15 травня нашому землякові Михайлу Опанасовичу Булгакову виповнилося б 119 років. Твори талановитого письменника та драматурга значно пережили свого Майстра. Але збереглись у Бучі не лише спогади про славетну родину. Між вулиць Вокзальна та Інститутська панує історичний парк садиби Булгакових, де народжувались сюжети цих всесвітньовідомих творів, їх стиль, їх чудова поетична аура.
Позаштатний кореспондент газети «Бучанські новини» Анатолій Бальчос зустрівся у Москві з племінницею Михайла Опанасовича, його хресницею, професором Оленою Андріївною Земською, яка є родинним хранителем історії Булгакових. Пропонуємо Вам фрагменти цього інтерв’ю, присвяченого дню народження талановитого літератора.
Кор. – Михайло Опанасович Булгаков для багатьох людей це відомий талановитий письменник і драматург, а для Вас, Олено Андріївно, він є насамперед хрещеним, Вашим дядьком. Хочу запитати Вас, якою людиною він був, які риси характеру були притаманні саме йому, а можливо й усьому роду Булгакових.
О.А. – Він був веселим. Він любив жарт, розіграш. Михайло Опанасович любив влаштовувати вдома театральні вистави. Взагалі вдома у Булгакових було заведено ставити маленькі вистави-шаради, коли слово розпадалось на окремі частини, які потім показувались з допомогою акторської гри, і потрібно було здогадатись, дивлячись на ці міні вистави, яке це було слово.
Він любив складати жартівливі вірші про усіх членів родини, про події, про загальну обстановку в домі, це було дуже характерно для Михайла Опанасовича… Наприклад, про життя у Бучі:
«…Утро. Мама в спальне дремлет.
Солнце красное взойдет,
Мама встанет и тотчас же всем работу раздает:
«Ты иди песок сыпь в ямы,
Ты ж из ям песок таскай…»
Це, звісно ж, був жарт. Навіщо ж одному сипати пісок, а другому його з ями діставати? Мова у вірші йшла про те, що діти не повинні байдикувати. У родині Булгакових дорослі діти надавали уроки молодшим, навіть, мали учнів, які до них спеціально для цього приходили. Працелюбність – це була дуже потужна риса родини Булгакових як у дітей, так й у дорослих.
Гарних рис, які згуртовували цю родину, було дуже багато. Постійно лунали жарти, сміх, спів, музика. Вони часто ходили в оперу, у драматичний театр. Сестра Віра, яка, до речі, була дуже пунктуальна, коли Мишко повертався додому з вистави «Фауст», брала у брата квиток та наколювала його на гвіздок. Коли вона їх потім порахувала, з’ясувалось, що Михайло був на «Фаусті» п’ятдесят один раз. Він навіть мріяв стати актором в опері.
![]()
Олена Андріївна Земская
Булгакови приймали участь у виставах на літній сцені у Бучі. Вони грали у футбол, у крокет, у теніс…, але при цьому не забували про навчання. Коли у дітей були екзамени, вони їздили здавати ці екзамени до Києва. Читали Булгакови різними іноземними мовами. Вдома у них, у бібліотеці були книги англійською, французькою та німецькою мовами. Іноземні мови знали усі діти та вважалось якось неможливим, щоб людина знала лише російську та українську мови. Треба зазначити, що українську мову діти добре знали, хоча й жили у російській родині. Для Булгакових українська мова була також рідною, усі дуже добре розмовляли та чудово розуміли.
Багато що можна пригадати про цікаве життя цієї родини. Наприклад, коли вони оселилися у Бучі, батьки вирішили: нехай діти ходять босими та не будуть розніженими. Тоді сусідки насмішкувато буркотіли, мов, професорські діти…, а ходять босими. Але Булгакови не зважали ні на це, ні на соснові шишки, наступати на які було не дуже приємно. Їх діти радісно бігали у лісі, ходили купатися в озері та, взагалі, вони усі дуже цінували свободу…
Якось сестра Миші Варя розповідала у листі іншій сестрі Надії про те, як вони живуть, а наприкінці написала: «… мы так хохотали!» Це і був, як згадувала моя мама – Мишина сестра, лейтмотив усього їхнього життя.
