З листа голови Ради суддів України Петра Пилипчука Генеральному прокурору України Олександру Медведьку щодо інформаційних атак на голову Окружного адміністративного суду Києва Олега БАЧУНА.
Кола правового "пекла"
- Олеже Володимировичу, на якій стадії знаходиться наразі вирішення "проблеми Бачуна"?
- Це вже проблема не стільки Бачуна, скільки всього суддівського корпусу. Наше протистояння з Портновим обумовлене спробами втручання у процес відправлення правосуддя з боку посадових осіб, у тому числі народних депутатів. Звичайно, допоки депутати перебувають під прикриттям мандата, проти них не порушиш кримінальну справу за протиправне втручання у правосуддя. А шкода. Втім, депутат — посада тимчасова. Поки що ж є можливість протидіяти цивільно-правовими методами.
- До речі, Ви казали, що збираєтеся захищати свою честь у суді...
- І вже подав три позови у місцеві суди. На черзі ще декілька. І, чого б це мені не коштувало, доведу до кінця всі судові справи.
- Після нашої попередньої зустрічі Вам, мабуть, довелося пройти не одне коло правового "пекла". Що сталося за цей час?
- Багато чого. Зокрема, я був запрошений двічі до Комітету з питань правосуддя, першого разу — взагалі за годину до початку його роботи. Це було просто образливо.
- Тобто не пішли?
- Не пішов. Натомість написав листа на ім'я голови Комітету Сергія Ківалова, у якому висловив свою позицію щодо того, що очолюваний ним Комітет неправомочний з'ясовувати походження моїх надбань і статків, перевіряти мої декларації та відомості, які наводить депутат Портнов. Знаючи при цьому, що його звернення з цього приводу знаходяться у Генеральній прокуратурі. Крім неї, право на такі перевірки має хіба що фіскальний орган. З іншими установами з цього приводу я співпрацювати не збираюся — це втручання в моє приватне життя.
Найгірша сторона закону
— Автором законопроектів, які встановили підсудність справ, пов'язаних із виборами Президента, апеляційним судам, а також ввели систему автоматизованого розподілу справ між суддями, як відомо, є Портнов. Чи не Ви надихнули його на ці новації?
— Мотиви його законотворчості мені невідомі. Та я йому вдячний за ці закони. Судді апеляційного суду за рангом вищі та кваліфікованіші, і я сподіваюся, що це піде на користь виборчому процесу. Щодо введення саме в адміністративних судах автоматизованої системи розподілу справ — ідея правильна і я її реалізував. І не з 1 січня наступного року, а з 10 серпня цього року. А портновці тепер нарікають, чому конкретний суддя розглядає конкретну справу.
- Ідеться про Одеський припортовий завод?
- І про нього теж. А тому, що система така, вони її самі підказали: програма закладена в комп'ютер — суддя займається справою, а наступний позов, поданий тими ж сторонами або з тим же предметом спору, буде знову ж таки йому розписаний.
- Але чому ідея законопроекту розповсюджується лише на адміністративні суди?
- З цього приводу існують різні думки... Наскільки мені відомо, є вже звернення групи депутатів про внесення змін до нього, від термінування його на рік. Зокрема, такі зміни ініційовані народним депутатом Валерієм Бондиком. Бо реалізація вимагає коштів, спеціалістів. Закон нівелює принцип спеціалізації суддів. Ті, хто займався раніше виборчим правом, займатиметься податковими справами. І так далі. Тобто йдеться про нівелювання справ у суді та загалом його спеціалізації. Це найгірша сторона закону.
"Залізний" аргумент
— Ви говорили, що звернення Портнова перебуває в Генпрокуратурі. Наскільки мені відомо, вона мала закінчити розгляд Вашої справи ще минулого тижня. Закінчила?
- Поки що ні. Перевірка мене, як голови окружного адміністративного суду, не обмежується моєю суто професійною діяльністю. Прокуратура задалася ціллю перевірити всі дані, пов'язані зі мною, починаючи мало не з 2004 року. Тобто з того часу, коли я тут не працював.
- Навіщо?
