» » » Як довести вину медиків

Як довести вину медиків

Як довести вину медиків, або Особливості відшкодування шкоди пацієнту при наданні неякісної медичної допомоги.

Звертаючись по медичну допомогу, людина розраховує, що їй будуть надані якісні медичні послуги і вона швидко відновить здоров’я. Проте нерідко трапляється так, що медичний персонал припускається помилки та завдає шкоди здоров’ю пацієнта, а іноді така помилка навіть призводить до смерті. У таких випадках пацієнт або його родичі намагаються "знайти правду", звертаючись до суду. Проте в Україні вкрай мало справ вирішується на користь пацієнтів, адже довести помилку чи халатність лікарів дуже складно.


Зазвичай такі судові справи розглядають декілька років, адже для встановлення причин негативних наслідків для здоров’я пацієнта чи причин його смерті потрібне застосування спеціальних знань в галузі медицини, а отже, призначення судово-медичної експертизи, а іноді й декількох експертиз, коли думки експертів не співпадають або не вирішені всі спірні для сторін питання. Так, якщо висновок експерта визнаний неповним або неясним, суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Проте якщо сторона вважає, що висновок експерта необґрунтований, суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, вона може на підставі ч. 2 ст. 150 ЦПКУ звернутися до суду з клопотанням про призначення повторної експертизи, яка доручається іншому експертові.


Відшкодування шкоди

Які ж особливості відшкодування зазначеної шкоди пацієнтам? Порядок її відшкодування визначений у параграфі 2 глави 82 ЦКУ. Передбачено, що така шкода відшкодовується юридичною особою (лікарнею, іншим медичним закладом) або фізичною особою (державним лікарем або лікарем, який здійснює приватну медичну практику чи підприємницьку діяльність на підставі ліцензії на медичну практику).

Матеріальна шкода.
Шкода, завдана здоров’ю пацієнта, не може бути відшкодована, оскільки здоров’я людини не можна відновити до того рівня, який існував раніше. У цьому разі може йтися лише про компенсацію завданих збитків та витрат, понесених пацієнтом. Згідно зі ст. 1195 ЦКУ вона полягає у відшкодуванні потерпілому заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також у відшкодуванні додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Шкода, пов’язана зі смертю годувальника.
Стаття 1200 ЦКУ присвячена відшкодуванню шкоди в разі смерті пацієнта. У такому випадку право на звернення до суду з позовом мають непрацездатні особи, які були на утриманні потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Моральна шкода.
Згідно зі ст. 23 ЦКУ відшкодуванню підлягає і моральна шкода, завдана особі. Ця шкода полягає як у фізичному болю, якого особа зазнавала у процесі неправильного лікування в клініці, так і у фізичному болю, який був наслідком неналежної медичної допомоги, а також у болю, завданому під час "виправлення" медичної помилки (наприклад, при видаленні неправильно полікованого стоматологом зуба та заміні його штучним імплантом). Крім того, моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з такими діями лікарів і які виразилися в переживаннях стосовно стану свого здоров’я, в думці про те, що призначене лікування не допомагає, тощо.


Як доводити неправоту лікарів

Проте, щоб мати право на зазначене відшкодування, особа повинна обґрунтувати та довести в судовому засіданні таке:

а) факт дії чи бездіяльності лікарів, яка виразилася в неправильній діагностиці захворювання чи неправильно призначеному лікуванні. Для кожного захворювання наказом Міністерства охорони здоров’я України затверджені нормативи надання медичної допомоги, які визначають, які саме аналізи та діагностичні дослідження мають бути призначені для підтвердження первинного діагнозу і яка тактика лікування має бути обрана. Так, наказом від 27.07.1998 р. № 226 затверджено Тимчасові галузеві уніфіковані стандарти медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України та Тимчасові стандарти обсягів діагностичних досліджень, лікувальних заходів та критерії якості лікування дітей. Ці стандарти розділені по кожній лікарській спеціальності, у межах якої виокремлене те чи інше захворювання.

Тому, перш ніж писати позовну заяву, необхідно визначити, у якому відділенні лікувався хворий (лікарську спеціальність), і встановити, який діагноз поставили хворому в лікувальному закладі. Як правило, при виписці пацієнту видається лише епікриз, надати іншу документацію лікувальний заклад відмовляється. Проте пацієнт має повне право вимагати будь-яку документацію, яка наявна в лікарняному закладі (зокрема, медичну картку хворого, результати всіх аналізів та щоденник лікування), посилаючись на ст. 34 та 49 Конституції, ст. 285 ЦКУ та ст. 39 Основ законодавства України "Про охорону здоров’я".