Кор. – Це місце у Бучі виховувало відчуття свободи, гармонії та розвивало дітей родини Булгакових. Як нам, бучанам, відродити цю атмосферу, які ідеї, на Ваш погляд, повинні бути покладені в основу роботи по відродженню історичного парку та створенню садиби-музею.
О.А. – Вважаю, що у цьому будинку обов’язково повинен бути рояль, тому що музика була найважливішою складовою їхнього життя. Добре, щоб там була хороша бібліотека. Анатолій Петрович Кончаковський, директор київського Музею Булгакова на Андріївському узвозі, видав наукову книжку, де перераховані усі книги, які були в домі Булгакових. Треба постаратися зібрати їх, багато з них є вже зараз.
Діти, особливо хлопчики з родини Булгакових, вчилися грати на скрипці. Тому у садибі-музею повинна бути й скрипка, окрім роялю. Сестри Михайла Варя та Віра гарно співали. У Віри був дуже красивий голос, вона до старості співала у хорі. Саме тому, думаю, у домі повинні панувати музика та книги, у тому числі, надруковані іноземними мовами.
Парк повинен навіювати ідею природної краси. Там повинні гармонійно співіснувати і квіти, і дерева, і клумби, і доріжки, де можна було б погуляти із дітьми, і лавки, і бесідки, у яких можна було б посидіти, помріяти, почитати книгу, або просто побесідувати. Все це повинно бути так продумано, щоб відроджувало історичну атмосферу того часу та створювало ауру місця одночасно і відпочинку, і виховання, ауру місця легкого, вільного і одночасно здорового життя. Дуже добре, якщо б діти Бучі приймали участь у створенні цього дитячого світу, наприклад, саджали дерева та доглядали за квітами. Безперечно для цієї великої роботи повинна бути створена організація, яка б опікувалась і парком, і будинком.
Раніше, у Булгакових кухня була збудована окремо. Напевно сьогодні це також було б дуже розумним рішенням, що б в самому будинку не готували, наприклад, чай для відвідувачів музею, як це роблять і у Києві, і у Москві. Кухня у часи Михайла Опанасовича була за декілька кроків від будинку, не заважала основному життю родини, тим самим демонструвала, що кухонні турботи стоять відсторонь від культурного життя, яке витрачається і на заняття, і на відпочинок, і на радощі, і на творчість, зокрема на спектаклі.
Дуже добре, щоб поруч цього історичного місця жили люди, які б були близькі по духу родині Булгакових. Раніше театральні вистави ставились не лише, так званим, «Булгаковським суспільством». У них були друзі, які також приймали участь у створенні спектаклів, були режисери, актори, товариші, які шили костюми, видавали афіші і тому подібне. Про все це потрібно пам’ятати і опікуватись цим своєчасно. Але все ж, насамперед, потрібно відродити дім і парк, щоб там життя відчувалось красивим, зручним та вільним.
Кор. – Зрозуміло, що кожен з батьків бажає бачити в своїй дитині видатну особистість, рівну постаті Гоголя, Булгакова, Чайковського…, та ніхто не бажав би бачити в ній Шарікова або Швондера. Що нам робити, щоб у нас сьогодні, завтра, післязавтра було б менше «Шарікових і Швондерів», а більше «Булгакових»?
О.А. – На мій погляд, ви не вірно ставите питання, тому що між Швондером та Булгаковим дуже велика різниця. Коли людина не «Булгаков» то вона не обов’язково «Швондер», розумієте? Поряд з нами живуть інші люди, і важко уявити собі, що у наступному поколінні, або через покоління усі будуть такими ж талановитими як Михайло Опанасович. Так не буває. Талант тим і відрізняється від інших людей, що талантів не так вже й багато, вони народжуються поступово. Для цього потрібна відповідна родина, відповідні гени у самої людини, відповідна освіта та багато інших умов. Таланти, до речі, бувають зовсім різні. Не у всіх же талант до літератури. Є й чудові хірурги, розкішні модельєри, архітектори, художники… Вважаю, що таланти повинні бути у різних галузях… Просто, потрібно, що б діти були здорові, «живі», щоб розвивалися їх здібності, у кожного – свої. Ви, наприклад, хотіли бути письменником?
