Протягом цього літа близько 300 дітей з Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Ворзеля оздоровлюватимуться в Іспанії
Держава сьогодні не спроможна забезпечити всіх дітей повноцінним літнім відпочинком, оскільки фінансування оздоровчих програм з кожним роком зменшується. Благодійні організації, які працюють на громадських засадах, роблять інколи більше, аніж відповідні міські служби.
Для нашої дітвори немає нічого більш бажаного і найбільш радісного, ніж літній відпочинок за межами домівки. В уяві відразу виникає море, яскраве сонце, пісок, блакитна далеч і... відчуття свободи і щастя. Воно вже знайоме багатьом дітям з Ірпінського регіону, які відпочивали та оздоровлювалися в Іспанії. За 15 років таких дітей, які виїжджали до цієї країни на відпочинок, набереться за тисячі. Море, чудові пляжі, сприятливий клімат. А ще – гостинні і привітні іспанці, які вже ось п’ятнадцятий рік приїздять до України для того, щоб пройти через безліч бюрократичних процедур з оформленням документів у наших інстанціях, службах, конторах. І все це заради наших дітей, заради того, щоб зробити їх щасливими… Для багатьох українців з пострадянським менталітетом - це незрозуміло і викликає цілу низку запитань: а для чого це власне їм? Напевно, мають якийсь зиск… Принаймні, таке доводилось мені чути неодноразово… Багатьох наших людей турбує, що ж з цього мають іспанці? Що ж змушує їхати їх у таку далечінь? Заради щирого почуття, і врешті – решт, любові до дитини, - це аж ніяк наших людей не задовольняє. Заради чужих дітей?… Ні, не віримо. Але це і справді так (бо хочеться вам у це вірити чи ні). Багато з цих дітей, які обділені долею, отримують там, в далекій Іспанії, не лише засмагу, а й турботу, любов, ласку. Ці діти - з тих сімей, яких у нас називають «соціально незахищеними категоріями». Це – діти – сироти, інваліди, діти з неповних сімей.
Діти, яких покинули рідні батько чи матір через алкоголь, наркотики, а тому вихованням змушені займатися у кращому разі рідні, а той чужі люди. Діти, батьки яких п’ють «оковиту» і їм немає діла до своїх власних нащадків: чи вони голодні, чи вони холодні… Скільки таких дітей, які з тих чи інших причин не можуть повноцінно прохарчуватися, пролікуватися, одягтися? Скажете: «Таких справді чимало, що ж тут поробиш»… Проте деяким з цих дітей таки справді пощастило у житті. Тоді, коли вони переступили поріг суспільно - громадської організації «Разом за життя» і познайомилися з Тетяною Семенівною Дубенчак. Жінкою, яка створила цю організацію для надання різнопланової допомоги дітям, які її найбільш потребують, з такими ж рішучими і небайдужими жінками – однодумцями.
![]()
Справжня благодійність нічого не має спільного з рекламою і піаром
Суспільно - громадська організація «Разом за життя» існує в м. Ірпені з 1995 року. Має прямі домовленості з чотирма іспанськими організаціями (Більбао, Кастельйон, Валенсія), які беруть на відпочинок і оздоровлення наших дітей з Приірпіння. Організація опікується найбільш незахищеними категоріями: дітьми – сиротами, напівсиротами, з багатодітних родин (всього на обліку понад 60 родин). Здійснила понад 2500 тисяч поїздок за кордон. Оздоровлення дітей в Іспанії – основний напрямок роботи.
За той час, відколи існує в Ірпені суспільно – громадська організація «Разом за життя» всупереч всім бюрократичним перешкодам, дітей, доля яких кардинально змінилася, справді багато. В Іспанії вони отримали шанс і путівку в інше - краще - життя. У кожного з них своя життєва дорога і кожен з них може розповісти тільки свою історію, яка не буде схожою на іншу. Здавалося б, організацію, яка працює на благо дітей, потрібно було б усіляко підтримувати і співпрацювати нашій владі. Проте рішення, яке іноді приймається десь там «нагорі», у вищих кабінетах, суперечить всілякій логіці і здоровому глузду. Так, коли організація, потрапивши в поле зору місцевої влади, кілька років тому позбулася свого офісу. З кімнатки, яку організація орендувала у міськраді, їх виселили, начебто для того, щоб зробити ремонт.