Маючи на руках усі документи, заявник може порівняти діагноз та призначене йому лікування з нормативами, у яких закріплені обов’язкові дії лікарів. Тільки при виявленні невідповідностей можна говорити, що лікарі неналежно виконали свої обов’язки і припустилися лікувально-діагностичної та/або лікувально-тактичної помилки. Наприклад, для спеціальності "Терапія" за захворюванням "Анкілозуючий спондилоартрит (хвороба Бехтєрєва)" обов’язкові такі діагностичні дослідження: загальний аналіз крові, біохімічні дослідження крові (С-реактивний білок, білкові фракції), ЕКГ, Rо-графія суглобів до і після лікування. Призначається таке лікування: протизапальні засоби, фізіотерапевтичне лікування, кортикостероїди - за показаннями. Критерії якості (бажані результати лікування): зменшення клінічних проявів основних симптомів та клініко-лабораторних показників запального процесу, середня тривалість лікування - 14 днів;

б) наявність наслідку у вигляді завдання шкоди здоров’ю пацієнта. Отримавши незаперечні підтвердження того, що призначені лікарями діагностичні дослідження чи лікування не відповідали нормативам, заявник (позивач) повинен довести наявність шкоди для здоров’я пацієнта. Її доказами можуть бути: факти звернення до інших лікарів (які призначали лікування); факти виявлення інших хвороб чи перехід існуючої хвороби в хронічну форму, що могло бути результатом неправильного лікування; письмові висновки інших лікарів, які оглядали чи лікували пацієнта, що мають силу висновку спеціаліста.

Так, для стоматологічних хворих наказом Міністерства охорони здоров’я України "Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)" від 27.12.1999 р. № 302 затверджена форма № 043/о "Медична карта стоматологічного хворого". Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України "Про затвердження типових інструкцій щодо заповнення форм первинної медичної документації лікувально-профілактичних закладів" від 03.07.2001 р. № 258 медична карта стоматологічного хворого містить рядок "Скарги". У ньому зі слів пацієнта або його родичів записують скарги, які найточніше відбивають стоматологічний стан пацієнта.

Спеціальний розділ карти відводиться для складання плану обстеження, плану лікування хворого з відмітками про консультації, проведені в необхідних випадках суміжними фахівцями. Для запису наступних звернень пацієнта з даним захворюванням, а також у разі звернення з новими захворюваннями передбачений розділ карти, який називається "Щоденник". Його завершує епікриз - стислий опис результатів лікування та рекомендованих лікарем практичних заходів.

Після лікування ставиться підпис лікаря, який провів лікування, та завідуючого відділенням, а після закінчення окремих етапів лікування - підпис лікаря, який безпосередньо лікує хворого.

Якщо якоїсь із зазначених складових немає, можна стверджувати, що лікарі неточно заповнили медичну картку через несумлінне ставлення до виконання своїх обов’язків або що частину медичної документації переписали, щоб приховати недбалість лікарів;

в) причинний зв’язок між діяннями лікарів та отриманим наслідком. У цьому разі позивач повинен довести, що шкода заподіяна пацієнту саме діяннями лікарів, а не іншими об’єктивними чинниками, як-от: недосконалість медичної науки на даному її етапі, об’єктивні труднощі діагностики, атиповість розвитку захворювання та його наслідків, запізніла діагностика, зумовлена пізнім зверненням пацієнта, тощо. Не слід виключати і можливість провини інших осіб. Наприклад, якщо пацієнт звертався до іншої клініки чи до нетрадиційної медицини або ж займався самолікуванням.

Якщо особа вважає, що зможе довести всі зазначені складові, вона може звернутися до відповідного суду. При цьому слід пам’ятати, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону "Про захист прав споживачів" від 01.12.2005 р. № 3161 договір - це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ). Отже, звертаючись по медичну допомогу, особа укладає з клінікою усний договір про надання медичних послуг, згідно з яким є їх споживачем. Тому на відносини, які виникають з такого договору, поширюється дія Закону "Про захист прав споживачів". Згідно зі ст. 4 Декрету КМУ позивачі у цій категорії справ звільняються від сплати державного мита.

Іноді вину лікарів легше довести в кримінальному процесі, особливо коли їхні дії спричинили тяжкі наслідки для хворого, які можуть виражатися в його смерті, самогубстві чи заподіянні йому тілесних ушкоджень (тяжких чи середньої тяжкості). Так, ст. 140 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність лікарів за невиконання чи неналежне виконання своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. У цьому разі доцільно звернутись із заявою до правоохоронних органів, а після доведення провини лікарів шляхом винесення судом обвинувального вироку подати позов у межах цивільного процесу. За цих умов факти, на які посилатиметься позивач, уже будуть доведені в кримінальному процесі і не потребуватимуть доказування.
"Правовий тиждень", № 20, 18-24 травня 2010 
  0
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.