртожитку для дітей, навіть меблі з першого на третій поверг доводилося самотужки носити. Але ніхто не скаржився, бо всі розуміли, що роблять добру справу. Директор сам був працьовитий і завзятий і того ж вимагав від нас.
Багато чого можна згадувати. Було різне – і піднесення, і нелегкі часи. Але для всіх школа стала рідною, бо там пройшла молодість, найкращі роки життя. У Бучі поодружувалися, народжували дітей і залишилися постійними її мешканцями, працівниками Бучанської школи-інтернату. Ми, педагоги, всі свої сили й душу віддавали дітям, старалися, щоб їм було краще, щоб вони росли розумними.
Думаю, що нам це вдалося. І це – найвища нагорода для будь-якого вчителя.

Ніна Павлівна Жайворонок,
«Відмінник освіти»:
- Я прийшла працювати у школу, коли їй виповнилося 3 роки. Не зважаючи на те, що закінчила фізико-математичний факультет в одеському інституті, вирішила ще опанувати іноземні мови в київському інституті. Після закінчення навчання мені трапилася нагода пройти гарну практику в Бучі, адже школа-інтернат мала статус закладу з поглибленим вивченням англійської і німецької мови.

Скажу, що це була чудова школа, надзвичайно красива! На подвірї росли троянди, все було оповите зеленню. Пригадую, що подумала в ту мить: невже я в цій школі не буду працювати?! І моє бажання здійснилося.

Директор школи, Корній Поліщук, дуже вимогливо підбирав спеціалістів. Ретельно передивлявся дані, розпитував про навчання. І якщо молодий спеціаліст проходив «випробовування», можна була писати заяву про прийом на роботу. Найсуворіший «іспит» я здала й почала навчати дітей. До речі, працюю в Бучанській школі-інтернат і до цього часу. Спочатку була вихователем і вчителем фізики, а зараз – вчителем іноземних мов.

Траплялося усяке, але завжди намагалися достойно вийти із складних ситуацій. Дуже важко було працювати з дітьми-сиротами. Їх до нас звозили з усієї області. Вони не знали, що таке чиста постіль, помиті руки, культура поведінки. Перші роки діти навіть тікали від нас, доводилося їздити і шукати своїх хлопців і дівчат. Це були дуже складні часи. Так тривало 5-6 років поки діти не адаптувалися.

За роки праці на педагогічній ниві, нагороджувалася численними грамотами і подяками. Якось навіть із своєю колегою Катериною Глущенко брала участь у Всесоюзній виставці в Москві, де виставлялися мої педагогічні плани та спостереження.

Ще в радянські часи Міністерство освіти рекомендувало мене для поїздки за кордон – викладати в країнах, які розвиваються, фізику. Але так склалися обставини, що не поїхала. Не шкодую, що залишилася працювати в школі, бо вона стала частинкою мене, мого життя.


Ганна Василівна Демченко,
«Вчитель-методист», «Відмінник народної освіти», володар двох орденів:
- Працюю у Бучанській школі-інтернат з 1964 року. Цьому передувало декілька років роботи педагогом на Київщині.
Так, після закінчення Київського педагогічного університету (історичний факультет) отримала призначення до Васильківського району, у село Звонкове. Пропрацювала там 6 років у школі, була викладачем історії. Через дорогу від школи був розташований дитячий будинок. Там я працювала на «замінах», коли якийсь вчитель хворів, що дало мені певний досвід роботи, ознайомило зі специфікою інтернатних закладів.

У той час група вчителів їздила по всіх дитячих будинках області і відбирала дітей-сиріт (у повоєнні роки таких було багато) на навчання в школі-інтернаті, що в селищі Буча. Мені запропонували працювати у тому навчальному закладі і я погодилася. Хоча паралельно пропонували посади директорів шкіл. Проте, прагнула навчати і виховувати дітей, бути ближчою до учнів. Тож, працювала і вихователем, і організатором дитячого колективу, і вчителем. У 1987 році вийшла на пенсію. Але не змогла сидіти без улюбленої школи і знову влаштувалася туди в якості вихователя.

Усі колишні учні були працевлаштовані, особисто цьому сприяла. Час від часу вони мене провідують, ми спілкуємося і підтримуємо контакт. Всі дітки розумні і я впевнена, що все у їхньому житті складеться добре.


Історична довідка
У різні роки свого існування Бучанська школа-інтернат, як навчальний заклад, мала різні статуси. Так:
- з 1960 по 1979 рр. – ЗОШ-інтернат;
- з 1979 по 1989 рр. – ЗОШ 8-річна школа-інтернат для дітей-сиріт;
- з 1989 по 2002 рр. – ЗОШ-інтернат для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки з поглибленим вивченням трудового навчання;
- з 2002 по 2009 рр. – Спеціалізована ЗОШ-інтернат для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки з поглибленим вивченням іноземних мов;
- з 2009 року – Комунальний заклад Київської облради Бучанська спеціалізована ЗОШ-інтернат І-ІІІ ст. з поглибленим вивченням іноземних мов.


Більше фото в фотогалереї школи>>