Організацію виселили, але вже назад не вселили - віддали іншій службі. Напевно вирішили, що справи, якими переймається організація, не такі важливі для розвитку і перспектив міста. З того часу організації довелося орендувати приміщення на території БКЗ, яке щомісяця обходиться у копійку. І плата ця немала, якщо врахувати, що це організація – благодійна, а тому комерцією не займається. За логікою речей оренду тепер сплачують ті ж самі сім'ї, які стоять тут на обліку. В організації відсутній телефон, але провести його не можуть. Але саме завдяки зусиллям кількох активістів цієї організації Ірпінь отримав «іспанський» клас у СЗОШ №12. Саме відтоді стали вивчати іспанську мову і вона стала 14 мовою, яку викладають у цій школі. Саме завдяки іспанцям місто свого часу отримало 60 комп’ютерів (також у цій школі був обладнаний комп’ютерний клас), чимало підручників, посібників, енциклопедій.
А історія з обладнанням для пологового будинку, який за свої кошти переправили іспанці, і від якого відмовився керівник цієї установи вже в останню мить, коли воно у ящиках стояло під Києвом , на окружній, бо той не захотів (зі своїх, тільки йому відомих міркувань) і його потім віддали в обласну лікарню. Нині воно працює на благо киян, а не ірпінців, бучанців, ворзелян. Чи можна зрозуміти такі «звитяжні» рішення чиновників? Особисто мені, важко… Багато років благодійна організація « Разом за життя» залишалася «в тіні». Про неї знали лише ті сім’ї, які передавали один одному інформацію з рук в руки. Свого часу, коли в місті існувала лише одна газета - і та була міськрадівська - інформацію про організацію не можна було розмістити, бо це, мовляв, буде реклама. Тому про свою організацію Тетяна Семенівна розповідає без зайвих слів: коротко, по – діловому. Так звикла. Справжня благодійність не має нічого спільного з гучною рекламою та акціями з метою піару. Велика місія дорослих – оточити дітей, які обділені батьківською увагою любов’ю і турботою. Це її життя. У любові до дітей вона черпає сили.
Як у мерії грошей на фільм шукали
Про наших дітей, які побували у різні роки в Іспанії і про те, як потім склалася їхня доля, нині почали знімати художній фільм. Вірніше, відзняли більшу половину, а потім питання стало: де ж взяти гроші? За грошима пішли до мера м. Ірпеня О. Бондаря. Люб’язно вислухавши, він пообіцяв звернутися під час сесії до депутатів аби ті підтримали. Так і сталося. На сесії, яка відбулася 25 червня, депутати підтримали прохання про фінансування фільму. Всі визнали, що це добра справа і навіть прозвучала пропозиція від депутата А. Калинки, що для цього потрібно лише розпорядження голови. І – все. Голова організації Т. Дубенчак була впевнена, що слово мера, який пообіцяв посприяти знайти гроші,– гарантія успіху. Проте не так сталося, як гадалося. З цього моменту починається найцікавіше.
Після сесії кинулася Тетяна Семенівна по всіх кабінетах розшукувати документи , які особисто вручала голові: ані документів, ані розпорядження. Час іде, на продовження зйомків фільму коштів немає. Фільм «застопорився». Обіцяні мером гроші на створення цього фільму так до цього часу не відшукалися. У мерії сказали, що «механізм пошуку грошей до кінця не продумали»: чи то самі депутати скинуться, чи то спонсора шукатимуть. Бо грошей у бюджеті, сказали, нема. Шкода... Оттаке кіно...
Тепер навчена гірким досвідом голова суспільно – громадської організації «Разом за життя» Тетяна Дубенчак каже, що піде до мерії ще раз, але вже до громадської приймальні. Спочатку реєструватися, потім чекати відповіді за всіма правилами з усіх потрібних інстанцій. Надію не втрачає. А може, таки і справді мерія гроші знайде і фільм, який більше потрібен для історії нашого міста, а не для організації, таки вийде...
