Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок культурної поведінки починається з приходом дітей у школу.
Саме в початкових класах закладаються основи акуратності й охайності, ввічливості, точності, уміння культурно поводитися в школі, будинку, на вулиці, у громадських місцях. Якщо елементарні норми культурної поведінки не прищеплені дітям з ранніх років, то пізніше доводиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити більш важку роботу: перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні звички.
Багато дітей у початкових класах уміють виконувати і виконують правила культурної поведінки. Вони поводяться гідно в школі, у громадських місцях. Але хвилює інше. Ще часто в середовищі школярів, навіть молодших, зустрічається брутальність, неохайність, невихованість, недотримання пристойності, відсутність елементарного смаку в одязі. Це викликає тривогу вчителів, батьків, громадськості.
Часто вчитель привчає дітей до культури поведінки від випадку до випадку. Якщо діти не знають, як треба поводитися в конкретній ситуації, учитель роз’яснює, показує як треба поводитися. Ця робота пов’язана з конкретною, що тільки що виникла ситуацією, дає, звичайно, деякий позитивний результат, але і стихійність, і випадковість можуть привести до істотних пробілів у вихованні культурної поведінки. Тому одна з причин порушення правил полягає в тому, що діти просто їх не знають. Наприклад, діти не знають, що вважається нечемним подавати руку, коли здороваєшся з дорослим чи непристойно сидіти, коли розмовляєш з дорослим.
Усунути цю причину легко. Зміст правил культурної поведінки досить повно і докладно розкрито в багатьох спеціальних книгах, брошурах, статтях, у популярних і педагогічних журналах. Отже, учитель, помітивши, які правила невідомі дітям, а іноді і батькам, повинен розповісти про них.
Інші правила діти знають, але не вміють їх виконувати. Наприклад, вони знають, що дорослому треба поступитися місцем у транспорті, і уступають, але часто це роблять нав’язливо і підкреслено. Отже, учитель повинен не тільки розповісти, але і показати, як його треба виконувати.
В інших випадках діти знають правила, але не виконують їх. Наприклад, вони знають, що треба дотримуватись гігієнічних правил: чистити зуби, користуватися носовою хустинкою, бути охайним, стежити за своїм одягом і взуттям, але не роблять цього, головним чином, через свою лінь, відсутність вольового зусилля, коли треба себе змусити зробити те, чого не хочеться. Деякі правила діти не виконують, вважаючи їх непотрібними і неважливими. Вони переконані, що багато правил придумали дорослі і змушують їх виконувати, а насправді для життя ці правила не мають ніякого значення. У цьому випадку діти свідомо не дотримуються відомих їм норм.
Одна з серйозних причин невиконання дітьми правил поведінки лежить у людях, які оточують дитину. Справа в тім, що дорослі не завжди являють собою зразок поведінки в громадських місцях, будинку, на вулиці. Вони бувають нервовими і грубими, безтактними і нечемними, тобто дозволяють собі таке, що різко засуджується в дітей.
Отже, виховуючи культуру поведінки у дітей, дорослі самі мають постійно строго і прискіпливо стежити за своєю поведінкою, бути зразком для дітей.
Часто діти не дотримуються правил культурної поведінки тому, що дорослі не дотримують єдності в тих вимогах, що пред’являють дітям. Різнобій у вимогах буває значним. Неоднакові вимоги пред’являє школа і родина. У самій школі не всі педагоги бувають одностайні у вимогах до учнів, точно так само в родині не всі дорослі солідарні в педагогічних поглядах. Тому дитина не завжди виконує обов’язкові правила, а пристосовується до вимог різних дорослих. У цьому випадку дитина може бути ввічлива вдома, а в школі – груба, і навпаки.
Велике значення у вихованні культури поведінки має особистий приклад батьків. Діти спостерігають за дорослими, їхніми взаєминами, манерами. Якщо батьки уважні один до одного, привітні, ввічливі, вірні своєму слову, то і їхні діти, як правило, виростають добре вихованими.
Значно важче виховати навички і звички культурної поведінки в дитини, якщо в родині не прийнято бути ввічливим, дорослі не поважають один одного, лихословлять, а в оселі не дотримується чистота і порядок.
Виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки і школа знаходять спільну мову, здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей.