- Не знаю. У жодні нормальні строки подібний обсяг перевірок не вкладається. Адже, наголошую, йдеться не просто про якісь довільно визначені перевірки, а конкретну заяву депутата Писаренка стосовно порушення щодо мене кримінальної справи за фактом перельотів. Знаєте, ця ситуація нагадує мені епізод із "Собачого серця" Булгакова, коли швондерівська компанія заявила професору Преображенському: "Вас треба розстріляти". На здивоване запитання "За що?" професор почув "залізний" аргумент: "А ви не любите пролетаріат". Тією ж логікою керуються і Портнов зі своєю командою: мене треба звільнити та посадити, бо я їм не подобаюся.
- Але ж і Портнов досвідчений юрист.
- Так, і досить кваліфікований. Не маю наміру заперечувати його фахові можливості. Одначе він застосовує їх не за призначенням. Та Бог із ним. Є й інші подібні до нього люди, які намагалися впливати не тільки на мене, а на будь-кого із суддів. Я міг би розширити цей список, до якого ввійдуть і колишні працівники Секретаріату Президента, і колишні високі кабмінівські чиновники з юридичною освітою, представники різних департаментів Міністерства юстиції, голови держадміністрацій, які подібними методами, щоправда, у меншому масштабі, намагалися досягнути бажаного, тобто рішення на свою користь.
Головна "постава" правосуддя
- Яку ж, на Вашу думку, мету переслідує Портнов?
- Створити "кишеньковий" суд. У якому безперешкодно досягається будь-який потрібний результат. А це надзвичайно небезпечно не тільки для суддів чи тих, кого торкаються такі рішення, — небезпечно для суспільства в цілому. Тому що абсурдним є те, коли суд позбавлений не просто незалежності, можливості правильного застосування закону — суд буде позбавлений функції правосуддя, яка належить йому за самою природою. Абсурдним є політичне забарвлення того чи іншого суду. Від цього страждатимуть усі, особливо зараз, під час виборчого процесу. Та й по його завершенні також. От не буде в цьому суді портнових або пукшинів, як би комусь цього не бажалося! Ні я, ні мої колеги цього не дозволять. Ми цей суд створювали нашими руками, з тими ідеями, які були мною реалізовані і раніше в інших судах, де я працював, — збереження головної "постави" правосуддя — його незалежності. Нехай наш суд і молодий, але він буде взірцевим у цьому відношенні.
- На запит Портнова про Ваші статки Ви направили йому замість відповіді текст листа запорожців турецькому султану зі збереженням усіх образливих для основного адресата стилістичних конструкцій. І йому теж хотіли дошкулити таким посланням?
- Зовсім ні. Знаєте, яке запитання, така й відповідь. Суддя може і жартома оцінювати деякі ситуації. Особливо, коли вони схожі на недолугі жарти. Стиль моєї відповіді відобразив моє ж таки бачення дій опонента крізь призму гумору.
- Це більше схоже на сарказм.
- Нехай так. Я і гадки не мав, що автор подібного запиту з ґрунтовною юридичною освітою дійсно мав намір отримати від мене таку інформацію. Хіба це не сарказм? Тому я надав і йому можливість теж розважитися.
"Бути моїм ворогом чи другом однаково почесно..."
- Де право, а де політика в тій масованій атаці, яку розпочав проти вас Портнов?
- На жаль, для нього право стало засобом досягнення політичних амбіцій. Для мене право було і залишається найголовнішим постулатом, якому я завжди повинен і буду слідувати, — закон.
- Навіть, коли йдеться про чисто політичне питання?
- У цьому суді й воно розглядатиметься виключно у правовому ракурсі. Іншого не може бути. Навіть, якщо подібне рішення тягне за собою політичні наслідки.
- Що Ви маєте на увазі?
- У серпні 2007 року саме цей суд виніс рішення, яке зобов'язало ЦВК зареєструвати фракцію БЮТ. Було протиправне рішення ЦВК і я його скасував. Для мене це питання було суто правовим, без жодних домішок політичних комбінацій чи виборчих технологій.
- Ви самі визнали — Портнов домагається Вашого звільнення з посади. Допускаєте, що йому це вдасться?