Кор. – Цікаве Ваше запитання. Напевно усі діти колись мріють бути або письменником, або художником - це те, що вочевидь. Коли легко читаєш чудову книгу, хочеться вважати, що й ти також так зможеш написати, але напевно труд лежить в основі кожного таланту?
О.А. – Так - і труд, і знання, і працелюбство. Дуже важливо, щоб людина відносилась до власної справи з любов’ю та інтересом. Коли щось робиться, як кажуть, з-під палки, толку буде мало. Потрібно, щоб молодій людині, а тим більше дитині, було цікаво. Тому також дуже важливо мати у школах талановитих учителів.
Я особисто закінчила школу у 1944 році. Моя школа була набагато гірша ніж сучасні школи кінця ХХ – початку ХХІ сторіччя. Так що, не можна казати, що все навколо погіршується. Але ми повинні відроджувати те, що зруйновано та втрачено. Саме тому потрібно тривожиться та клопотатися, щоб у Бучі відродити і парк, і дім Булгакових, і таку атмосферу, коли б людина там по мимо власної волі полюбила природу, мистецтво та відчувала себе здоровою, вільною. Для цього потрібно докласти багато зусиль. Повинні бути ентузіасти. Я вважаю, у кожній справі повинні бути ентузіасти: люди, які про це постійно турбуються, думають про це та намагаються зробити це як можна краще.
Байдужість – дуже погана річ. Я не кажу вже про ледарювання та неробство, про пияцтво та наркоманію - це зло. Але й байдужість - саме така риса характеру, яка не сприяє таланту та розвитку позитивних якостей особистості.
Кор. – Щиро Вам вдячний за бесіду. Бажаю здоров’я та сподіваюсь на нову зустріч з Вами вже у Бучі, на батьківщині Майстра.
Позаштатний кореспондент газети «Бучанські новини» Анатолій Бальчос зустрівся у Москві з племінницею Михайла Опанасовича, його хресницею, професором Оленою Андріївною Земською, яка є родинним хранителем історії Булгакових. Пропонуємо Вам фрагменти цього інтерв’ю, присвяченого дню народження талановитого літератора.
Кор. – Михайло Опанасович Булгаков для багатьох людей це відомий талановитий письменник і драматург, а для Вас, Олено Андріївно, він є насамперед хрещеним, Вашим дядьком. Хочу запитати Вас, якою людиною він був, які риси характеру були притаманні саме йому, а можливо й усьому роду Булгакових.
О.А. – Він був веселим. Він любив жарт, розіграш. Михайло Опанасович любив влаштовувати вдома театральні вистави. Взагалі вдома у Булгакових було заведено ставити маленькі вистави-шаради, коли слово розпадалось на окремі частини, які потім показувались з допомогою акторської гри, і потрібно було здогадатись, дивлячись на ці міні вистави, яке це було слово.
Він любив складати жартівливі вірші про усіх членів родини, про події, про загальну обстановку в домі, це було дуже характерно для Михайла Опанасовича… Наприклад, про життя у Бучі:
«…Утро. Мама в спальне дремлет.
Солнце красное взойдет,
Мама встанет и тотчас же всем работу раздает:
«Ты иди песок сыпь в ямы,
Ты ж из ям песок таскай…»
Це, звісно ж, був жарт. Навіщо ж одному сипати пісок, а другому його з ями діставати? Мова у вірші йшла про те, що діти не повинні байдикувати. У родині Булгакових дорослі діти надавали уроки молодшим, навіть, мали учнів, які до них спеціально для цього приходили. Працелюбність – це була дуже потужна риса родини Булгакових як у дітей, так й у дорослих.
