Я маю депозит у банку, строк якого закінчився, але мені його не повертають. Мій товариш пропонує заплатити мені кошти, що знаходяться на депозиті, в обмін на право вимоги до банку. Чи можемо ми для документального оформлення правовідносин укласти договір факторингу?
Згідно з ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги)
одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт
відступає або зо бов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу відповідно до ст. 1078 ЦК може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, операції з відступлення клієнтом права грошової вимоги за зобов'язаннями боржника, які передбачають передачу фактором за плату в розпорядження клієнта грошових коштів, мають здійснюватися на підставі договору факторингу.
Підпунктом 11 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. № 2664-III (далі – Закон) факторинг віднесений до фінпослуг. Відповідно до ст. 1079 ЦК сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа – суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Таким чином, особа, що має намір надавати послуги з факторингу, повинна набути статусу юридичної особи та фінустанови. Фінустановою згідно зі ст. 1 Закону є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінпослуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. Частиною 1 ст. 1 Закону встановлюється, що діяльність фінустанов з надання фінпослуг має бути виключним видом діяльності.
Таким чином, укладення договору факторингу між фізичними особами неможливо.
«Юридичний Вісник України» № 46 від 14 листопада 2009 року
Згідно з ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги)
одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт
відступає або зо бов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу відповідно до ст. 1078 ЦК може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, операції з відступлення клієнтом права грошової вимоги за зобов'язаннями боржника, які передбачають передачу фактором за плату в розпорядження клієнта грошових коштів, мають здійснюватися на підставі договору факторингу.
Підпунктом 11 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. № 2664-III (далі – Закон) факторинг віднесений до фінпослуг. Відповідно до ст. 1079 ЦК сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа – суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Таким чином, особа, що має намір надавати послуги з факторингу, повинна набути статусу юридичної особи та фінустанови. Фінустановою згідно зі ст. 1 Закону є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінпослуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. Частиною 1 ст. 1 Закону встановлюється, що діяльність фінустанов з надання фінпослуг має бути виключним видом діяльності.
Таким чином, укладення договору факторингу між фізичними особами неможливо.
«Юридичний Вісник України» № 46 від 14 листопада 2009 року