Юридична консультація

У разі коли дані документальної перевірки платника податків свідчать про заниження суми податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і податковий орган виявляє суму недоплати відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону та п. 6.1.3 Інструкції "Про затвердження Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби" від 17.03.2001 р. № 110 (далі – Інструкція), такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від податкового органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми недоплати та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Пунктом 2.8 Інструкції визначено, що недоплата – це заниження суми податкового зобов'язання за відповідні
базові податкові (звітні) періоди.
При цьому, п. 6.1.3 Інструкції передбачено, що у разі якщо за результатами перевірки виявлено в окремих податкових періодах суми недоплат, то за кожний з таких податкових періодів нараховуються штрафні (фінансові) санкції у порядку та розмірах, визначених цим пунктом.

Отже, штрафні (фінансові) санкції відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону застосовуються на визначені
перевіркою суми занижень податкових зобов'язань (недоплат) за відповідні базові податкові (звітні) періоди без урахування встановлених перевіркою завищень податкових зобов'язань в інших базових податкових періодах (крім випадків, коли до початку перевірки платник податків самостійно виявив факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів та відповідно до п.17.2 ст.17 Закону відкоригував ці суми шляхом подання уточнюючого розрахунку або відображення коригувань у відповідних рядках декларацій за наступні податкові періоди).

Інструкцією передбачена послідовність дій при розрахунку штрафних (фінансових) санкцій з метою отримання
вимог щодо максимального (п'ятдесяти відсотків) та мінімального (десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) їх розміру, а саме:

1) визначається сукупно сума недоплат за кожною з декларацій за всіма податковими періодами, в яких вони виявлені;
2) визначається сукупно сума штрафних (фінансових) санкцій завсіма податковими періодами, у яких були виявлені суми недоплат та за якими нараховані такі штрафні (фінансові) санкції;
3) здійснюється обрахування максимального та мінімального розміру штрафних (фінансових) санкцій від сукупної суми недоплат та порівнюється із фактично нарахованою сумою штрафних (фінансових) санкцій, визначеною сукупно за всі податкові періоди, в яких були виявлені суми недоплат.

До сплати визначаються суми штрафних (фінансових) санкцій, що не перевищують максимальний розмір та не є нижчими від мінімального розміру, визначених цих пунктом.



Неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) є підставою для залишення позову без розгляду.

Проте, якщо позивач належним чином обґрунтував неможливість подання ним таких матеріалів і документів та наявність їх у відповідача (чи іншої особи, яка не бере участі у справі), господарський суд з огляду на приписи ч. 1 ст. 38 ГПК вимагає їх у відповідача або інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі, а в разі ухилення відповідача або зазначених підприємств та організацій від виконання вимог суду вживає відповідних заходів. Таке витребування має здійснюватись господарським судом виключно ухвалою, винесеною згідно із ст. 86 ГПК.

Обов'язковість рішень суду (до яких належать і ухвали) визначена частиною третьою ст. 129 Конституції України як одна з основних засад судочинства. Окрім цього, якщо підприємство чи організація ухиляється від виконання ухвали, господарський суд вправі на підставі п. 5 ст. 83 ГПК стягнути в дохід Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.




Статтею 313 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд з України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які ними уповноважені. Разом з тим, фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Відповідно до ст.17 "Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання і вилучення", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 р. № 231 (далі – Правила), відомості про дітей, що їдуть за кордон разом з батьками (законними представниками), вносяться в паспорти батьків чи одного з батьків (законних представників) на підставі заяви громадянина, у чий паспорт вписуються діти.

За потреби виїзду дитини за кордон оформляється проїзний документ, а у випадках, передбачених п. 4 цих Правил, – паспорт (відповідно до цього пункту із заявою про оформлення паспорта можуть звертатися громадяни України, які досягли 18-річного віку, а у випадку постійного проживання за кордоном – 16-річного віку).

На дітей віком від 5 до 18 років, що виїжджають разом із законними представниками і дані про яких вписуються в їх паспорти, подаються фотокартки, що вклеюються в ці паспорти і скріплюються печаткою. Для оформлення паспорта (проїзного документа) фотокартки подаються незалежно від віку дитини. Проїзний документ оформляється на термін до трьох років чи до досягнення дитиною 18-річного віку.

Відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57, під час здійснення прикордонного контролю неповнолітніх громадян України, які перетинають державний кордон, посадові особи Держприкордонслужби перевіряють: паспортний документ супроводжуючої особи (передбачений міжнародними угодами); проїзний документ дитини; нотаріально засвідчену згоду обох батьків (законних представників), у якій визначено державу прямування та проміжок часу перебування у цій державі.

Нотаріально засвідченої згоди іншого з батьків, який не супроводжує дитину, посадова особа Держприкордоної служби не вимагає у разі наявності оригіналів або нотаріально засвідчених копій:
свідоцтва про смерть другого з батьків;
рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків;
рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім;
рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;
рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;
довідки відділу запису актів цивільного стану про те, що відомості про батька записані за заявою матері відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері), а також у разі коли другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджує запис
про батька у свідоцтві про народження дитини; коли у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким прямує дитина, або у проїзному документі дитини є відповідний запис про вибуття на постійне проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві України за кордоном.