- Я виходжу з того, що бути моїм ворогом чи другом однаково почесно. Обох я шаную. І, за канонами християнства, навіть свічку ставлю. Одначе в цій історії навряд чи хтось вийде переможцем, бо страждає репутація не тільки його чи моя — репутація парламенту та судової системи. Ось про що слід було б йому поміркувати. А зброя, котру він узяв до своїх рук, мене особисто не уязвить: у висунутих ним звинуваченнях 98 відсотків брудних інсинуацій.
- А оті два відсотки?..
- Щира правда: я дійсно голова суду і дійсно одружений. Решта — вигадки. Вони мені, звичайно, дошкуляють, але не більше того.
- До речі, минулого тижня Вас запрошували на засідання Президії Вищого адміністративного суду у зв'язку зі зверненням Портнова. Чим усе скінчилося?
- Загалом ішлося про те, яким чином Президія повинна була вчинити, розглядаючи це звернення. Є право народного депутата, так само, як і міністра юстиції чи члена Ради суддів спеціалізованого або вищого суду, самому ініціювати питання про відкриття дисциплінарного провадження. Тобто Портнов сам міг написати своє подання в належний орган — до Кваліфікаційної комісії адміністративних судів України. Він вирішив піти манівцями — звернувся до Ради суддів адміністративних судів, тож розглядала це звернення Президія.
- І яке рішення вона прийняла?
- Абсолютно правильне — направила звернення до Кваліфікаційної комісії.
- А Вашу "персональну справу" не розглядали?
- Не було підстав: схоже, Портнов і сам уже зрозумів, що його фантазії добряче нав'язли всім у вухах.
"Найвищий суддя — це час..."
- Ну, тож і ми полишимо цю тему. Краще розкажіть про те, як працює очолюваний Вами суд попри всі ускладнення навколо Вас.
- У звичайному режимі. З 14 тисяч позовів упродовж 10 місяців розглянули 9200. Жодне рішення не оскаржене, у тому числі й стосовно заборони приватизації Одеського припортового заводу. Через суд проходять інші резонансні справи, коли серед позивачів фігурують міністр оборони, голова Фонду держмайна, голова Комітету з питань національностей і релігій, екс-генеральний прокурор, багато різних високопосадовців. Одначе і ці справи були дуже швидко розглянуті. Зараз у нас в провадженні знаходиться позов Олександра Пабата до Президента України Віктора Ющенка, яким позивач оспорює правомірність балотування діючого Президента на цю ж посаду. Тож ситуація в державі безпосередньо віддзеркалюється в роботі суду. Чим напруженіша вона, тим більше позовів надходить. Близько 600 надійшли тільки за останні тижні.
- А як із матеріальним забезпеченням?
- Сутужно. Потреба в коштах лише на діловодство — 100 тисяч гривень щомісяця, натомість маємо лише три з половиною. Ми зіткнулися з проблемою, яка не вкладається в логіку існування правосуддя взагалі. Нема за що відправляти кореспонденцію, забезпечувати необхідними знаряддями праці діловодів, помічників судді, секретарів суду.
- Все це могло би призвести до зупинення роботи суду...
- Так, але ми працюємо і у таких умовах. І хочу сказати — постукаю по столу, — що попри це на нас надходить відносно невелика кількість скарг. Майже не доводиться відписуватися перед Радою суддів України, парламентським Комітетом з питань правосуддя, Верховним Судом чи Вищим адміністративним судом.
- Наостанок все ж таки запитаю: як Ваші колеги сприймають оті атаки на Вас?
- Звичайно, болюче. Ця ситуація рикошетить по репутації суду. Але це моя особиста проблема і я знаю, як її вирішити. Мої колеги ставляться до цього з розумінням. І працюють самовіддано, не дозволяють втягувати себе в політичні розборки, робити себе заручниками чиїхось амбіцій. Вони усвідомлюють свою місію — відправляти правосуддя. І я цим пишаюся. Щодо іншого. Знаєте, найвищий суддя — це час і він рано чи пізно все розставить по своїх місцях.
Розмову вів Володимир ШАРОВ
«Юридичний Вісник України» № 46 від 14 листопада 2009 року