» » Клаптик землі, що дарує посмішку

Клаптик землі, що дарує посмішку

Клаптик землі, що дарує посмішку
або Як мешканець Лісової Бучі за діло взявся


Перед дев’ятиповерхівкою по вул. Тарасівська, 22 а дивним чином розростається сад невимовної краси. Місцеві диву даються: мабуть, іноземці в гості завітали. Бо ж наш народ уже звик:в Україні вже давно нічого не будується, тільки розвалюється те,що було збудовано колись, за кращих часів.

Аналогічні справи йдуть з озеленінням територій. Ліси вирубують, а замість них будують «залізобетонних монстриків», від яких, часом, і дихати вже важко. І дитина зрозуміє: озеленіння пішло в мінуси.

Тож виправити становище, хоча б локально, взявся мешканець Лісової Бучі Володимир Герцег. Саме за його ініціативи з кожним днем удосконалюється зовнішній вигляд Лісової Бучі. Але однієї ініціативи мало. Володимир,окрім своєї основної роботи, вранці й увечері фанатично доглядає плід своїх фантазій, бажань та нелегкої праці. Проте, точно знає, заради чого все це робить.

А починалося все дуже просто: металева арка, кілька молодих беріз, ялинки. Ніхто і подумати не міг, що все це набере просто грандіозних обертів. Зараз погляньте на цей сад і порівняйте його з клаптиком землі, що був до... Змінилося все докорінно, і від старого не залишилося і сліду. Тепер всі мешканці живуть у тандемі із красою, але мабуть найбільше радіють цьому діти й люди похилого віку.

Між тим територія краси стає все ширше, доповнюється новими елементами декору, а повітря зберігає аромати щойно посаджених троянд.

На питання, що ж стало поштовхом для розбудови ландшафту, пан Володимир відповів, що одного дня захотілося внести у життя своєї сім’ї та й у життя інших людей ,змучених становищем у країні, трохи позитиву, краси й різнобарвності. І здається, йому це вдалося, бо ще ніхто не проходив повз сад байдужим. Люди посміхаються, очі світяться. Мабуть, зроблено все просто від чистого серця.


Експозиція потрохи починає обростати своїми легендами. «Арка закоханих»,- промовляють діти, а дорослі шуткують, дивлячись на млин, що стоїть посеред саду: «Коли грошей не буде, будемо зерно молоти й хліб пекти». До цього, сподіваймося, не дійде, але якщо що – то не пропадемо.

У справі Володимира важливо також і те, що місцева влада та депутат міськради Маргарита Боброва, хоч і не змогли допомогти фінансово, але не перешкоджали, і навіть сприяли облагороджуванню міста.

Сам Володимир наголошує на тому, що це ще далеко не все, але свої секрети розкривати не поспішає, дає можливість пофантазувати кожному мешканцю.

Володимир – один з прикладів( на жаль таких зараз катастрофічно мало) того, як повинна діяти людина , аби зберегти й збагатити навколишнє середовище, у якому живемо ми самі. Наявний приклад для молоді майбутнього про план озеленіння території є. Тож діємо, і можливо, через декілька років світ стане набагато чистіше.

Тетяна Нікітенко,
студентка першого курсу Киму
газета: №24 "Бучанські новини" від 19 червня 2009р.
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.