![]()
![]()
![]()
![]()
Держава сьогодні не спроможна забезпечити всіх дітей повноцінним літнім відпочинком, оскільки фінансування оздоровчих програм з кожним роком зменшується. Благодійні організації, які працюють на громадських засадах, роблять інколи більше, аніж відповідні міські служби.
Для нашої дітвори немає нічого більш бажаного і найбільш радісного, ніж літній відпочинок за межами домівки. В уяві відразу виникає море, яскраве сонце, пісок, блакитна далеч і... відчуття свободи і щастя. Воно вже знайоме багатьом дітям з Ірпінського регіону, які відпочивали та оздоровлювалися в Іспанії. За 15 років таких дітей, які виїжджали до цієї країни на відпочинок, набереться за тисячі. Море, чудові пляжі, сприятливий клімат. А ще – гостинні і привітні іспанці, які вже ось п’ятнадцятий рік приїздять до України для того, щоб пройти через безліч бюрократичних процедур з оформленням документів у наших інстанціях, службах, конторах. І все це заради наших дітей, заради того, щоб зробити їх щасливими… Для багатьох українців з пострадянським менталітетом - це незрозуміло і викликає цілу низку запитань: а для чого це власне їм? Напевно, мають якийсь зиск… Принаймні, таке доводилось мені чути неодноразово… Багатьох наших людей турбує, що ж з цього мають іспанці? Що ж змушує їхати їх у таку далечінь? Заради щирого почуття, і врешті – решт, любові до дитини, - це аж ніяк наших людей не задовольняє. Заради чужих дітей?… Ні, не віримо. Але це і справді так (бо хочеться вам у це вірити чи ні). Багато з цих дітей, які обділені долею, отримують там, в далекій Іспанії, не лише засмагу, а й турботу, любов, ласку. Ці діти - з тих сімей, яких у нас називають «соціально незахищеними категоріями». Це – діти – сироти, інваліди, діти з неповних сімей.
Діти, яких покинули рідні батько чи матір через алкоголь, наркотики, а тому вихованням змушені займатися у кращому разі рідні, а той чужі люди. Діти, батьки яких п’ють «оковиту» і їм немає діла до своїх власних нащадків: чи вони голодні, чи вони холодні… Скільки таких дітей, які з тих чи інших причин не можуть повноцінно прохарчуватися, пролікуватися, одягтися? Скажете: «Таких справді чимало, що ж тут поробиш»… Проте деяким з цих дітей таки справді пощастило у житті. Тоді, коли вони переступили поріг суспільно - громадської організації «Разом за життя» і познайомилися з Тетяною Семенівною Дубенчак. Жінкою, яка створила цю організацію для надання різнопланової допомоги дітям, які її найбільш потребують, з такими ж рішучими і небайдужими жінками – однодумцями.
Справжня благодійність нічого не має спільного з рекламою і піаром
Суспільно - громадська організація «Разом за життя» існує в м. Ірпені з 1995 року. Має прямі домовленості з чотирма іспанськими організаціями (Більбао, Кастельйон, Валенсія), які беруть на відпочинок і оздоровлення наших дітей з Приірпіння. Організація опікується найбільш незахищеними категоріями: дітьми – сиротами, напівсиротами, з багатодітних родин (всього на обліку понад 60 родин). Здійснила понад 2500 тисяч поїздок за кордон. Оздоровлення дітей в Іспанії – основний напрямок роботи.
За той час, відколи існує в Ірпені суспільно – громадська організація «Разом за життя» всупереч всім бюрократичним перешкодам, дітей, доля яких кардинально змінилася, справді багато. В Іспанії вони отримали шанс і путівку в інше - краще - життя. У кожного з них своя життєва дорога і кожен з них може розповісти тільки свою історію, яка не буде схожою на іншу. Здавалося б, організацію, яка працює на благо дітей, потрібно було б усіляко підтримувати і співпрацювати нашій владі. Проте рішення, яке іноді приймається десь там «нагорі», у вищих кабінетах, суперечить всілякій логіці і здоровому глузду. Так, коли організація, потрапивши в поле зору місцевої влади, кілька років тому позбулася свого офісу. З кімнатки, яку організація орендувала у міськраді, їх виселили, начебто для того, щоб зробити ремонт.