Гарних рис, які згуртовували цю родину, було дуже багато. Постійно лунали жарти, сміх, спів, музика. Вони часто ходили в оперу, у драматичний театр. Сестра Віра, яка, до речі, була дуже пунктуальна, коли Мишко повертався додому з вистави «Фауст», брала у брата квиток та наколювала його на гвіздок. Коли вона їх потім порахувала, з’ясувалось, що Михайло був на «Фаусті» п’ятдесят один раз. Він навіть мріяв стати актором в опері.
Олена Андріївна Земская
Булгакови приймали участь у виставах на літній сцені у Бучі. Вони грали у футбол, у крокет, у теніс…, але при цьому не забували про навчання. Коли у дітей були екзамени, вони їздили здавати ці екзамени до Києва. Читали Булгакови різними іноземними мовами. Вдома у них, у бібліотеці були книги англійською, французькою та німецькою мовами. Іноземні мови знали усі діти та вважалось якось неможливим, щоб людина знала лише російську та українську мови. Треба зазначити, що українську мову діти добре знали, хоча й жили у російській родині. Для Булгакових українська мова була також рідною, усі дуже добре розмовляли та чудово розуміли.
Багато що можна пригадати про цікаве життя цієї родини. Наприклад, коли вони оселилися у Бучі, батьки вирішили: нехай діти ходять босими та не будуть розніженими. Тоді сусідки насмішкувато буркотіли, мов, професорські діти…, а ходять босими. Але Булгакови не зважали ні на це, ні на соснові шишки, наступати на які було не дуже приємно. Їх діти радісно бігали у лісі, ходили купатися в озері та, взагалі, вони усі дуже цінували свободу…
Якось сестра Миші Варя розповідала у листі іншій сестрі Надії про те, як вони живуть, а наприкінці написала: «… мы так хохотали!» Це і був, як згадувала моя мама – Мишина сестра, лейтмотив усього їхнього життя.
Кор. – Це місце у Бучі виховувало відчуття свободи, гармонії та розвивало дітей родини Булгакових. Як нам, бучанам, відродити цю атмосферу, які ідеї, на Ваш погляд, повинні бути покладені в основу роботи по відродженню історичного парку та створенню садиби-музею.
О.А. – Вважаю, що у цьому будинку обов’язково повинен бути рояль, тому що музика була найважливішою складовою їхнього життя. Добре, щоб там була хороша бібліотека. Анатолій Петрович Кончаковський, директор київського Музею Булгакова на Андріївському узвозі, видав наукову книжку, де перераховані усі книги, які були в домі Булгакових. Треба постаратися зібрати їх, багато з них є вже зараз.
Діти, особливо хлопчики з родини Булгакових, вчилися грати на скрипці. Тому у садибі-музею повинна бути й скрипка, окрім роялю. Сестри Михайла Варя та Віра гарно співали. У Віри був дуже красивий голос, вона до старості співала у хорі. Саме тому, думаю, у домі повинні панувати музика та книги, у тому числі, надруковані іноземними мовами.
Парк повинен навіювати ідею природної краси. Там повинні гармонійно співіснувати і квіти, і дерева, і клумби, і доріжки, де можна було б погуляти із дітьми, і лавки, і бесідки, у яких можна було б посидіти, помріяти, почитати книгу, або просто побесідувати. Все це повинно бути так продумано, щоб відроджувало історичну атмосферу того часу та створювало ауру місця одночасно і відпочинку, і виховання, ауру місця легкого, вільного і одночасно здорового життя. Дуже добре, якщо б діти Бучі приймали участь у створенні цього дитячого світу, наприклад, саджали дерева та доглядали за квітами. Безперечно для цієї великої роботи повинна бути створена організація, яка б опікувалась і парком, і будинком.
