Сказання, чого монастир прозвався Печерським. У князівство самодержця Руської землі, благовірного великого князя Володимира Святославовича, благословив Бог, щоб з’явився світильник Руської землі і наставник інокам, тож про нього це сказання. Був такий собі благочестивий муж з міста Любича, в котрому змолоду вселився страх Божий, і побажав він вдягтися в образ чернечий. Людинолюбний же Господь велів йому йти в країну Грецьку і там остригтися.
І зразу він в дорогу рушив, мандруючи за мандрівного Господа, який трудився заради нашого спасіння, і досяг царського міста. І до Святої Гори дійшов, обійшов усі святі монастирі, що були на Афоні, а побачивши монастирі Святої Гори і перебування тамтешніх отців, (надлюдську природу, які в плоті наслідували ангельське життя), ще більше розпалився Христовою любов’ю і побажав життя тих отців узяти собі в приклад. Прийшов він в один монастир і молив ігумена, щоб той поклав на нього ангельський образ чернечого чину. Ігумен же, побачивши його бажання творити добрі діла, послухався й постриг, і дав йому ім’я Антоній, навчивши життю іночому. Антоній же, в усьому Богові догоджаючи, в усьому іншому перебував у покорі й послуху, аж усі раділи за нього. Сказав був йому ігумен: – Антонію, іди на Русь, там іншим для успіху й утвердження корисний будеш, і буде з тобою благословення Святої Гори.
Антоній – бо прийшов до Києва, гадаючи, де йому зупинитися. Походив по монастирях, але не знайшов жодного, де б міг осісти: Бог не велів. І почав блукати по хащах, і по горах, і по всіх місцях, так на Берестове вийшов, і знайшов печеру, і вселився у неї (її колись варяги викопали), жив у ній у великий помірності. Невдовзі помер великий князь Володимир, і владу взяв безбожний окаянний Святополк, котрий, сівши в Києві, почав убивати братів своїх, і убив він святих Бориса і Гліба. Антоній же, бачачи таке кровопролиття, яке творив окаянний Святополк, утік на Святу Гору. Коли ж благочестивий князь Ярослав переміг Святополка, то сів у Києві. Боголюбивий князь Ярослав любив Берестове і церкву святих Апостолів і багатьох священників тримав.
***
На сайті "Православний духовний центр" повна версія статті>>
І зразу він в дорогу рушив, мандруючи за мандрівного Господа, який трудився заради нашого спасіння, і досяг царського міста. І до Святої Гори дійшов, обійшов усі святі монастирі, що були на Афоні, а побачивши монастирі Святої Гори і перебування тамтешніх отців, (надлюдську природу, які в плоті наслідували ангельське життя), ще більше розпалився Христовою любов’ю і побажав життя тих отців узяти собі в приклад. Прийшов він в один монастир і молив ігумена, щоб той поклав на нього ангельський образ чернечого чину. Ігумен же, побачивши його бажання творити добрі діла, послухався й постриг, і дав йому ім’я Антоній, навчивши життю іночому. Антоній же, в усьому Богові догоджаючи, в усьому іншому перебував у покорі й послуху, аж усі раділи за нього. Сказав був йому ігумен: – Антонію, іди на Русь, там іншим для успіху й утвердження корисний будеш, і буде з тобою благословення Святої Гори.
Антоній – бо прийшов до Києва, гадаючи, де йому зупинитися. Походив по монастирях, але не знайшов жодного, де б міг осісти: Бог не велів. І почав блукати по хащах, і по горах, і по всіх місцях, так на Берестове вийшов, і знайшов печеру, і вселився у неї (її колись варяги викопали), жив у ній у великий помірності. Невдовзі помер великий князь Володимир, і владу взяв безбожний окаянний Святополк, котрий, сівши в Києві, почав убивати братів своїх, і убив він святих Бориса і Гліба. Антоній же, бачачи таке кровопролиття, яке творив окаянний Святополк, утік на Святу Гору. Коли ж благочестивий князь Ярослав переміг Святополка, то сів у Києві. Боголюбивий князь Ярослав любив Берестове і церкву святих Апостолів і багатьох священників тримав.
***
На сайті "Православний духовний центр" повна версія статті>>