Організацію виселили, але вже назад не вселили - віддали іншій службі. Напевно вирішили, що справи, якими переймається організація, не такі важливі для розвитку і перспектив міста. З того часу організації довелося орендувати приміщення на території БКЗ, яке щомісяця обходиться у копійку. І плата ця немала, якщо врахувати, що це організація – благодійна, а тому комерцією не займається. За логікою речей оренду тепер сплачують ті ж самі сім'ї, які стоять тут на обліку. В організації відсутній телефон, але провести його не можуть. Але саме завдяки зусиллям кількох активістів цієї організації Ірпінь отримав «іспанський» клас у СЗОШ №12. Саме відтоді стали вивчати іспанську мову і вона стала 14 мовою, яку викладають у цій школі. Саме завдяки іспанцям місто свого часу отримало 60 комп’ютерів (також у цій школі був обладнаний комп’ютерний клас), чимало підручників, посібників, енциклопедій.
А історія з обладнанням для пологового будинку, який за свої кошти переправили іспанці, і від якого відмовився керівник цієї установи вже в останню мить, коли воно у ящиках стояло під Києвом , на окружній, бо той не захотів (зі своїх, тільки йому відомих міркувань) і його потім віддали в обласну лікарню. Нині воно працює на благо киян, а не ірпінців, бучанців, ворзелян. Чи можна зрозуміти такі «звитяжні» рішення чиновників? Особисто мені, важко… Багато років благодійна організація « Разом за життя» залишалася «в тіні». Про неї знали лише ті сім’ї, які передавали один одному інформацію з рук в руки. Свого часу, коли в місті існувала лише одна газета - і та була міськрадівська - інформацію про організацію не можна було розмістити, бо це, мовляв, буде реклама. Тому про свою організацію Тетяна Семенівна розповідає без зайвих слів: коротко, по – діловому. Так звикла. Справжня благодійність не має нічого спільного з гучною рекламою та акціями з метою піару. Велика місія дорослих – оточити дітей, які обділені батьківською увагою любов’ю і турботою. Це її життя. У любові до дітей вона черпає сили.
Як у мерії грошей на фільм шукали
Про наших дітей, які побували у різні роки в Іспанії і про те, як потім склалася їхня доля, нині почали знімати художній фільм. Вірніше, відзняли більшу половину, а потім питання стало: де ж взяти гроші? За грошима пішли до мера м. Ірпеня О. Бондаря. Люб’язно вислухавши, він пообіцяв звернутися під час сесії до депутатів аби ті підтримали. Так і сталося. На сесії, яка відбулася 25 червня, депутати підтримали прохання про фінансування фільму. Всі визнали, що це добра справа і навіть прозвучала пропозиція від депутата А. Калинки, що для цього потрібно лише розпорядження голови. І – все. Голова організації Т. Дубенчак була впевнена, що слово мера, який пообіцяв посприяти знайти гроші,– гарантія успіху. Проте не так сталося, як гадалося. З цього моменту починається найцікавіше.
Після сесії кинулася Тетяна Семенівна по всіх кабінетах розшукувати документи , які особисто вручала голові: ані документів, ані розпорядження. Час іде, на продовження зйомків фільму коштів немає. Фільм «застопорився». Обіцяні мером гроші на створення цього фільму так до цього часу не відшукалися. У мерії сказали, що «механізм пошуку грошей до кінця не продумали»: чи то самі депутати скинуться, чи то спонсора шукатимуть. Бо грошей у бюджеті, сказали, нема. Шкода... Оттаке кіно...
Тепер навчена гірким досвідом голова суспільно – громадської організації «Разом за життя» Тетяна Дубенчак каже, що піде до мерії ще раз, але вже до громадської приймальні. Спочатку реєструватися, потім чекати відповіді за всіма правилами з усіх потрібних інстанцій. Надію не втрачає. А може, таки і справді мерія гроші знайде і фільм, який більше потрібен для історії нашого міста, а не для організації, таки вийде...