Раніше, у Булгакових кухня була збудована окремо. Напевно сьогодні це також було б дуже розумним рішенням, що б в самому будинку не готували, наприклад, чай для відвідувачів музею, як це роблять і у Києві, і у Москві. Кухня у часи Михайла Опанасовича була за декілька кроків від будинку, не заважала основному життю родини, тим самим демонструвала, що кухонні турботи стоять відсторонь від культурного життя, яке витрачається і на заняття, і на відпочинок, і на радощі, і на творчість, зокрема на спектаклі.
Дуже добре, щоб поруч цього історичного місця жили люди, які б були близькі по духу родині Булгакових. Раніше театральні вистави ставились не лише, так званим, «Булгаковським суспільством». У них були друзі, які також приймали участь у створенні спектаклів, були режисери, актори, товариші, які шили костюми, видавали афіші і тому подібне. Про все це потрібно пам’ятати і опікуватись цим своєчасно. Але все ж, насамперед, потрібно відродити дім і парк, щоб там життя відчувалось красивим, зручним та вільним.
Кор. – Зрозуміло, що кожен з батьків бажає бачити в своїй дитині видатну особистість, рівну постаті Гоголя, Булгакова, Чайковського…, та ніхто не бажав би бачити в ній Шарікова або Швондера. Що нам робити, щоб у нас сьогодні, завтра, післязавтра було б менше «Шарікових і Швондерів», а більше «Булгакових»?
О.А. – На мій погляд, ви не вірно ставите питання, тому що між Швондером та Булгаковим дуже велика різниця. Коли людина не «Булгаков» то вона не обов’язково «Швондер», розумієте? Поряд з нами живуть інші люди, і важко уявити собі, що у наступному поколінні, або через покоління усі будуть такими ж талановитими як Михайло Опанасович. Так не буває. Талант тим і відрізняється від інших людей, що талантів не так вже й багато, вони народжуються поступово. Для цього потрібна відповідна родина, відповідні гени у самої людини, відповідна освіта та багато інших умов. Таланти, до речі, бувають зовсім різні. Не у всіх же талант до літератури. Є й чудові хірурги, розкішні модельєри, архітектори, художники… Вважаю, що таланти повинні бути у різних галузях… Просто, потрібно, що б діти були здорові, «живі», щоб розвивалися їх здібності, у кожного – свої. Ви, наприклад, хотіли бути письменником?
Кор. – Цікаве Ваше запитання. Напевно усі діти колись мріють бути або письменником, або художником - це те, що вочевидь. Коли легко читаєш чудову книгу, хочеться вважати, що й ти також так зможеш написати, але напевно труд лежить в основі кожного таланту?
О.А. – Так - і труд, і знання, і працелюбство. Дуже важливо, щоб людина відносилась до власної справи з любов’ю та інтересом. Коли щось робиться, як кажуть, з-під палки, толку буде мало. Потрібно, щоб молодій людині, а тим більше дитині, було цікаво. Тому також дуже важливо мати у школах талановитих учителів.
Я особисто закінчила школу у 1944 році. Моя школа була набагато гірша ніж сучасні школи кінця ХХ – початку ХХІ сторіччя. Так що, не можна казати, що все навколо погіршується. Але ми повинні відроджувати те, що зруйновано та втрачено. Саме тому потрібно тривожиться та клопотатися, щоб у Бучі відродити і парк, і дім Булгакових, і таку атмосферу, коли б людина там по мимо власної волі полюбила природу, мистецтво та відчувала себе здоровою, вільною. Для цього потрібно докласти багато зусиль. Повинні бути ентузіасти. Я вважаю, у кожній справі повинні бути ентузіасти: люди, які про це постійно турбуються, думають про це та намагаються зробити це як можна краще.
Байдужість – дуже погана річ. Я не кажу вже про ледарювання та неробство, про пияцтво та наркоманію - це зло. Але й байдужість - саме така риса характеру, яка не сприяє таланту та розвитку позитивних якостей особистості.
Кор. – Щиро Вам вдячний за бесіду. Бажаю здоров’я та сподіваюсь на нову зустріч з Вами вже у Бучі, на батьківщині Майстра.
Київ-Москва-Буча