Людмила Клокун,
учитель початкових класів Бучанської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №4
Саме в початкових класах закладаються основи акуратності й охайності, ввічливості, точності, уміння культурно поводитися в школі, будинку, на вулиці, у громадських місцях. Якщо елементарні норми культурної поведінки не прищеплені дітям з ранніх років, то пізніше доводиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити більш важку роботу: перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні звички.
Багато дітей у початкових класах уміють виконувати і виконують правила культурної поведінки. Вони поводяться гідно в школі, у громадських місцях. Але хвилює інше. Ще часто в середовищі школярів, навіть молодших, зустрічається брутальність, неохайність, невихованість, недотримання пристойності, відсутність елементарного смаку в одязі. Це викликає тривогу вчителів, батьків, громадськості.
Часто вчитель привчає дітей до культури поведінки від випадку до випадку. Якщо діти не знають, як треба поводитися в конкретній ситуації, учитель роз’яснює, показує як треба поводитися. Ця робота пов’язана з конкретною, що тільки що виникла ситуацією, дає, звичайно, деякий позитивний результат, але і стихійність, і випадковість можуть привести до істотних пробілів у вихованні культурної поведінки. Тому одна з причин порушення правил полягає в тому, що діти просто їх не знають. Наприклад, діти не знають, що вважається нечемним подавати руку, коли здороваєшся з дорослим чи непристойно сидіти, коли розмовляєш з дорослим.
Усунути цю причину легко. Зміст правил культурної поведінки досить повно і докладно розкрито в багатьох спеціальних книгах, брошурах, статтях, у популярних і педагогічних журналах. Отже, учитель, помітивши, які правила невідомі дітям, а іноді і батькам, повинен розповісти про них.
Інші правила діти знають, але не вміють їх виконувати. Наприклад, вони знають, що дорослому треба поступитися місцем у транспорті, і уступають, але часто це роблять нав’язливо і підкреслено. Отже, учитель повинен не тільки розповісти, але і показати, як його треба виконувати.
В інших випадках діти знають правила, але не виконують їх. Наприклад, вони знають, що треба дотримуватись гігієнічних правил: чистити зуби, користуватися носовою хустинкою, бути охайним, стежити за своїм одягом і взуттям, але не роблять цього, головним чином, через свою лінь, відсутність вольового зусилля, коли треба себе змусити зробити те, чого не хочеться. Деякі правила діти не виконують, вважаючи їх непотрібними і неважливими. Вони переконані, що багато правил придумали дорослі і змушують їх виконувати, а насправді для життя ці правила не мають ніякого значення. У цьому випадку діти свідомо не дотримуються відомих їм норм.
Одна з серйозних причин невиконання дітьми правил поведінки лежить у людях, які оточують дитину. Справа в тім, що дорослі не завжди являють собою зразок поведінки в громадських місцях, будинку, на вулиці. Вони бувають нервовими і грубими, безтактними і нечемними, тобто дозволяють собі таке, що різко засуджується в дітей.
Отже, виховуючи культуру поведінки у дітей, дорослі самі мають постійно строго і прискіпливо стежити за своєю поведінкою, бути зразком для дітей.
Часто діти не дотримуються правил культурної поведінки тому, що дорослі не дотримують єдності в тих вимогах, що пред’являють дітям. Різнобій у вимогах буває значним. Неоднакові вимоги пред’являє школа і родина. У самій школі не всі педагоги бувають одностайні у вимогах до учнів, точно так само в родині не всі дорослі солідарні в педагогічних поглядах. Тому дитина не завжди виконує обов’язкові правила, а пристосовується до вимог різних дорослих. У цьому випадку дитина може бути ввічлива вдома, а в школі – груба, і навпаки.
Велике значення у вихованні культури поведінки має особистий приклад батьків. Діти спостерігають за дорослими, їхніми взаєминами, манерами. Якщо батьки уважні один до одного, привітні, ввічливі, вірні своєму слову, то і їхні діти, як правило, виростають добре вихованими.
Значно важче виховати навички і звички культурної поведінки в дитини, якщо в родині не прийнято бути ввічливим, дорослі не поважають один одного, лихословлять, а в оселі не дотримується чистота і порядок.
Виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки і школа знаходять спільну мову, здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей.
Людмила Клокун,
учитель початкових класів Бучанської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №4